Одне просте запитання: «Ну що, ви з чоловіком уже переїхали?» — діє на Таню як червона ганчірка на бика. І байдуже, хто його ставить: кума, колега чи власні батьки.
— Тому що мій Сергій сказав, як відрізав: «Моєї ноги в тій квартирі не буде!» — ледь стримуючи сльози, жаліється Таня подрузі.
— І як жити далі, я не уявляю. Батько з мене насміхається, мовляв, твій зять навіть переїзд не може організувати. Мама постійно зітхає, рахуючи, скільки грошей ми викидаємо на ту оренду. А мені вже кричати від цього всього хочеться! А чоловік уперся рогом: «Не переїду і крапка».
— І що тепер? Він хоч розуміє, що тобі за три місяці у вас зʼявиться немовля? — дивується подруга.
— У декреті ж грошей і так кіт наплакав! Нащо платити за чужі стіни, якщо стоїть порожня, з ремонтом, шикарна двокімнатна квартира? Саме час перебиратися, облаштовувати дитячу, гніздечко вити!
Таня й сама не знає, що сказати.
З одного боку — чоловік, який закусив вудила і готовий останні копійки віддавати чужим людям. З іншого — батьки, в яких стосунки із зятем і раніше були холодними, а тепер взагалі пішли тріщинами.
І найгірше те, що Тетяна десь глибоко в душі чоловіка розуміє. Її батько — чоловік жорсткий, старої закалки. Він і не приховує свого ставлення до Сергія, постійно натякаючи, що той ні на що не здатний.
— Хочеш — переїжджай сама, — заявив чоловік днями. — Я туди не піду. Ні за яких обставин.
— Що значить «сама»?! — вибухнула Таня. — Я що, мати-одиначка? Ми сім’я чи хто?! У нас дитинка скоро зʼявиться, Сергію!
— Якщо переїдеш, — вперто, дивлячись їй просто в очі, повторив чоловік, — то будеш тією самою одиначкою. Аліменти платитиму, з дитиною бачитимуся, але жити там не буду.
Ось такий вибір: лишатися з чоловіком у старій орендованій однокімнатній квартирці з протягами і вічними докорами рідні, чи переїхати в теплу, затишну, але порожню квартиру.
І… знову слухати ядучі коментарі батьків про те, що зять заради родини навіть власною гордістю не поступився і покинув жінку, яка чекає на дитину.
Тані 27, Сергію — 30. У шлюбі вони вже чотири роки. Таня ось-ось має піти в декрет. Увесь цей час живуть на орендованій квартирі, причому в найдешевшій: на околиці, без ремонту, зате по кишені.
Таня виросла в повній, заможній родині. А от Сергій…
Мати його любила випити, ніякого старту в житті сину не дала. Квартиру свою давно втратила через кредити, зараз живе десь у гуртожитку. Тож Сергій роками поневіряється по чужих кутках.
Танині батьки були категорично проти цього шлюбу. Але донька вчинила по-своєму — вийшла заміж за того, кого полюбила. Батько зятя так і не прийняв.
— Йому 30 років! Зрозуміло, що матір не обирають, а сам він що? — розпинався батько.
— Ми з твоєю матір’ю в Київ приїхали голі-босі, нам ніхто нічого не давав, мій рідний брат нас на поріг не пустив! Але ми стиснули зуби, працювали і всього добилися. А твій Сергійко взагалі про майбутнє не думає!
Але ж це неправда. Сергій працює на двох роботах, вони разом відкладають кожну копійчину.
Виходить не так швидко, бо ж матір напризволяще не кинеш — хоч за світло заплатити та елементарних продуктів купити треба. Плюс оренда. А батька це дратує, і він майже в очі називає зятя невдахою.
Особливо гостро все стало, коли дізналися, що Тетяна чекає дитину. Батьки, звісно, зраділи майбутньому онукові, але докори посипалися з подвійною силою: мовляв, живіт уже на носа лізе, а куди ти дитину принесеш?
Місяців вісім тому пішов з життя той самий старший батьків брат. Своїх дітей у нього не було, з дружиною давно розлучився. Тож двокімнатна квартира в хорошому районі дісталася Таниному батькові.
— Я про ту квартиру навіть не заїкалася, бо знала: одразу почнуться розмови, що ми на чуже рота роззявили, бо мій чоловік ні на що не здатний, — зітхає Таня. — Вони самі все вирішили.
Виявилося, що батьки тихенько зробили там хороший ремонт, а два місяці тому тато урочисто покликав Таню до нотаріуса — підписати дарчу. Таня тоді мало не розплакалася від радості.
Прибігла додому, розповіла чоловікові: кінець нашим мукам, ремонт є, наші відкладені гроші пустимо на меблі, давай пакувати речі!
Але Сергій відповів так, що в Тані земля пішла з-під ніг. Він сказав, що ніяких подачок від тестя не прийме. Не хоче бути нікому винним і вислуховувати подальші докори.
— Сергію, це не татова квартира, це тепер моя! — благала Таня. — Ми підемо жити в мій дім! Подумай про нашу дитину!
На що Сергій жорстко відрізав: це ще гірше.
Бо тепер тесть щодня дорікатиме йому, що він приймак, який навіть власній дитині даху над головою не забезпечив.
— Тут будемо жити. Відмиємо, побілимо. Люди і не в таких умовах дітей піднімають. А потім купимо своє, і ніхто мені й слова кривого не скаже.
Що вони там куплять?
У найкращому разі — крихітну однокімнатну десь за містом, і то не зараз.
А батько тим часом підливає масла у вогонь:
— Ваш переїзд що, зупинився? Квартира стоїть, за комуналку платити треба! Твій Сергійко тому й бідний, бо грошей не рахує. Йому готове житло дають, а він носом крутить! Давай, штовхай свого генія і перевозьте речі.
— І що мені робити? Здавати нову квартиру з ремонтом чужим людям? Батьки мене живцем з’їдять за це. Та й навіщо, якщо можна жити по-людськи? От тільки… без чоловіка. Відвернуся від батьків — і як ми будемо жити?
Відвернуся від чоловіка — залишуся сама з немовлям на руках. Усі тільки свої амбіції тішать, а про мене і про дитину ніхто не думає! — витирає сльози Таня.
— То що мені робити?
Від редакції:
Цю історію нам надіслала читачка, і ми лише трохи адаптували її для вас. Подібні ситуації часто залишають глибокий слід у серці, адже коли гордість дорослих зіштовхується з родинним добробутом, найбільше страждають найближчі.
Іноді життя ставить перед нами такі випробування, де немає правильного чи неправильного рішення — є лише вибір між двома болями.
Цікаво, а чи змогли б ви переступити через власну гордість заради комфорту своєї родини?
