Жити почали у квартирі, що дісталася Ларисі від бабусі. Тому що вона знаходиться у центрі міста та в ній три кімнати

— Ох, і мучишся ти з ним, дочко, — важко зітхала мати, коли Лариса повідомила її про свій намір вийти заміж за Геннадія.
— Мам, з чого ти взяла?

— Погляд у нього недобрий…
Як не намагалася Лариса переконати матір у зворотному, нічого їй не вдалося.

Але й відмовлятися від свого щастя вона не збиралася. Була впевнена, що Генка – той самий принц «на кораблі з червоними вітрилами», на якого вона так довго чекала.

Та й очі у нього звичайнісінькі… Що там мама побачила в них недоброго? Через деякий час Лариса та Геннадій зіграли весілля, відзначили медовий місяць за кордоном, і почали жити.

Жити почали у квартирі, що дісталася Ларисі від бабусі. Тому що вона знаходиться у центрі міста та в ній три кімнати. Щоб довести матері, що та мала рацію, Лариса постійно ділилася з нею своїми маленькими радощами.

— А мені вчора Геннадій шубу купив!
— Та хіба в кожусі, чи щастя? — Невдоволено хитала головою мати.

— Мамо, він просто хоче зробити мені приємно, розумієш? Чому ти не можеш разом зі мною радіти?
— Передчуття у мене погане.

Два роки сімейного життя пролетіли непомітно, а потім Ларисі набридло…
…набридло сидіти вдома.

Геннадій заробляв гроші, яких вистачало не лише на хліб, а й на ковбасу із сиром. Вони нічого не потребували, і чоловік постійно повторював:

— Жінка має створювати затишок у будинку та смачно готувати, а чоловік – приносити додому гроші!

Лариса з ним погоджувалась і цілими днями займалася затишком, не забуваючи і про готування. Але в якийсь момент вона зрозуміла, що не хоче все життя біля плити стояти і зі шваброю в руках по дому бігати.

Є ще нереалізовані бажання. Наприклад, влаштуватися працювати дизайнером. Чи даремно навчалася?

— Коханий, я на роботу хочу! — сказала Лариса за вечерею.
— Ще чого! Тобі грошей не вистачає?

— Та не в грошах справа…
— А в чому тоді? Не розумію … У сім’ї працювати повинен чоловік, а жінка …

— Так-так, маю створювати затишок у будинку і смачно готувати, — посміхнулася Лариса. — Просто мені хочеться трохи різноманітності. Створювати щось із людьми спілкуватися.

Лариса набрала в легені більше повітря, подивилася на чоловіка і продовжила:
— Добитися чогось у житті хочу. Не можу ж я цілими днями тільки робити, що сидіти вдома і тебе з роботи чекати.

Того дня Геннадій вперше за два роки вчинив скандал. Він кричав і розмахував руками в різні боки. Лариса дивилася на нього переляканим поглядом і не розуміла, що таке.

Ну, що такого вона сказала? Просто повідомила, що шукатиме роботу. З того дня їхні стосунки почали псуватися.

Але будь-яка тріщина, якщо її вчасно не склеїти, з часом розростається до гігантських розмірів. А потім… Потім кохання розбивається вщент.

Тоді Лариса ще цього не розуміла, бо сподівалася, що все налагодиться. Незважаючи на категоричну заборону чоловіка, вона влаштувалась працювати дизайнером у відділ реклами одного великого видання. Зарплата була не такою великою, як у чоловіка, але гідною.

А найголовніше – вона почала займатися тим, що їй подобається. Про що давно мріяла.

На знак протесту Геннадій перестав дарувати їй подарунки. Думав, що це змусить дружину схаменутися. Але Лариса не засмутилася.

Через рік вона стала начальником відділу і могла дозволити сама балувати себе «маленькими радощами». Лариса оновила гардероб, допомогла матері зробити косметичний ремонт у квартирі.

При цьому не забувала вона і про затишок у будинку, і про готування. Хіба що страви стали простішими.

Не тому, що їй готувати було ліньки, а тому, що банально не вистачало часу. Вона настільки пішла з головою у нове життя, що не помітила, як чоловік охолонув до неї.

Геннадій давно вже ставився до неї як до сусідки. Останнім часом ходив похмуріший  і практично не розмовляв.

А Лариса переконувала себе, що це тимчасово.
— У вас із Геною все добре? — Запитувала мама щоразу, коли дочка приїжджала в гості.

— Все добре, мамо.
Може, й треба було розповісти правду. Тільки кому від неї легше буде, від цієї правди?

