— Недосолене. І м’ясо якесь тверде, не так ти його тушкувала. — Мамо, Ганя ж у нас шеф-кухарка, — спробував захистити мене Максим. — Кухарка — це та, що борщ наваристий уміє зробити! — відрізала свекруха. — От я вчора вдома такий супчик зварила — пальчики оближеш! Зі згущеного молока, капусти і цибулі. Оце ситно і смачно
Я — шеф-кухарка одного з найкращих ресторанів нашого міста, «Оксамит». До цієї посади я
— Я зробив тобі подарунок! Гарний, від щирого серця і, між іншим, недешевий подарунок! — Ти купив два однаковісінькі комплекти, Павло! Мені і своїй Марійці! — Ну і що тут такого незаконного? Це ж красиві сережки, срібло блищить, фіаніти виблискують, як справжні діаманти, дизайн такий витончений, сучасний. Я собі подумав, що вам обом дуже личитиме. — «Вам обом»?! Ти хоч чуєш себе збоку
— Та проблема в тому, що я не хочу носити такі самісінькі сережки, як
— Я вирішив подарувати мамі телевізор на день народження, — поставив дружину перед фактом Андрій. — Андрійку, може, щось скромніше виберемо? — Оленка чудово знала ціни на техніку і зовсім не зраділа такій перспективі. Тим паче, до свят вони й так добряче витратилися на подарунки батькам. — Це ще чого? Мати в мене одна, і мені для неї ніяких грошей не шкода
Людмила Василівна була жінкою-епохою, з тих, чий голос лунає в хаті ще до того,
— Оленко, Сергій же зможе підскочити на вихідних? Там роботи на дві години: грядки скопати та плівку на парнику натягнути. А грядок там небагато, насіння я вже сама посію, якщо вам ніколи… Донька мляво поспівчувала вітчиму і майже одразу передала слухавку чоловікові. А Сергій спокійним, навіть до нудоти ввічливим тоном відрізав, що він «не по тих дачних справах», що фізично працювати на городі він терпіти не може, а тещина дача — то суто тещині проблеми
Надія Олексіївна останнім часом намагалася зайвий раз не зазирати у дзеркало в передпокої. Те
— Добре, хай твоя свекруха там страждає, хай твій чоловік до неї з розумінням ставиться — це їхні справи. Але до чого тут ти і твій ювілей? Хай вона собі сидить удома і переживає свою втрату, скільки влізе! Чому ти маєш ховатися по кутках, як школярка? І взагалі, хтось знає, скільки ще триватиме ця вселенська жалоба
— Ні, він усе-таки з нами поїхав. Щоправда, дуже просив не виставляти фотографії в
— А ви що тут забули, кралечко? Молода, гарна, ще й без маски! Похизуватися прийшли? — Я вас не зовсім розумію, — ніяково знизала плечима Аня. — Чим хизуватися? — Та ясно чим! Своєю молодістю і вродою! Вам же на вигляд і тридцяти немає. Було видно, що жінка в масці не на жарт розлютилася. Вона рішуче відсунула стілець і гепнулася за Анин столик
Аня неквапливо доїдала свій улюблений вишневий штрудель і допивала каву, ховаючись від вечірньої метушні
— Мамо, дай слово, що не втручатимешся, — просив він тоді, стискаючи її суху руку. — Прямо тут і зараз. Я все обміркував. Квартира перейде до Аліси, а вже після неї — до мого сина. Вона мені теж заприсяглася. Ну що мала робити згорьована мати, дивлячись, як її дитина тане на очах, мов воскова свічка? Дала слово
— Знаєш, Галю, я ж про те, що він усе до нитки переписав на
— Значить так, Тамаро. Ще раз… бодай один раз я почую хоч пів слова в бік Ганни — будеш до кінця життя «дружити» зі своїм відображенням у дзеркалі. Зрозуміла мене? Я все сказав. Він сів, акуратно розправив серветку на колінах і незворушно додав: — Передайте мені, будь ласка, оселедець під шубою
— Зі мною треба дружити, Ганнусю. Я жінка хоч і відхідлива, але пам’ять маю
— Та якось воно незручно… Господиня червону ікру їсть, а я вже тут, скраєчку, з черствою скоринкою посиджу, — Тамара Петрівна страдницьки зітхнула і покірно склала руки на колінах. — Ой, Томо, та чого ти соромишся? Бери салат, не гніви Бога! — тітка Валя гучно посунула до сестри важезну кришталевую салатницю, повну олів’є
— Та якось воно незручно… Господиня червону ікру їсть, а я вже тут, скраєчку,
— Конкурс «Впізнай туфельку нареченої» — це взагалі відпад. Там кожен варіант коштував по тисячі. Очі б мої не бачили тих капців сусідських тіток, яких Наталка на сходи вигнала. Але весело, Лесю. Чесно, це був найсмішніший викуп, на якому я бував. Леся повільно поклала конверт на стіл. — Назаре, а куди ці гроші пішли? Наталка їх віддала? Тобі? Мамі? Назар лише знизав плечима: — А чого б це мені? Це ж викуп нареченої. Я думав, вона віддасть їх тобі
Весілля Лесі та Назара мало бути класичним. Без тих новомодних виїзних церемоній із клятвами

You cannot copy content of this page