— Зрозумів, що якщо покину в біді, то не зможу спокійно їсти салати, і мамині фірмові пиріжки теж будуть не в радість. Насті сподобалося, що все це Павло говорив із такою доброю усмішкою. Виходить, що через неї він не встиг до батьків і зустрів свято на вулиці

По радіо, знаєте, лунали одна за одною ті самі, святкові пісні. Стіл Настя накрила гарно-гарно: свічки, напої і, звісно ж, ці обов’язкові мандарини та смаколики. Усе, як годиться для Нового року.

Настя вже два роки зустрічалася з Женею і дуже чекала, що він от-от запропонує їй руку і серце. Особливо вона сподівалася на цей вечір. Уявляла, як вони удвох зустрічатимуть Новий рік, і Женя, нарешті, дістане з кишені ту довгоочікувану обручку, стане на одне коліно…

Хоча, ні! Краще так: Настя на хвильку відвернеться, а Женя тихенько кине обручку в її келих із ігристим. Вона зробить ковток і відчує, що в келиху щось лежить, побачить цей золотий блиск…

Але…

Настя не встигла «дофантазувати», як задзвонив мобільний. На екрані висвітилося фото Жені та слово «Коханий». Дивно. Чому він дзвонить? Уже ж мав бути в дорозі, обіцяв заїхати по святковий тортик і одразу до неї.

— Женько, привіт! Ну де ти там? Я чекаю!

У слухавці повисла тиша. А потім Женя відповів:

— Прости, але я не прийду.

Настя сиділа за тим гарно накритим столом і не помічала, як по щоках течуть сльози. Не такого Нового року вона собі бажала. Зовсім не такого, повірте.

Чекала, що отримає пропозицію вийти заміж, а отримала пропозицію розійтися.

— Настуню, ну ти ж розумниця, все розумієш… Ну так вийшло… Прости мене.

Із тої короткої розмови Настя зрозуміла лише одне: у Жені з’явилася інша дівчина, і саме до неї він зараз поспішає зустрічати свято.

Було так боляче, аж серце стискалося, і дуже прикро. Настя не розуміла, навіщо Женя «дотягнув» майже до півночі, до самого свята.

Хоча, хіба було б їй легше, якби він покинув її вчора? Чи позавчора?

Проплакавши цілу годину, Настя подзвонила Віці, найкращій подрузі. Вона не хотіла скаржитися і псувати Віці свято, але так нестерпно було залишатися на самоті.

Настя сподівалася, що у веселій компанії хоча б на якийсь час вдасться забути про те, що сталося.

А завтра, як усі гості розійдуться, вони удвох із Вікою все обговорять, і Настя вдосталь «виплачеться» на подружчиному плечі.

— Привіт, Віко. Слухай, таке діло… А можна я до вас прийду зустрічати Новий рік? У мене тут «дещо» сталося…

Настя не встигла договорити, як почула у слухавці голос Жені. Він весело кричав звідкись здалеку:

— Вікулю, сонечко, ну де ти там? Вимикай телефон і йди до мене!

Настя кинула слухавку. Вона одразу все зрозуміла.

Картина склалася: тепер стало зрозуміло, чому Женя останнім часом був такий зайнятий на роботі, і чому у Віки вічно якісь справи.

А ще вони одночасно їхали — Женя у відрядження, а Віка — до батьків.

Просто Настя настільки довіряла і коханому, і найкращій подрузі, що їй і на думку не спадало нічого поганого.

Задзвонив телефон. Віка! Але Настя не стала брати слухавку. Що важливого вона може почути? Вибачення? Ні, вони їй не потрібні!

На годиннику вже було за чверть до дванадцятої. Настя скочила, витираючи сльози, накинула куртку, взулася і вибігла на вулицю.

Її «душили» ридання, вона не могла більше ні хвилини залишатися в тій порожній квартирі, на самоті.

Вибігши надвір, Настя усвідомила, що не взяла ні шапочки, ні рукавиць, ні шарфика.

«От і добре! Замерзну й захворію! А краще — «зароблю» собі запалення легень і помру! Нехай потім мучиться від почуття провини».

Незабаром вона була вже біля площі, де стояла святкова ялинка. Навколо неї бігали й веселилися підлітки, молоді парочки, і від цього Насті стало так гірко, що сльози знову самі потекли.

Вона вже майже пошкодувала, що вибігла на вулицю, і повернула назад, але тут же посковзнулася і впала в сугроб. Майже одразу відчула різкий біль у кісточці. «Зламала, чи що?» — подумала вона.

«Ото й прекрасно! Майже дванадцята ночі, люди з площі зникли — напевно, побігли додому зустрічати Новий рік. Тепер замерзну тут на самоті, і всі проблеми одразу закінчаться».

І сидячи в тому заметі, із замерзлими руками, вся в снігу, Настя заходилася реготати.

Розуміла, що це нервове, але зупинитися не могла. До сміху додалися сльози, незабаром вона вже схлипувала.

— Дівчино, що сталося? Вам допомогти?

Перед нею стояв хлопець років двадцяти п’яти на вигляд і простягав руку. Настя витерла сльози й спробувала встати, але тут же ойкнула:

— Нога… болить…

Хлопець підняв її на руки й поніс до машини.

— Що? Куди? — пискнула Настя. Хотіла сказати грізним голосом, але так замерзла, що вийшло лише тоненько «пропищати».

— До лікарні вас довезу. Все одно вже нікуди не встиг.

Поки вони їхали, познайомилися. Виявилося, що молодого чоловіка звати Павло, він живе в Києві, а приїхав зустрічати Новий рік до батьків, у рідне містечко.

