Головна

Місяць: Листопад 2024

У будинку в Катерини Василівни було чистенько, але бідненько. Вибілені стіни, фарбована дерев’яна підлога, подвійні старі віконні рами. Усі речі ще років з 80-х: на кухні буфет зі скляними дверцятами, саморобний дерев’яний стіл, який ще дід робив, на підлозі самоткані доріжки. У кімнаті велике ліжко із залізними кульками, прикрашене горою подушок і вишитим підзором
Життєві історії 0
— Ой, Миколко, Віра, проходьте. Що ж ви не подзвонили, що до мене приїдете? Я й не приготувала нічого, та й вдома в мене не прибрано. «Не прибрано»
Стоячи біля прочиненого вікна і без жодного інтересу дивлячись на велику клумбу, Катя зрозуміла, що частину діалогу в будинку вона не почула. — А чи треба це мені? – поставила сама собі запитання дівчина і, секунду подумавши, вирішила, – напевно, треба. — Сергію, – продовжувала обробляти сина Ольга Володимирівна, – не ти їй потрібен, а квартира. Сам же говорив, що вона, вперше потрапивши в неї, мало не танцювала від радості
Життєві історії 0
Те, що почула зараз Катерина, зовсім не призначалося для її вух. Тому й засмутило дівчину до сліз. Біля прочиненого вікна Катя опинилася випадково. Їй просто захотілося подивитися на
— Мамо, я дружину собі вкрав у Степана із сусіднього села, – сказав Василь, з’явившись з Оксаною на порозі рідної хати. Сплеснула руками Марія Федорівна. — Боюся, не до добра це, діти, – розплакалася вона, але Оксанку обійняла, притиснула до грудей, голову її біляву погладила, в очі зазирнула
Життєві історії 0
Давно це було. Півстоліття, вважай, минуло, а історію цю все ще передають з уст в уста. Жила в селі, в батьківській хаті, що стояла майже біля самої річки,
— А ви знаєте, що означає йти до школи в тонких, рваних черевиках, коли на вулиці мінус двадцять? Чи ховатися у своїй кімнаті та молитися, щоб мамині товариші по чарці до тебе не зайшли? Чому її не позбавлять, зрештою, батьківських прав?!
Життєві історії 0
— За тобою мама прийшла, збирайся. Існує думка, що кожна дитина в дитбудинку дуже чекає цих слів. Але Світлана здригнулася від них. — Давай, збирайся, що сидиш? Олена Вікторівна дивилася
Вранці все село знало, що Віктор Остапчук привіз свою молодшу сестру, яка чекає дитину. — Чоловік кинув, матері з батьком у них давно немає, куди її подіти, ляльку таку, — розповідає у напівтемряві Тамара в корівинку
Життєві історії 0
Нарешті дві великі жовті фари висвітлили двір Остапчуків, приїхав. — Татко? Татко! Ура, батько приїхав, — Колька зіскочив з грубки, стрибаючи на одній нозі, намагався потрапити у валянок, натягуючи
— Чого ти плакала? — Тобі яка різниця? Такий агресивний тон був настільки для неї не характерний, що Максим замовк, не знаючи, що відповісти. І просто вирішив згладити обстановку, запитавши, де вечеря. — Сходи до мами і поїж. Ти ж туди нескінченно гроші переказуєш, нехай годує, – зло зашипіла дружина
Життєві історії 0
— Максиме, зарплату дали? Голос жінки тремтів від нетерпіння. Але чоловік був не готовий до того, що буде потім. Тому, зітхнувши, сухо відповів: — Ні, мамо, затримують. Жінка
Кухню вона вже спорудила, у бухгалтерії міняли меблі і їй віддали стіл, книжкову шафу, яку вона пристосувала під посуд, і старий холодильник, він хоч і сильно гудів, але працював справно. Тумбочку вона принесла зі смітника, хтось виставив, але вона була ще дуже хороша. На неї поставила телевізор, а всередину склала всі свої корисні дрібнички: косметику, крем, шкатулку з нитками і голками, літні сонячні окуляри, прикраси тощо. Замість шафи для одягу в неї поки що стояв стелаж, збитий із дощок. Хлопці з роботи постаралися, вийшло непогано, типу гардеробу, весь її одяг і взуття вмістилися. А закривала вона його шторкою
Життєві історії 0
Нарешті Мар’яна купила собі квартиру за іпотекою, хоч і не велику, однокімнатну, але тепер у неї були свої квадратні метри. Майже десять років вона прожила в місті й
Вероніка мовчки дістала з сумки великі пакети, які вона завбачливо захопила з дому, і почала збирати сміття. Олександр тут же до неї приєднався. — Та киньте ви дурницями займатися! -закричав Володимир. – Може, ще по всьому лісі пройдетеся? — Може й пройдемося, – спокійно відповів Сашко. — Гаразд, хочуть якщо, нехай прибирають, – сказав Артем. – Давайте поки знайдемо інше місце для пікніка. Теж мені… ековолонтери
Життєві історії 0
Коли Дмитро запросив Вероніку на пікнік, вона зраділа. І не стільки можливості провести вихідний день на природі, скільки тому, що Діма, нарешті, вирішив познайомити Ніку зі своїми друзями.
Ти ж казала, що на оренду теж гроші відклали, – звернулася вона до матері. — Відклали, але я сподівалася заощадити, не думала, що мати вам такі «драконівські умови» виставить, – протягнула Валентина. — Які це «драконівські»? – втрутилася в розмову Ніна. – Квартира трохи занедбана. Треба один раз відмити, а далі просто підтримувати порядок. — Тобі, Нінко, добре – ти на бюджет вступила, тобі гуртожиток дали, – сказала Віка
Життєві історії 0
— Ну що? Вступили обидві? Молодці! Ти, Віко, куди вступила? — На бухгалтерський облік, – відповіла внучка. — А ти, Ніно? — На юридичний. — Адвокатом хочеш бути?
А одного разу повертався він додому пізно ввечері. Йшов-йшов, та не дійшов, упав. А мороз міцнішає. Холодно йому спочатку було, а потім нічого, відігрівся. І бачить хлопець наш, – великий білий коридор. Йде він ним, а попереду світло. І в променях його батьки та бабуся з дідусем. Зрадів, руки до них простягнув. І раптом чує: «Рано тобі ще!»
Життєві історії 0
Як у невеликому двоповерховому будинку на краю маленького містечка з’явилася нова сусідка, ніхто й не помітив. На вигляд вона була непоказною, одягалася в одяг тьмяних тонів. Світло в

You cannot copy content of this page