Зоя тільки сміялася. Про її особисту драму ніхто не знав і ділитися ні з ким вона не збиралася. Але змін у зовнішності їй видалося мало. У свої 50 років вирішила піти до

Зоя настільки довіряла чоловікові, з яким прожила 25 років, що, якби хтось сказав про його зраду, не повірила б. Сказав він сам. Що зв’язок триває п’ять років і все більш ніж серйозно.

Що хоче піти. І пішов того ж вечора, а назавтра вранці повернувся. На її запитання:

– Ти за речами?

– Ні, назавжди, – відповів він.

Що вона пережила тієї злощасної ночі, може зрозуміти тільки той, хто побував у подібній ситуації. Не зімкнула очей, дивлячись у темну стелю, і фізично відчувала, як згоряють усі її жирові накопичення за попередні роки.

За короткий проміжок часу схудла на 14 кг і, що дивно, пострункішала й погарнішала. І весь час думала, дивлячись на чоловіка, який у всьому намагався догодити, щоб піти.

Шлюб висів на волосині – одного разу навіть почала збирати речі. Чоловік став на коліна. Зоя розуміла, що так просто любовні стосунки не розладнаються, що коханка, самотня жінка легко його не відпустить.

Зустрілася з нею та переконалася, що у своїх припущеннях не помилялася. Однак сама вже не була колишньою. Вона залишалася дбайливою матір’ю та дружиною, але стала іншою жінкою. Яка знала собі ціну та яка вирішила… не боротися за чоловіка, а якщо він знову збереться піти, відпустити з кінцями.

Відпустку вони із чоловіком провели на морі. У тому, що почала перемагати суперницю, переконалася, коли, повернувшись, почала збиратися вранці на роботу.

Напередодні зробила модну стрижку, одягла новенький костюм, який дуже їй йшов (зробила щось неймовірне для себе — купила в салоні три шикарні речі, витративши гроші, що збирала для сім’ї).

Чоловік виглянув із кухні, де допивав чай, і зупинився вражений:

– Оце так! – вирвалося в нього захоплення і тут спитав грайливо:

– Це куди ж ми, такі гарні?!

Вона ухилялася від його обіймів, жартувала. На роботі всі дивувалися, що сталося. Вона змінювалася з кожним днем, і кожен із колег, котрі поважали її за професіоналізм, вважав своїм обов’язком зробити їй комплімент як жінці.

Нарешті, в колективі зійшлися в тому, що вона, напевно, завела собі коханця, і дехто почав її засуджувати, мовляв, гріх за такого чудового чоловіка.

Зоя тільки сміялася. Про її особисту драму ніхто не знав і ділитися ні з ким вона не збиралася. Але змін у зовнішності їй видалося мало. У свої 50 років вирішила піти до… автошколи. Щоб ще більше самоствердитись.

Директор автошколи, щоправда, поставився скептично:

– Ну навіщо вам?

А коли почув, що чоловік і діти мають права водія, став переконувати:

– Ось нехай і возять вас.

Вона наполягла на своєму і, зрештою, довела, що вік за паспортом та вік душі — поняття зовсім не рівнозначні. Відмінниця по життю, Зоя та в автошколі вирізнялася старанністю.

Одна з небагатьох склала і теоретичний іспит, і водіння з першої спроби. Коли святкували в кафе нові водійські права, хлопці та запрошений директор автошколи перший тост оголосив за неї.

Під час навчання її призначили старшою у своїй підгрупі для практичного водіння. Це був чудовий час – ні хвилинки вільної, ніколи копатися в почуттях і переживаннях, щоб знову і знову думати про те, що сталося.

Зоя літала, чоловік дізнавався і не впізнавав жінку, з якою прожив разом не один десяток років. Виявляється, цікава, енергійна і як всім потрібна – мобільний дзвонить, не перестаючи.

Вона навіть засікла одного разу, як вивчав дзвінки та повідомлення, що прийшли на її номер. Чоловік розумів, що може втратити її, і почав робити спроби, щоб знову зацікавити собою.

Відгукувалася охоче, бо все-таки кохала (або звикла за стільки років, вже не розрізняла навіть сама). Зраду пробачила, хоча забути не змогла, – це для неї тепер, як допінг, щоб не розслаблялася, була напоготові.

Зрозуміла головне – що не треба концентрувати життя виключно на чоловіка та сім’ї, що вона в себе теж одна. І кохана!

Періодично балує себе обновками та іншими жіночими радощами, переставши шкодувати на це гроші (а може, тому, що просто може це дозволити – діти виросли й поїхали з батьківської оселі).

Слідкує за собою, а нещодавно колега захоплено сказав:

– На місці вашого чоловіка я завжди водив би вас із собою і всім казав:

– Це моя дружина!, – А, помовчавши, додав:

– І взагалі, я б почав залицятися до вас!

Вона розреготалася, як у молодості. Легко і задерикувато.