Збоку здається, що ми щаслива родина., побралися ми з дружиною рано, у шлюбі вже 30 років, діти дорослі, вже онуки, у всіх окреме житло, фінансово ми з дружиною забезпечені люди, відносно молоді, під 50 років, багато друзів, часто подорожуємо

Основні гроші заробляю я, але останнім часом я втомився від низки проблем, які ніколи не закінчуються. То проблеми тещі, то моїх батьків, дітей, то онуків, то батьків другої половини дітей, то сестри дружини, то мого брата і скрізь ми повинні брати участь, слава богу, якщо тільки фінансово.

Низка нескінченних сімейних свят вже дратує. Приїжджаєш у будинок вічно запинаєшся про гостинних онуків або тещу, або сестру дружини, хай би на вихідні, а то й серед тижня. То обов’язково на вихідні треба їхати смажити м’ясо до моїх батьків.

То дружина на вихідні допомагає молодшій із новонародженим. Коли кажеш, що свої плани, то в дітей щось екстрене, то незручно відмовити. Цього літа винайняв будинок у Одесі і всіх відправив позмінно на 2 місяці. І зрозумів, наскільки комфортно без них. І згодом посварився з дружиною, сказав, що більше так жити не хочу.

Мені байдуже, що там у дітей, якщо це не входить до моїх планів, чи це не проблеми зі здоров’ям, мені все одно, що тещі самотньо, що у мого брата проблеми з грошима. Чому я свої проблеми вирішую завжди сам не прошу у цьому нічиєї участі та й ніколи не просив.

А дружину якось це все влаштовує, вона не розуміє, що треба жити вже своїм життям, а не життям дітей, онуків, батьків та родичів. Може, звісно, я втомився, не знаю, як правильно. Вже про розлучення думаю.