Женя вирішив продати машину, яку купили свекри, а половину грошей забрати собі

Мені 28 років. Рік тому вийшла заміж. Чоловік молодший на два роки. Здавався зовсім дорослим, хоча думаю вік тут не до чого. Був саме таким, якого я шукала. Він будував плани на майбутнє, любитель подорожей, гарно доглядав, був щедрим, видно було, що закоханий.

Через пів року я завагітніла, вирішили залишити дитину. Чоловік зробив пропозицію, усі були щасливі. Але на другому місяці я втратила дитину. Пережили, чоловік все одно наполягав на весіллі. Побралися.

За пів року після весілля у нього почалися проблеми на роботі. Працював важко, хотів більше заробити, а його обдурили, не виплатили зарплату. Допомогла подати до суду. Чоловік впав у депресію, став нервовим, кричав, почав пити. Його мама казала, що це через важку роботу і те, що залишився без грошей.

Так тривало кілька місяців, Я працювала, тягла нас, він почав таксувати, але приносив додому копійки. Дійшло до ручки, його гулянки стали частіше, скандали. Розповіла його батькам, вони вмовили не йти (мені й не хотілося, просто вже дійшло до краю), подумати, розвіятися. Чоловік тоді отримав частину своєї не виплаченої зарплати і ми вирішили з’їздити в інше місто до моря на вихідні.

Пройшло все чудово, романтика. Я думала, що все налагодилося. Вирішили до цього міста переїхати, яка різниця, де винаймати житло, а так житимемо біля моря. Знайшли квартиру, заїхали, це було три місяці тому. Виявилося, що з роботою тут важче. Я півтора місяці сиділа вдома, нічого не вдавалося знайти. Зараз знайшла підробітки та активно шукаю далі роботу.

Коли переїхали, мої батьки на радощах допомогли купити машину, дали велику суму грошей. Здавалося б, все чудово, квартира біля моря, гарна машина, ми молоді, йдемо вперед. Я думала, починається нове життя. Чоловік пішов на роботу, аби яку, яка йому не подобалася, але розуму великого не вимагала, і була за секунду від дому. Прибігав на обід, я накривала, прибирала, прала, намагалася підробляти, купувати продукти. Від чоловіка потрібно платити за квартиру, як завжди і було.

Але він все одно завжди був злий, після роботи валявся в ліжку, ніякої уваги, ласки. Докоряв мені, що я не працюю повноцінно. Мене спочатку це злило, потім зрозуміла, що він не тягне, почала ще більше приділяти увагу своєму заробітку, їжджу на співбесіди, підробляю.

З роботою не дуже легко тут виявилось, раніше ми жили в столиці, а тут передмістя. Чоловік став дедалі більше злитися, лаялися, бо вічно бракує грошей, звинувачував мене. Потім прогуляв роботу і його звільнили. Він був навіть радий, пішов таксувати на сімейній машині, але для таксі вона дуже затратна, багато витрачає палива. Заробляє копійки. Просила його знайти нормальну роботу, скільки можна підробляти. Я теж шукаю, дивись, будемо з роботами і все налагодиться.

Чоловік сердився, що я з ним порушую цю тему, кричав, обзивав останніми словами. Його мама все також списує це на депресію та безгрошів’я. А кілька тижнів тому оголосив, що поводився так, щоб я його покинула, бо йому соромно перед батьками моїми і своїми, взагалі сім’я йому більше не потрібна.

Спробував, не сподобалося, сім’я це витрати, нерви, скандали, воно йому не потрібне і я йому не потрібна більше. Він вважає, що як буде жити сам, все в нього виходитиме, і йому шкода, що він не реалізувався і не дав мені те, що хотів спочатку. Я в шоці. Мені дуже боляче. Виплакала усі очі.

Якщо він мене розлюбив, то навіщо зі мною сюди переїхав до цієї провінції, де в мене крім нього немає жодної знайомої людини. Моя мама в іншій країні працює, кілька подруг залишилися у столиці. Батьки чоловіка також живуть у столиці, він може поїхати до них, а я залишаюся сама. Але головна причина — мені боляче, я не хочу втрачати сім’ю, я його люблю, у нас річниця через місяць.

Він сказав, що сплатить житло за цей місяць, виставляє на продаж машину, віддає мені половину грошей (моїх же) і ось я типу на якийсь час забезпечена, а він іде, йому набридла наша родина. Не розумію, просто не розумію. Місяць тому казав, що любить, а тут.

Коханки в нього немає точно, він увесь час удома, ні з ким не листується. Нагадала йому, що прощала його загули, переїхала з ним на краще життя, що він дуже гаряче підтримував тоді, а зараз намагаюся знайти роботу, щоб грошей було більше. Від нього теж потрібно просто працювати. Але він сказав: «Доживу тут пару тижнів, поки продам машину і піду». І сидить собі займається своїми справами, ніби мене нема. Ще й вистачає нахабства чіплятися (сказав, що фізично я його приваблюю, зрозуміло, а морально вже ні).

Я в шоці, розгубленості, мені страшно залишатися тут однією. Мені прикро, що так і не дійшло до річниці весілля. Мені боляче, що стільки всього пережито і прощено мною, а він здався так швидко і хоче піти. А якщо так хоче, чому не пішов уже?

Не знаю що мені робити. Не їм, не сплю нормально, не хочу його втрачати, але що робити не уявляю. Згадую все що було, думаю, що варто було менше лаяти його, хоч як не лаяти чоловіка, який прогулює роботу, п’є, хай навіть і вдома, а не з друзями десь.

Може так і на краще? Що я можу зробити, якщо я йому не потрібна, але це для мене удар. Я завжди вірила, що все налагодиться, що ця криза пройде, що в нас все ще добре, ми молоді, море, все попереду, а тут такий поворот. Як зрозуміти його, як ухвалити цей факт, не знаю. Постійно плачу, сил немає.