— А от моя Тетяна борщ варила інакше. Буряк кидала від самого початку, а не наприкінці. Тамара повільно підняла очі від тарілки. — Мене звати Тамара. — Та знаю я, — він щиро розсміявся. — Це я так, до слова. Просто в моєї першої дружини борщ був інакший, наваристіший. — Ясно, — сухо відрізала Тамара
Тамара завжди вважала себе жінкою з тверезим, холодним розумом. Вона ніколи не літала у
«Треба хату фарбувати, бо вже перед людьми соромно». Ірина, не відриваючись від грядок, теплиць і консервації, тижнями здирала стару фарбу. Руки, які раніше тримали лише ручку та мишку від комп’ютера, вкрилися мозолями, а під нігтями в’їлася земля. — Ну як тобі відпочивається? — питали знайомі, коли Іра зрідка виривалася в місто. — Відпочивається? — нервово сміялася вона. — Та я ще й не починала
Спина нила так, ніби в неї вбили гарячого цвяха. Ірина, колишній головний бухгалтер із
— Нам сам дім навіть не потрібен, просто дай ключі від воріт, — щебетала сестра про той ювілей свого благовірного. — Нам треба тільки літня зона з мангалом. Яку, між іншим, мій чоловік своїми руками робив
З побаченого на екрані телефону імені «Іра» всередині одразу щось неприємно стислося. Ми рідні
— Тоді давай порахуємо! Оплати мені дев’ять років оренди цієї двокімнатної квартири! Ти б знімав усі ці роки житло, як знімав його до зустрічі зі мною, забув?! Скільки б ти віддав чужим дядькам? Ти хоч раз про це думав?! Значить так. Або ми робимо так, як я сказала, або… — Або що? — він примружився, ніби не вірив, що я можу піти до кінця. — Або ми розлучаємося. Ти збираєш речі. А моя донька продовжує спокійно жити в цій квартирі
У нашій старенькій двокімнатній квартирі, що дісталася мені ще від покійного тата, давно оселилася
— А ви… хіба там не залишитеся жити? — замість «добрий день» випалила вона. — Ви ж ту квартиру в спадок отримали. У мене від несподіванки аж ключі з рук ледь не випали. Рідний дім, називається. Повернулася. — Ні, Яночко, не залишуся і навіть не планувала
Я ще навіть сумки не встигла опустити на підлогу, як невістка перегородила коридор. Стоїть,
Хата гула: наїхали діти, онуки, правнуки. Катерина раділа, але ніяк не могла зрозуміти, нащо витрачати стільки грошей на ті столи. Звикла економити кожну копійку, вона подумки рахувала вартість нарізок і салатів. — Оце припекло вам гроші на вітер кидати
У старій сільській хаті пахло печеними яблуками, святом і трохи — корвалолом. Бабі Катерині
— Я просила тебе купити нормальний майонез! — репетувала тоді мати на всю кухню. — А ти що приволокла, нездаро?! Майонезний соус! І як мені тепер салат мастити?! Маринка тоді мовчки вдяглася, побігла по снігу до крамниці й купила те, що треба. Здавалося б, усе, конфлікт вичерпано. Але ж ні! Мати влаштувала дитині справжній бойкот — мовляв, у виховних цілях
Коли в коридорі нетерпляче клацнув замок, Марина вже знала: зараз почнеться. Вона глибоко вдихнула,
— Хто мій батько? Скажіть, і я піду. Олена дивилася рішуче. Відступати вона не збиралася. — Його звати Віктор. Тобі цього достатньо? «Навіщо тобі знати про чоловіка, який просто переспав зі мною пару разів, а щойно дізнався, що я чекаю на дитину, накивав п’ятами
Оксана Михайлівна зачинила двері за Златою, яка, дзвінко цокаючи підборами, побігла на свої університетські
— У нас в селі вже років п’ятнадцять жодного коня немає! — Та дід Матвій це був, — я розвела руками, не знаючи, як це пояснити. — З рябим конем. Я його воза з дитинства пам’ятаю. — Свят-свят-свят! — Галя несамовито перехрестилася і озирнулася на подвір’я. — Оксано, Матвій же віддав Богу душу давно! Як він міг вас лісом везти
Вечір п’ятниці обіцяв бути тихим і домашнім, аж поки тишу не розірвав різкий, настирливий
— Раз приїхав, доведеться тебе годувати, — сухо кинула Анжела, гепнувши в тарілку дві ложки пюре і чималу котлету. — Я не люблю котлет, — скривився хлопець, відсовуючи тарілку. — Мама мені на вечерю рибку запікає. — Хочеш рибку — їдь до мами
— Та мам, дістала вже зі своїми уроками! Щоденник, який Олена щойно поклала синові

You cannot copy content of this page