— Знаєш, а я його часто бачу у своєму дворі. Він майже щодня приїжджає до Оленки Самойленко, вона чекає дитину, гуляють разом

Ольга зайшла до палати з повними пакетами. Дочка не змогла приїхати, попрохала свого чоловіка. Постільна білизна, ліки, продукти, все необхідне.

— Олю, а що це за чоловік приходив до тебе? Я зараз у вікно бачила, як ви йшли.

— Це зять мій, Діма. Дочка зібрала. пакети, а він привіз. Її терміново на роботу викликали, сама не змогла. А зять у мене золотий, пощастило.

— Знаєш, а я його часто бачу у своєму дворі. Він майже щодня приїжджає до Оленки Самойленко, вона чекає дитину, гуляють разом.

Жінки в палаті переглянулись. Ну і ситуація…

— Та ти переплутала його з кимось, Рито. Ти ж в іншому кінці міста живеш, немає в нього там нікого з рідних та знайомих. Схожий просто той чоловік, напевно. Він це, певна на сто відсотків. Машина біла, Мерседес?

— Так, Мерседес у зятя. Та просто збіг, он їх скільки містом їздить.
— Ну-ну… Моє діло сказати. Не віриш – ну й добре. Мені байдуже.

Ольга мовчки розібрала пакети та вийшла в коридор. Їй хотілося побути однією, обміркувати сказане сусідкою по палаті.

— Рито, ну ось що ти лізеш у чуже життя? Ользі хвилюватися не можна, а ти на зятя тут компромат такий вивалила. Навіть якщо і є у нього хто, тобі то що?” — накинулися на Риту сусідки по палаті. — Дивні ви жінки! Він на боці завів собі когось, а я маю покривати? Навпаки, спасибі сказала б мені, зятя на чисту воду вивела, викрила.

Ольга вийшла надвір. Погода чудова, сонце світить, горобці цвірінькають, весна, одним словом. Присіла на лаву.

“Це що виходить, у Діми є коханка, та ще й дитину чекає! Бідолашна Світлана, як же їй буде боляче дізнатися про це!

Адже вона довго не могла мати дітей. Перенесла кілька операцій, видалили один яєчник і частину другого. Лікарі сказали, що мати дітей шансів дуже мало. Що робити? Мовчати, хай самі розбираються, чи сказати дочці?”

У Ольги розболілася голова від низки думок. Сама вона ніколи не стикалася з такою ситуацією. Зайшовши в палату, вона поводилася, як завжди, цю тему не порушувала. Рита також.

Пройшовши курс лікування, Ольга виписалася із лікарні. Приїхала забирати доньку на білому Мерседесі. Ольга відразу згадала про зятя і зважилася розповісти те, що розповіла Рита.

— Мамо, ну що ти тепер бадьора і весела? Підлікували тебе хоч?

— Почуваюся чудово, тільки ось розмова є, неприємна. — Що сталося? У тебе знайшли щось? Мамо, кажи.

— Це стосується Діми. Одна жінка з палати побачила його у вікно, коли він приносив речі. Каже, бачить його часто у своєму дворі із жінкою. Думає, що він із нею зустрічається. Звати її Олена Самойленко.

— Несінітниці якісь. Що за люди, вперше бачать людину і вигадують. Ім’я незнайоме для мене. Я б здогадалася, обов’язково. Викинь із голови, мамо. У нас все гаразд з ним.

— А те, що він хоче сина, а ти не можеш мати дітей? Може в цьому річ? — Та він заспокоївся останнім часом, каже, не дає Бог дітей, отже, так треба. Навіщо йому обманювати мене?

— Ох, доню, треба б перевірити…

Світлана справді не вірила, що її Діма на таке здатний. Він так довго домагався її, чекав, коли вона зверне на нього увагу. Гарно піклувався, ніколи слова поганого не чула від нього.

На відміну від мами. Як вона тільки не називала невістку, і пустоцвітом, і неповноцінною, і марною. Їм дуже хотілося онуків. Діма сердився на матір, і завжди заступався за Світлану.

Увечері Світлана побачила, що чоловік з кимось переписується в телефоні. Раніше вона б і уваги не звернула, він часто спілкувався з кимось по роботі.

Але зараз їй стало цікаво, з ким він спілкується.

— Дімо, дай на хвилинку свій телефон, у мене інтернет обірвався, треба терміново інформацію одну пошукати.

Діма злякано глянув на неї, і швидко згорнув листування.

— Давай пізніше, важлива розмова, вибач.
— На хвилинку дай, нікуди розмова не дінеться.

Вона підійшла і нахабно взяла його телефон. Діма помітно нервував.

Світлана почала шукати в пошуку будь-яку нісенітницю, чекала, щоб чоловік вийшов з кімнати.

Але він напружено спостерігав за нею. Раптом вискочило повідомлення:

“Дімочка, я там коляску придивилася, і дрібнички різні. Хочеш фото скину?”. Світлала відкрила листування і почала читати. Все стало зрозумілим. Вона простягла телефон чоловікові.

— Там Олена коляску придивилася, хоче фотки надіслати…
Діма важко зітхнув, взявши телефон.

— Світлана, я давно хотів сказати, але не наважувався. У мене незабаром син з’явиться.

Світлана намагалася усвідомити почуте. Значить, це правда, що сказала та жінка в лікарні.

Який тісний світ. Випадково правда з’ясувалась, а вона не вірила.

— Дімо, по хворому б’єш… Ти ж знаєш, як я мрію мати дитину, шанси, хоч невеликі, але є, і вік ще дозволяє. Але ні, знайшов когось…

— Вибач, я розумію, що зробив тобі боляче. Але я мрію про сина, час іде, ми не молодшаємо. З Оленою я познайомився випадково у знайомого. Сам не знаю, як так далеко зайшло, але факт очевидний. Вибач, люба…

— Не називай мене так. Збирай речі і тули до неї та своєї дитини. Час іде! Раптом постарієш!

Сльози та образа душили її. Хотілося кричати. Але Світлана тримала себе в руках. Тільки після того, як двері за Дмитром зачинилися, вона почала плакати.

Розвели їх швидко. Діма відразу одружився з Оленою.

Квартира була продана, гроші поділені. Світлана купила собі невелику затишну однокімнатну квартиру. Життя тривало.

Через деякий час Світлана познайомилася з чудовим чоловіком, Олексієм, молодшим за неї на кілька років. Почали зустрічатись. І як же вона здивувалася, коли вона зрозуміла, що чекає дитину.

Радості не було меж. Коли вона навіть не думала про це, сталося диво! Олексій та Світлана одружилися.

У належний термін з’явився здоровий хлопчик. За два роки — донька.

Можливо, залишаючись у шлюбі з Дімою, Світлана так і не змогла б мати дітей. Буває таке.

А з новим чоловіком все вийшло. Світлана зазнала радості материнства.

Дмитро теж отримав те, що хотів — сина. Звичайно ж, він вчинив некрасиво, щодо Світлани. Але, головне, що в цій історії всі щасливі в результаті, і це тішить.