Заздрість, особливо жіноча, може принести чимало бід. У мене була подруга, яка заздрила моєму влаштованому життю в батьківському домі, потім вищій освіті, а потім вдалому заміжжю. Але сама вона нічого не робила, щоб досягти хоч якогось успіху у житті.
Я можу її зрозуміти, адже я єдина дочка забезпечених батьків, які свого часу ризикнули, продали квартиру та вклали гроші у квітковий бізнес. Я тільки пішла до першого класу, і ми переїхали жити до маминих батьків у двокімнатну квартиру.
Було тісно, незручно, але всі сподівалися, що це тимчасово. Дідусь із бабусею підтримали моїх тата та маму, інакше нічого б не вийшло у них. І за п’ять років ми вже жили у своїй квартирі, тато купив машину. Мені ні в чому не було відмови (у розумних межах).
Батьки подруги могли вчинити так само, але вважали за краще працювати за копійки, аби не напружуватися. У сім’ї троє дітей, яким вони нічого не дали, навіть освіті, всім довелося після школи йти заробляти на життя. Я багато разів говорила подрузі, щоб вона сама прагнула кращого життя, а не пливла за течією, як її мати. Але вона тільки відповідала: “Тобі добре, за тебе все вирішують батьки, все оплачують”.
Достукатися не змогла, зрозуміла, що людині так зручно – нити, нічого не робити та заздрити іншим, вважаючи себе нещасною. Але якщо подругу я ще можу зрозуміти, то заздрість свекрухи стала для мене повною несподіванкою.
Почалося з того, що вона одного разу сказала: «Твоя мати з таким чоловіком королева, спробувала б вона сама, як я, виростити дитину».
Треба сказати, що свекруха одружилася дуже рано, чоловік пив, ображав її, і вона розлучилася. Але за цей час вона теж могла вдало вийти заміж і жити, як королева. Або знайти іншу роботу.
Та мало що може людина змінити у своєму житті! Щоправда, для цього потрібно докласти зусиль, а багато хто чекає на манну небесну, а потім заздрить. Я побачила, що я та мої батьки викликають неприязнь у свекрухи лише через матеріальний добробут.
Варто їй дізнатися, що мама та тато полетіли на відпочинок, як відразу: «перепрацювалися сильно, грошей нікуди подіти, от і відпочивають по два рази на рік». Мені дуже неприємно чути все це, але якщо я починаю заперечувати, вона ображається. Ми тепер просто приховуємо навіть наші з чоловіком покупки. Знаємо, що не зрадіє.
Автор: Соня
— Мені двадцять п’ять років, а з десятирічного віку я жила з бабусею по батьковій…
Антоніна із Сергієм жили, скажемо чесно, зовсім скромно, навіть бідно. Двоє діток росло. Тільки й…
— Онучка така наївна, маленька ще, каже мені: — Бабусю, ти тільки мамі не кажи,…
Погано, коли відпустка в тебе випадає на грудень. Ні, звісно, якщо ти маєш можливість поїхати…
Ніколи за чоловіком Ганни не помічалося тиранських замашок. Вісімнадцять років у шлюбі, двоє дітей: шістнадцятирічний…
— Річ навіть не в принципі, точніше, не тільки в принципі, — каже Наталя, обговорюючи…