Рідне Слово

Життєві історії 0

Завантажилися харчами ледь не під самісінький дах. Усе везли, як годиться на гостину: картоплю, моркву, буряк. Гарбузи прихопили. Цибулі, часнику. Концервації — і не злічити! Ну, а як же інакше? Своя ж дача, ділянка в передмісті. Усе літо працювали, як бджоли. Для доньки, для онука

— Чого це ти, Вітю, останнім часом ходиш такий, мов у воду опущений? Щось

Життєві історії 0

— Так і сказала, що квартира її, вона за неї кредит платила, тож вона у своєму праві. Чудово, еге ж? Бугай з гори, який вліз у борги, — на одній шальці терезів, а рідна донька та мрії батька — на іншій. — А багато він винен? — цікавиться подруга. — Більше половини вартості квартири

Днями Ларисі мама несподівано запропонувала переїхати до неї у трикімнатну квартиру. І це після

Життєві історії 0

— Ви… ти приїдеш ще? — запитала Катруся, не зводячи з обличчя Андрія напруженого погляду. — Катрусю, я старий і нудний. А в тебе все життя попереду… «Про що він говорить? Яке життя без нього?» — думала Катруся, не слухаючи Андрія. — Мені час. — Андрій раптом рвучко притягнув її до себе й міцно обійняв. З очей Катрусі бризнули сльози

Це було ще в ті часи, коли зими стояли справжні, з лютими морозами. Ось

Життєві історії 0

— У мене є заощадження, — говорить Алла. — Мені платитимуть допомогу, батько моєї дитини не визнаватиме її офіційно, але обіцяв матеріально підтримувати по мірі сил, хоча я на нього й не розраховую — ця дитина для себе. І що? Я мала сестрицю питати, чи можна? Вона взагалі яким боком тут? Сестра животик Алли побачила сама. І влаштувала просто дику істерику на тему того, що Алла сяде мамі на шию

— Алло, ось так просто ти вирішила сісти на шию нашій мамі? Чудовий хід,

Життєві історії 0

— Треба й відпочивати. Ми стіл накриємо, посидимо й поговоримо хоч. Не все ж працювати… Сашко вирішив покликати на свої посиденьки й сусідів. Пішов і до Наталчиної бабусі — все-таки вона давня їхня сусідка була. Коли він увійшов до них на подвір’я, то остовпів

Наталці було десять років, коли батьки розлучилися. Для неї це був справжній удар: дізнатися,

Життєві історії 0

— А потім пішли постійні прохання: купи те, відвези туди, треба зробити це, зводити тітку до зубного, мовляв, відпросися, це ж рідня. І сестру дружини з матір’ю треба зводити до лікаря, теща ж сама не впорається. І племінницю дружини з танців зустріти — погода погана, — посміхається Світлана Миколаївна. — А після прохань уже наказовим тоном почалося, та ще й із вироком: «Швидше треба, треба було ще вчора, а тебе не докличешся»

— Самі вони його й довели до такого, — каже подрузі Світлана Миколаївна. —

Життєві історії 0

— Одружуватися, не води напитися. Тільки не вірю я жінкам, жодній. Був я одружений, пішла дружина до іншого, застав я їх. Були в мене жінки, але так… А ти теж не краща за інших… Не дружина мені, а одразу ж пустила під ковдру. Я завтра піду, а ти іншого пустиш… — Ти що, Павле. До тебе в мене нікого й не було

Рано-вранці Валентина вийшла з хати. Йшов сніг, не густий, але сніжинки летіли великі й

Життєві історії 0

Галя з роками погладшала, обличчя, як млинець, брови білі, вії теж. Не красуня, але характер — щире золото. Із сестрою Івановою здружилася, в хаті чистота, смачно приготовано, все в руках горить, господиня добра. Син чистий, сама доглянута й нагодована. А от не полюбив

Іван на Галині одружився так, «без душі», як то кажуть у наших селах. Прийшов

Життєві історії 0

Пів дня проводила на процедурах, решту пів дня борщі варила, котлети смажила, на вихідних з онукою гуляти ходила. І день у день вираз обличчя зятя ставав усе кислішим і похмурішим, та й Лера стала якось «не так» із матір’ю спілкуватися

— Дочка ридає, губи надуває, а мені просто остогидла така чорна невдячність. Чому я

Життєві історії 0

— Дарино, у тебе в холодильнику цвіль, — робить доньці зауваження Ніна, коли відкриває цей самий холодильник, щоб покласти йогурти або фрукти, принесені онукові. — І в кімнаті добре було б вікно вимити, і у ванній у моїх квартирантів плитка чистіша була, ніж у тебе. — Ну от, почалося! — донька реагувала нервово. — Мама прийшла, шикуйся. Може, ще тобі червону доріжку застелити, коровай?

— А знаєш що… а візьми їх до себе, раз ти така жаліслива, —