Матері точно не буде. Почне нервувати, переживати. А в неї і так тиск підіймається. Лікар суворо заборонив їй думати про погане.

Якось, повертаючись від матері до себе додому, Лариса побачила, як дорогою в парку в її бік біжить пакет. Так-так, не перевертається з одного боку в інший, підганяється вітром, саме біжить.

Коли “живий” пакет опинився біля її ніг, Лариса акуратно підняла його рукою і побачила маленького кошеня.

Вона подивилася в його сумні очі і несподівано для себе зрозуміла, що закохалася в це чарівне створіння. Ніколи за собою такого не помічала, а тут нічого не могла поробити, руки самі до нього потяглися.

— Любий, дивися, кого я на вулиці підібрала! – хвалилася Лариса чоловікові своєю знахідкою.
— Навіщо ти його принесла?

— Ти чого, Геннадію?
— Та нічого! Навіщо нам у квартирі ось це? Шпалери рватиме, меблі всі зіпсуює. Я проти тварин.

— Тобто ти пропонуєш мені викинути його назад на вулицю?
— Саме!

Лариса здивовано дивилася на чоловіка і не впізнавала в ньому ту людину, яка підкорила її серце. Спочатку на роботу не відпускав, тепер тварин не дозволяє завести. Начебто вона додому теля притягла.

— Ні! Аська житиме з нами. Ти подивися, яка вона гарна. Ну як можна бути таким безсердечним?
— Ти вже й придумала ім’я? Ну ну!

Черговий скандал був неминучим. Лариса не любила скандали, бо на емоціях люди часто кажуть дурниці.

— Це кошеня не житиме тут! Не викинеш сама, це я зроблю!
— Загалом це моя квартира, —  зауважила Лариса. — Аська житиме тут!

— Ох як? Значить, якесь блохасте кошеня тобі дорожче за чоловіка? Правильно мені мама казала, що ти мене не гідна! Не треба було з тобою одружуватися.

Лариса довго плакала, а потім просто мовчки стежила за тим, як чоловік збирає речі у сумку. Коли грюкнули вхідні двері, вона зрозуміла, що дороги назад немає.

Треба розлучатися. Не було більше сил терпіти такі приниження. Та й кохання більше не було.

Втім, Гена першим запропонував розлучення, а вона одразу ж погодилася.

— Бачила б ти його очі! – Посміхалася Лариса, розповідаючи подрузі про вчорашню розмову з чоловіком.

— Може, ви поспішаєте? Люди часто сваряться, а потім миряться. Це нормально.

— Ні, це не нормально. Раніше я його кохала, готова була будь-яку його забаганку виконати, а зараз все…

— Ага …
— Ось у мене ці почуття кудись поділися.

Через місяць Лариса отримала заповітний папірець – свідоцтво про розірвання шлюбу, і вирішила відзначити цю подію з подругою.

Після цього вона пішла до матері, привезла їй ліки та чесно зізналася:

— Так, мамо, ти мала рацію щодо Геннадія… А я знову не послухала тебе. Вибач.

— Ох, горе ти моє, — усміхнулася вона дочці і міцно обійняла її.
— Гаразд, мамо, побіжу я.

— Може, сьогодні в мене залишишся?
— Не можу. Потрібно Аську погодувати, та його речі зібрати, які залишилися, щоб по шафах не лазив.

— З Богом, доню.
Дорогою додому Ларису почали долати погані передчуття. Що ближче підходила до своєї п’ятиповерхівки, то сильніше охоплювала її незрозуміла паніка. Наче має статися щось погане.

Начебто радіти треба, що з чоловіком розлучилася, а на душі так погано. Опинившись у квартирі, Лариса побачила розкидані речі і зрозуміла — колишній заходив.

Дивно тільки, що не попередив її про свій прихід. “Завтра ж поміняю замки!”.

Лариса відкрила скриньку шафи і побачила, що там немає сережок, які Гена подарував їй на 8 березня. Разом із сережками пропав і золотий ланцюжок.
«І вистачило ж совісті!».

Пізніше виявилося, що Геннадій прихопив із собою не лише коштовності. Пропав телевізор, що висів на стіні, зникла кавоварка, навіть шуби в шафі не виявилося.

Набір гарних срібних ложок та виделок, подарований на весілля його батьками, також пропали. Лариса була в сказі, але потім заспокоїлася. “Не потрібно їй від нього нічого!”.

— Астка, ти де? — Покликала вона свою пухнасту улюбленицю. — Я твій улюблений корм принесла.