Та от, поки їздив по магазинах за подарунками, поки стояв у заторах, дуже забарився. «Гнав», як шалений, а тут — Настя, сидить у заметі й плаче.

— Загалом, не зміг я проїхати повз вас, — пояснював він. — Зрозумів, що якщо покину в біді, то не зможу спокійно їсти салати, і мамині фірмові пиріжки теж будуть не в радість.

Насті сподобалося, що все це Павло говорив із такою доброю усмішкою. Виходить, що через неї він не встиг до батьків і зустрів свято на вулиці.

На її місці Настя, напевно, «злилася» б, а він їде, усміхається. І усмішка така хороша, що аж світиться. Настя подумки позаздрила його дівчині. Ну не може ж бути, щоб у такого симпатичного, доброго й зачаровуючого хлопця не було нікого.

Поки вона про це думала, Павло подзвонив мамі, пояснив, що виникли термінові справи, й попросив вибачення за запізнення.

Незабаром вони приїхали до цілодобового травмпункту, де підозріло веселий лікар, який пахнув ігристим, відправив Настю на рентген, а потім сказав, що це вивих. Насті забинтували кісточку й наказали три дні повного спокою.

Вийшли на вулицю.

Павло підтримував Настю за талію, а вона стрибала на одній нозі. Так дострибали до машини.

Павло довіз Настю до будинку. А потім допоміг дострибати й до квартири — ліфта в будинку не було, а Настя жила аж на п’ятому поверсі.

— Павле, а заходьте в гості! У мене там і стіл накритий. Ви ж, напевно, голодний, я вас хоч чимось віддячу, стільки зі мною «поралися».

Павло погодився. Увійшовши до кімнати, він побачив, що стіл накритий на двох, горять свічки, і одразу все зрозумів.

— Через це й плакали? Він не прийшов?

Сказано це було з такою щирою участ», що Настя взяла й одразу все розповіла. Та й не чужі вони були з Павлом уже, знаєте.

Дивовижна річ: вони були знайомі лише пару годин, а їй здавалося, що він її розуміє, як ніхто інший. Їй не потрібно було прикидатися кращою, ніж вона є.

З Женею вона ніколи не дозволяла собі бути ненафарбованою, завжди була одягнена зі смаком, завжди усміхалася — Женя не любив, коли в неї проблеми, йому одразу ставало нудно.

А з Павлом Настя зустрілася без макіяжу, бо ж косметика «попливла» разом зі сльозами. І до того ж очі були спухлі. Сама вся розпатлана, без зачіски.

Але їй було так легко, тому що вона бачила: Павлу це зовсім неважливо.

Незабаром Павло встав із-за столу:

— Усе дуже смачно, дякую! Але якщо я приїду до мами ситим — мені непереливки буде. До того ж вони там, правда, мене дуже чекають. Тому поїду я, Настю.

Першого січня Настя прокинулася пізно, вже сутеніло, за вікнами мерехтіла новорічна ілюмінація. Настя валялася в ліжку й думала про все, що сталося.

Учора звістка про зраду Жені та Віки так ошелешила її, що вона втратила контроль. І навіть не могла подумати, як їй далі жити, що робити, як до цього ставитися.

Тепер же, лежачи під теплою ковдрою, вона згадала тисячу дрібниць, на які раніше не звертала уваги, а які свідчили про те, що в Жені та Віки роман.

Настя з вдячністю згадала зустріч із Павлом, і з жахом подумала — що б із нею було, якби не він. Адже й справді замерзла б, сидячи в тому заметі.

Увечері першого січня Павло знову з’явився. Він приніс продукти та допоміг Насті перев’язати ногу.

Наступні кілька днів Павло продовжував навідувати Настю, поки вона не почала ходити самостійно.

Наприкінці січня його відпустка закінчилася, і він поїхав до Києва, але з Настею вони спілкувалися майже щодня. І хоча найголовніших слів сказано не було, Настя знала, що Павло має до неї почуття.

Сама ж вона давно забула Женю, усі її думки були зайняті лише Павлом. Він виявився саме такою людиною, яку Настя хотіла б бачити поруч завжди.

День святого Валентина Настя й Павло зустрічали разом. Павлу вдалося вирватися з Києва буквально на добу.

Цього разу Настя не мріяла про пропозицію, тому вона пролунала несподівано.

— Насте, іноді людям не потрібно роками перевіряти одне одного, щоб зрозуміти, чи підходять вони. Я покохав тебе з першого погляду — коли ти сиділа в заметі, вся в снігу, зі сльозами на очах. Я одразу зрозумів, що не хочу, щоб ти колись плакала, і хочу робити тебе щасливою щодня. Ти вийдеш за мене?

Із цими словами Павло простягнув Насті обручку, а в неї навернулися сльози, але вже сльози щастя.

Через пів року, у середині серпня, Настя й Павло одружилися.

Настя переїхала жити до чоловіка в Київ, а невдовзі з’ясувалося, що молоде подружжя скоро чекає на дитинку.

З колишньою подругою Вікою та колишнім «нареченим» Женею Настя більше не бачилася. Від спільних знайомих вона чула, що і з Вікою Женя вчинив так само, як із нею — зрадив її з якоюсь іншою подругою.

Але Настю ці новини залишили байдужою — їй було ніколи витрачати свої думки на тих, хто колись її зрадив, адже попереду на Настю чекало щасливе батьківство, а поруч завжди був любий і люблячий чоловік Павло.

Отак, трапляється, що доля сама нас виштовхує з невірних дверей, аби ми ступили на свій, правильний шлях.