— Мамо, ну нащо тобі та полуниця за такою ціною? — скривилася Олена, відсуваючи лоток із ягодами на далеку полицю холодильника. — Тобі ж на чоботи треба збирати. Софія Леонідівна тоді змовчала. Подумала: ну, може, й правда, дочка діло каже. Може, й нема чого їй, пенсіонерці, балувати себе полуницею на початку літа
— Мамо, ну нащо тобі та полуниця за такою ціною? — скривилася Олена, відсуваючи
— Васю, я фізично слабша. Мені елементарно важче. І я, знаєш, хочу працювати менше, а не більше. Не так, як зараз: на роботі — перша зміна, вдома з каструлями й ганчірками — друга, а емоційно ще й третя — всіх вислухати, все згадати, записати, організувати. Мені просто важко. Давай тягнути цього воза разом
Кажуть, чоловіки понад усе цінують свободу. От тільки часто забувають додати, що виключно свою
— Напишеш у чаті, що ми записані до лікаря, — повчала Міла доньку, паралельно тицяючи в екран смартфона, щоб оформити пропуск уроків в електронному щоденнику. — Зараз я тобі ще й записку від руки напишу, про всяк випадок. — А якщо не відпустить? — завагалася дівчинка. — Хай тільки спробує! Не має права
Нова класна керівничка їхньої Аріни одразу не припала до душі Федору та Мілі. І
— Тоді наступну нашу поїздку організовую я. Куди ти там хотів? У Карпати? В Італію? От усе буде на мені, і якщо я впораюся, ти будеш до мене дослухатися
Якби Христина озвучила свої думки знайомим, будь-хто з них покрутив би пальцем біля скроні:
— Ти ж у курсі, що твій Іван — хлопець із приданим? У мене всередині все похололо від якогось страшного, липкого передчуття. — Три квартири, здається? — вів далі чоловік. — У його батьків і в бабусь, так
Ніж глухо стукав по обробній дошці. Я різала ту капусту, а по щоках самі
Зараз мені тридцять п’ять. Волосся ще густе, фігура тримається, але в очах уже оселилася та сама стареча втома, якої я так боялася в юності
У коридорі стояла в’їдлива суміш запахів: дешевий пральний порошок і вчорашній борщ. Я сиділа
— Ну навіщо ти знову стільки всього навезла? Свіжі овочі, фрукти, домашня молочка, а зверху — важкий пакунок із м’ясом. Сумки були настільки важкими, що неможливо було й уявити, як мама самотужки притягла їх раненьким поїздом
— Мамо, ну це вже справжній перебір! — Оксана дивилася на величезні пакети, що
— Свекруха наказала тобі нічого не казати, але я так не можу, ти маєш знати правду. Коротше… Місяць тому вона написала заповіт. На все своє майно до останньої ложки. І все це дістанеться виключно моєму чоловікові. Тож ви з малим надії не плекайте
На прощанні з моїм колишнім чоловіком свекруха так гірко голосила над своїм онуком —
Якраз тоді мама й написала заповіт, переписавши сільську хату на доньку, бо Вітя гордо заявив, що йому нічого не треба — мовляв, він без даху не залишиться, у нього є чудова прийомна донька, яка його дуже любить
— Ти що, серйозно? П’ятнадцять років брат зі мною взагалі не розмовляв. Я для
— А ти куди зібралася? У ресторан поїдемо ми вдвох із мамою. А ви з бабусею вдома посидите, чаю поп’єте, телевізор подивитеся. Бабці ж спокій потрібен, а не банкети
Я стояла біля плити, змащуючи жовтком святковий пиріг, коли мій Андрій урочисто відкинувся на

You cannot copy content of this page