Лариса зайшла до спальні і зрозуміла, що її кішки там немає. Зазвичай вона завжди спала на ліжку. Але зараз там було пусто.

— Ася!
Лариса бігала квартирою в пошуках кошеня, але його ніде не було. І тоді вона почала здогадуватися, чиїх це рук справа. “Невже він опустився до такого?”

Схопивши телефон, вона зателефонувала колишньому чоловікові. “Ну зараз я йому … я йому зараз … влаштую!”.
Її всю трясло від злості.

— Генка, ти зовсім з глузду з’їхав?! – Закричала вона, коли колишній чоловік відповів на дзвінок.

— По-перше, я вже тобі не Генка, а Геннадій Степанович. По-друге, на всі ті речі, які я забрав, у мене є чеки. Я це все за власний кошт купував! І взагалі я власний бізнес вирішив відкрити, і мені зараз гроші потрібні.

Він сказав це так, ніби був впевнений, що Лариса після цих слів благатиме його повернутися.

— Та начхати мені на твої речі і на твій бізнес! Ти навіщо кошеня забрав? В тебе хоч щось святе лишилося? Поверни негайно!

— Кошеня? — засміявся Гена.
— Що ти зробив з ним? — Лариса сіла на ліжко і важко дихала у телефон.

Погане передчуття почало наростати.

— Здалося мені твоє кошеня. Воно втекло, бо жити з такою, як ти, неможливо.

Гена кинув слухавку, а Лариса до пізньої ночі шукала Аську у дворі будинку. Та так і не знайшла.

Вона дзвонила колишньому чоловікові знову і знову, але Гена більше не відповідав на дзвінки. Але Лариса не здавалася.

Наступного дня вона пішла до нього на квартиру і дуже здивувалася, коли побачила на порозі не Геннадія, а зовсім незнайомого чоловіка, від якого сильно тхнуло оковитою.

— Вітаю, а Геннадія можна?
— Здрастуйте. Якого ще Геннадія? Ви, панночка, квартирою не помилилися?

— Тут мій чоловік живе. Колишній.
— А-а, ось воно що, — реготав чоловік. — Ну, якщо ви Геннадія Степановича маєте на увазі, то він цю квартиру продав. Тепер ось я тут хазяїн. Ми, до речі, тут новосілля справляємо, чи не бажаєте приєднатися?

Лариса вибігла надвір і розплакалася. До чого ж підлим виявився чоловік, якого вона колись кохала.

Не в силах тримати все у собі, Лариса поїхала до матері.

— Ох, доню… Говорила ж я тобі, що ти з ним намучишся. Так і сталося.
— У мене навіть фотографії Асі немає. Як тепер її шукати? Де? Чи вона взагалі жива?

— Бог його покарає, Ларисо. За все покарає. Не зійде йому це з рук, можеш бути певна.
— Мамо, та начхати мені на нього. Як я без Асі тепер житиму? Як?

— Час лікує, доню…
*****
Мама знову мала рацію. Через місяць Ларисі полегшало. Вона вже майже змирилася з тим, що більше ніколи не побачить свою Асю.

Ще й робота змушувала її відволікатися від тяжких думок. Коли робочий день закінчився, Лариса вирішила прогулятись парком. У тому самому, де колись знайшла Асю.

Небо хмурилось, збирався дощ, але вона все одно пішла. Чому не знала. Просто відчувала, що так треба.

Після того, що сталося, вона почала довіряти своїй жіночій інтуїції.

Чоловіка, що стояв у напівзігнутій позі поряд із деревом, Лариса помітила одразу. «Знову, мабуть, якийсь пияка, який міри не знає…» — подумала вона.

Напевно, так думали й інші випадкові перехожі, тож ніхто не звертав на нього уваги. Вона хотіла пройти повз, але ноги чомусь не слухалися. Самі пішли у його бік.

Підійшовши ближче, Лариса побачила симпатичного чоловіка, охайного і зовсім не схожого на тих. Від нього навіть спиртним не пахло.

— Вам погано?
Чоловік глянув на неї, спробував усміхнутися, але натомість скривився від болю.

— Просто серце прихопило. Нині відпустить.
— Може, Швидку викликати?

— Ні, що ви. У них і так клопоту вистачає. Я тут поряд квартиру винаймаю. Дійду якось. Лариса дістала із сумочки Валідол і простягла незнайомцю. Може допоможе…

Чоловік із вдячністю кивнув, потім спробував зробити кілька кроків, але ноги підкосилися і, якби не Лариса, то точно впав би на землю.

