Я ж тут, по суті, не лише чоловік, а й гаманець. Я плачу за комуналку, купую продукти, одягаю його — хоча, давай відверто, не зобов’язаний. А він до мене як до порожнього місця! — Ну ти ж дорослий чоловік, — важко зітхала вона. — А він іще дитина. Ти маєш бути мудрішим і розуміти. У тебе ж своїх дітей не було, от ти й не знаєш, як це
Ох, якби мені ще кілька років тому хтось сказав, що мою, з такою любов’ю
Приходжу з чергування, а в коридорі пакет фірмовий лежить, донька крутиться біля дзеркала, на дивані лахи нові розкидані, — згадує Галина. — Я одразу все зрозуміла. Те, чим я просто милуюся і не можу собі дозволити, Люда — мати-одиначка, яка живе за мій кошт і їсть за мій кошт, — легко собі купила, щойно завелися якісь копійки. — Я сама заробила! — обурилася донька на претензії матері. — Це мої гроші, і я маю право витратити їх на себе
— Тоню, ну які в неї можуть бути «свої гроші»?! — обурюється Галина, нервово
— Ах ви, хапуги! Торгаші кляті! — заволав він своїм фірмовим, командирським басом, від якого дрижали шибки. — Та щоб я, старий хворий батько, рідній невістці за шмат мʼяса платив?! Та щоб я свою кровну пенсію вам віддав?! Кровопивці! Я до них з відкритою душею, а вони мені лічильник вмикають! Та ні копійки ви від мене не отримаєте
У нашому суспільстві чомусь намертво, мов цвяхом, прибитий один залізобетонний стереотип, який не піддається
Про те, як я кришу цибулю: «Навіщо такими здоровими шматками, це ж не суп!». Про те, що я кладу продукти в холодильник не на ту полицю: «Ми ж домовилися: верхня моя, середня твоя». Про те, як я мию посуд: «Ти не відмиваєш обідок у каструлі, там же лишається наліт, хіба не бачиш?». Про те, що кішка лізе на диван: «Я ж сказав, кішка має бути тільки на своєму місці». До слова, ніякого «свого місця» він їй запропонувати не спромігся, зате ганяти з дивана — це ми завжди перші
Ми познайомилися на дачі у спільних друзів — Світлани та Миколи. Був кінець серпня,
Справжня любов не міряється кількістю візитів, спечених пирогів чи розданих порад щодо ремонту. Вона — у вмінні дати простір, вчасно почути і, що найголовніше, вчасно піти
На схилі літ одні мріють про тихий спокій і родинне тепло, інші ж до
— Можеш забути, що в тебе є діти й онуки! І не дзвони нам більше! — не тямлячи себе від люті, кинув на прощання 35-річний син Максим. Ніна Василівна повільно опустилася на пуфик. Притиснула тремтячі руки до щік, чекаючи від себе істерики, але сліз чомусь не було. Замість них душу заполонило відчуття величезного, трохи лячного, але такого довгоочікуваного полегшення
З виходом на пенсію життя жінки закінчується, і вона має повністю розчинитися в онуках,
Андрію, слухай сюди уважно. Картопля на базарі коштує двадцять гривень за кіло. Ми вивозимо звідти мішків десять, це плюс-мінус триста кілограмів, тобто на сім тисяч гривень десь. А витрачаємо на бензин за сезон майже сорок тисяч! Не рахуючи ремонтів машини, добрив і розсади. Ти розумієш, що ми працюємо в глибокий мінус? Ми твоїй мамі ще доплачуємо, щоб вона нас змушувала гнути спини
Марія Карпівна, жінка доскіплива й до жаху вимоглива, вже років двадцять як овдовіла й
Сестра в мене інша. Вона не зла, не якась пропаща людина. Але з тих, у кого вічно щось не складається. То чоловік виявився нікудишнім. То на роботі недооцінили. То діти малі. То здоров’я підводить. То графік жахливий. То зарплата така, що плакати хочеться
Мені п’ятдесят шість років. Маю молодшу сестру, їй сорок сім. У неї двоє діток:
Найдорожчих гостей треба зустрічати найсмачнішим. І не так, щоб наїстися до важкості, а щоб скуштувати всього потрошку, посмакувати. Залишити клопоти за порогом і просто бути щасливими тут і зараз. Гості — це ж та сама маленька радість із дитинства, на яку чекаєш із завмиранням серця
— Ох і гарно ж посиділи! І в карти перекинулися, і наговорилися від душі,
— Ану, показуйте свою піч. — Що, пробачте? — Ну як що. Бабуся ж ваша тут жила, точно топила. Треба глянути, що там і до чого. Бо вам зараз не стільки ті дрова поможуть, скільки нормальна тяга. Щоб тепло в хату йшло, а не дим вам в очі їв
Коли Валя вперше ступила на похилий ґанок бабусиної хати, все довкола здалося їй якимось

You cannot copy content of this page