Максим не мився, не голився, харчувався канапками з ковбасою і заливав у себе літри розчинної кави. Квартира за лічені дні перетворилася на справжнє пекло
— Ти взагалі чуєш, що ти говориш?! Вона виснажена! У неї на руках немовля!
Сіла на кухні, сьорбає суп і тихенько питає: — Бабусю, а можна хоч кілька фотографій узяти? — Можна, — кажу. — Тільки я сама їх дістану і зроблю копії. Вона скривилася: — Нам треба справжні. Вчителька казала, щоб сімейні були, а не з інтернету роздруковані. Я лише усміхнулася: — Копії — це теж сімейні. Тільки не в єдиному екземплярі
Мене звати Тамара, мені 62 роки. І я маю сімейний альбом. Великий, важкий, у
— Мамо, що сталося? — Юрко повертається. Строк добігає кінця. Я простягнула їй ту звістку. Папірець уже геть стерся між моїми нервовими пальцями. — Уже? — ледь чутно видихнула донька й глянула на чоловіка
Коли я сказала рідній доньці збирати речі й з’їжджати з квартири, мій світ ніби
Він прийшов навідати дружину й крихітного синочка і… скам’янів. У прозорому боксі лежало немовля. Чорняве, як смола. Треба віддати Павлу належне — він не став влаштовувати скандал прямо в палаті
— Не знаю, як воно там працює, але ж працює стовідсотково! — Ліза обережно
— Бабусю, ті банки брудні були, зі щербинками на вінцях, — озвалася Оля з кухні, брязкаючи посудом. — З-під магазинного майонезу взагалі якісь пластмасові. Навіщо вони тобі? Зараз нормальні банки в будь-якому господарському копійки коштують
Ганна Петрівна поверталася з поліклініки в піднесеному настрої. Тиск був у нормі, сонечко привітно
Стіл ломився: дорогий торт, тістечка, хороші цукерки, фрукти, мʼясо. Але сама кухня… Потертий гарнітур, хитаються табуретки, на підвіконні величезний вазон з алое у надщербленому горщику. А в кутку — старенький пузатий холодильник «Дніпро», який так гуркотів, коли вмикався, що я аж підстрибувала
Я дивилася на нього і відчувала, як у грудях розливається липкий холод. Чоловік, за
— Лесю, от поясни мені, старій, що ти в ньому знайшла? Ні, серйозно, я хочу зрозуміти. Ви побралися три роки тому. Три! У вас не те що діток немає — у вас навіть власного даху над головою катма. Три роки — і жодного зрушення. Нуль
— І довго ви ще по чужих кутках поневірятися будете? У собачій будці й
— Мамо, ну як рибка, смакувала? А вона так мнеться, голос ховає: — Та… добра була. — Ти хоч сама її з’їла? — Ну… Ірочка теж трошки взяла, вона ж так старалася, помагала мені підлогу помити на тому тижні
Щоп’ятниці я пакую ці важкі картаті торби і відчуваю, як усередині все стискається від
— Хто ж відмовиться смачно поїсти й випити на дурняк? — Їжте, мої золоті, на здоров’я! — усміхнулася ювілярка. — Поки руки ще слухаються і пам’ять не зраджує — мені за щастя для вас готувати. Он і онуків привезли, моїх пташенят. Усе в нас добре. Одне тільки болить
— Дорогенька наша матусю! Щоб ти жила нам сто років! — І правнуків діждала!
— Дитячу? Олено, давай відверто. Твій малий… у нього зараз складний вік. Сім років — це вже характер зі своїми вибриками. Я маю розуміти, у що вплутуюся. Я не збираюся терпіти його капризи чи істерики. Він ще має заслужити мою симпатію
Кажуть, жінка після розлучення має розцвісти. Може, десь у красивому кіно так воно й

You cannot copy content of this page