— Поруч, кажете, живете? Давайте я вас проведу, — Чоловік не став відмовлятися.

Коли вони увійшли до квартири, Лариса допомогла йому сісти на табуретку.

— Як ви почуваєтеся, Сергію?
— Трохи легше. Дякую. Я просто дві доби не спав, працював багато за комп’ютером, от і стало погано.

— Ну, тоді я піду.
Дивно, але Лариса спіймала себе на думці, що зовсім не хоче йти. Але й залишатись вона тут не могла.

— Якщо вам раптом стане гірше, обов’язково викличте Швидку. Із серцем жартувати не треба.
— Послухайте, чи можна я пригощу вас чаєм? Ви мені допомогли, і я хочу вам віддячити. Від щирого серця.

— Вже не болить?

— Я б сказав, радіє. Чому не знаю, але якось добре раптом стало.

Лариса розуміла, що безглуздо приймати таку пропозицію від незнайомого чоловіка. Але погодилася. Вони сиділи на кухні за столом, пили чай, закушували еклерами і захоплено розмовляли. Так вона дізналася, що Сергій приїхав сюди у відрядження і днями вже їде назад. «Шкода…».

— Мабуть, дружина вже зачекалася? — Усміхнулася Лариса.
— Я розлучений, — сумно посміхнувся Сергій. — У нас з нею виявилися різні погляди на життя.

— Мені це знайоме.
Раптом Лариса почула, як хтось замяукав у кімнаті.

— Ой, вибачте. Це кошеня, мабуть, прокинулося. Нагодувати треба, інакше цей концерт триватиме вічно.

Коли Сергій повернувся на кухню, Лариса подивилася в його бік і дуже здивувалася.
У нього на руках була Ася.

Це точно була вона. Те ж сіре забарвлення, ті ж дивовижні великі очі.
— З вами все гаразд? – Сергій зауважив, що Лариса якось дивно відреагувала на появу кошеня.

— Так… А це кошеня. Воно звідки у вас?

— Знайшов. Прогулювався в цьому парку і зустрів біля сміттєвого баку з пакетом на голові. Ось і забрав. Правда, не знаю, що тепер з ним робити, мені ж їхати скоро. Може, ви заберете? Дивіться, яке гарненьке.

Сергій простяг кошеня Ларисі і вона, все ще не вірячи своєму щастю, міцно притиснула Асю до грудей.

— А ви йому сподобалися. Я, правда, ім’я йому ще не придумав…
— Може, Ася?

— Хіба це дівчинка? — здивувався Сергій.
— Звичайно!

— Ой, я думав, що це кіт.

Вони засміялися. Так було добре на душі зараз, і Сергію, і Ларисі, і навіть маленькій Асі, яка знову зустрілася зі своєю господинею.

Напевно, такі моменти називаються справжнім щастям. Напевно, заради цього варто жити!

*****

Минуло півроку. Лариса так само працювала начальником відділу реклами, а вдома її чекала Ася. Про колишнього вона нічого не чула до сьогодні.

П’ять хвилин тому дзвонила колишня свекруха, і Лариса, все ще тримаючи в руці гарячий телефон, намагалася прийти до тями від почутого.

«Ти маєш забрати його назад! Через тебе Геннадій  втратив усе! Ні квартири, ні машини більше немає. Це ти у всьому винна».

Ні, Лариса не збиралася забирати колишнього чоловіка назад. Після того, що він зробив, йому немає місця в її житті.
Але вона дивувалася нахабства людей.

«Це треба додуматися до такого: звинуватити мене у всьому! Я його, чи змушувала йти з добре оплачуваної роботи і відкривати бізнес?».

— Він хотів довести тобі, що ти помилилася, коли вирішила піти від нього, — казала його мати.
“Ну ось і довів”.

У двері зателефонували. Від несподіванки Лариса здригнулася, подивилася на годинник і пішла відчиняти.

— Привіт, Сергію!
Лариса обійняла його та поцілувала. Він відповів їй взаємністю. А потім подивився загадково:

— У мене для тебе гарна новина! Я поговорив із начальником і тепер…

— Ну, кажи!
— Тепер не буде жодних відряджень. Працюватиму тут постійно.

— Ура! Нарешті!
Лариса справді зраділа цьому, бо хотіла, щоб коханий був поряд, а не десь там.

— А ще я Асі купив нову іграшку. Правда, класна? Як гадаєш, їй сподобається?
— Ходімо перевіримо…