— Поки ми з Ганною живі, про цю квартиру, навіть не думайте, а краще зовсім забудьте про неї. Наш будинок, все, що у будинку й мій «Лексус» наступного тижня оформлю на вас
Діти потихеньку під’їжджали. Хоча, які вони діти? Старшому синові, Леоніду, вже сорок, та й
— І ось, у житті чоловіка — майже фінал, а донька улюблена, розпещена, на яку Ольга багато років поклала, щоб була здоровою й нічим не відрізнялася від однолітків, заявила, мовляв, думай, мамо, як жити будеш
— Олю зустріла, ну пам’ятаєш, мою подругу, в школі ми з нею міцно дружили,
— Наталю, готуйся! Післязавтра — день машинобудівників. Наш новий директор хоче, як він сказав, відзначити це свято, але й, як робітники кажуть: влитися в наш славетний колектив. Запросив усіх своїх заступників із дружинами
Автомобіль зупинився біля котеджу, з нього вийшов чоловік, відчинив ворота й загнав машину. З
Свекруха була найкращою, але варто було їй стати колишньою — жах. Вона просто прагне контролювати моє життя, задоволення їй це точно приносить
— Та в тому й річ, що колишньому взагалі байдуже, хто буде в цій
— Перший рік доньки, треба відзначити, щоб запам’яталося, щоб фото потім були гарні, щоб родичі пораділи! Мені подали ідею, що можна винайняти будиночок біля річки, неподалік, немає проблем з під’їздом гостей, там усе накриють, шашлик посмажать. Одне слово, душа прагне свята
— Я навіть подумати не могла, що таке колись може трапитися, — розповідає Зоя,
— А що я можу? Хто буде моїх дітей годувати? — висловилася свекруха. — Нічого, Настю, я чотирьох виростила, а ти з одним не впораєшся? При батьках, які живуть в одному місті. А Діма потрібен тут, бабуся його виростила, він же недоношений з’явився на світ у нас. А ти зі здоровеньким немовлям боїшся не впоратися
— Ну, а що робити, Настю? — Настя стояла з сином немовлям на руках,
Вони, напевно, замовлять для нас величезний торт із заповітною цифрою «50», а інше ми з тобою вже якось подужаємо. Не забув, як холодець варити? — Не такий вже в мене склероз, як ти думаєш! — засміявся чоловік. — Я, між іншим, ще й пиріжки пекти вмію, й запіканку
— Анюто, ти впевнена, що хочеш відзначити наше золоте весілля у ресторані, як ми
— Він інвалід, а тобі всього двадцять, у тебе все життя попереду. — Андрій став інвалідом, рятуючи мене, — крикнула донька й заплакала. — Насте, заспокойся! Він же сам сказав, щоб ти більше до нього не приходила. Андрій не хоче псувати тобі життя. Не хоче, щоб ти його катала на інвалідному візку
— Насте, сядь! — наказала мати. — Розумію, що тобі важко, і мені важко,
«Я давно мрію про власну машину, але яка машина, якщо чоловік усі гроші на маму витрачає! Олено Іванівно, ви не забули, що у вашого сина двоє дітей і дружина взагалі-то? Треба якось дозувати свої «хотілки»
— Мені просто не подобається, що в сина через мене в родині скандали, —
— Учора не стала про це, ти не в найкращій формі була. Та й я подивилася, що й почому, порозпитувала. Одне слово, з тебе стільки-то. Як за що? За те, що я вчора кілька годин з вашою дитиною сиділа. Час, знаєш, гроші. І послуги няні зараз дорого коштують
— Пам’ятаю, звичайно, а як забути? Мені тоді, дев’ять років тому, мізки на цю

You cannot copy content of this page