За столом, що аж вгинався від майонезних шедеврів, панувала атмосфера душевної єдності, поки справа не дійшла до десерту. Саме тоді «важка артилерія» в особі мами, Марії Олегівни, пішла в рішучий наступ. — Аллочко, — почала мама, промокаючи губи серветкою так урочисто, ніби вона зараз оголосить заповіт. — Ми ось тут із Зіночкою дивилися календар… Тобі ж через місяць сорок
У сорок років сучасна жінка — це вже справжня коштовність. Вона дозріла, «упакована» за всіма стандартами й точно знає, чого хоче від життя. Алла була саме такою: власна
— Мамо, ми самі все купимо, — переконував він її ввечері на кухні. — У «Сільпо» вже все замовили, самі накриємо, приберемо. Ми з Анею хочемо просто в сімейному колі зустріти цей рік. Візьмемо на себе всі витрати. — Ти все сказав? — Тамара Іванівна навіть не відірвала погляду від вікна. — А тепер слухай мене: ніяких святкувань, музики й гостей у моїй хаті не буде. Крапка
— Ну от як таке може бути? — ледь не плакала Ганнуся. — Це ж наш перший Новий рік, ми тільки три місяці як побралися, а нам навіть
— А зять же їй у всьому допомагав! По вихідних дітей повністю на себе брав: хочеш — іди до подруг, хочеш — на закупи чи до мами, — продовжує Олена. — І їсти приготує, і з малими помалює, і спати вкладе. А вона все одно не змогла. Про те, що хоче розлучитися і не забиратиме дітей, Руслана сказала чоловікові спокійно, як про погоду
— Я просто в розпачі, Оленко. Невже зовсім нічого не можна вдіяти? Ну, якось ту опіку на тебе оформити, чи що? — співчутливо допитується в подруги кума. Олена
До Нового року залишалося два дні, але святкового настрою не було й близько. — Знову ти забила все продуктами, — пролунав за спиною голос чоловіка. — Навіть для молока місця не залишила! Марина випрямилася, притискаючи долоню до попереку. Її чоловік, Геннадій, відчим її єдиної доньки, стояв у дверях кухні, схрестивши руки на грудях. Його обличчя виражало найвищий ступінь невдоволення
Марина стояла перед відкритим холодильником і намагалася втиснути контейнери з холодцем між лотками з яйцями та горою овочів. Спина нила, пальці пахли часником, а у скронях стукало так
Риба — триста гривень. Сир — двісті. Хочеш шматочок? Переказуй сотку. За собівартістю. Очі в нього стали круглими. — Ти… Ти з чоловіком торгуєшся? Галю, ти зовсім совість втратила? Я ж по-людськи попросив
— Триста сорок вісім гривень. Скинь мені на «Моно». Номер ти знаєш. Віктор постукав засмальцьованим пальцем по чеку з «АТБ». Папірець, зім’ятий і вологий, лежав прямо посеред столу,
Дружина пішла. Я зустрів маму з братом, і ми почали жити разом. Усе стало так, як колись у селі, тільки в зручних міських умовах. Я смажив їм стейки. Годував морепродуктами. Нехай звикають до ситого життя
— Добре, якби твоя мама сама приїхала! Так вона ж іще й брата-ледаря за собою притягне! — не вщухала цілу годину дружина, нарікаючи на несподіваних гостей. Причина її
— Скидаємося порівну! — гучно оголосив Гліб. — Щоб без образ. У результаті те «порівну» вийшло боком: Христина витратила майже десять тисяч гривень на продукти, бігала по ринках, тягала важкенні пакети. Оля перевела на картку аж п’ятсот гривень і принесла пляшку найдешевшого напою
— А ти, Христинко, майонезу таки пошкодувала, — Лариса Вікторівна підтиснула губи й гидливо поколупала виделкою салат. — Сухувато вийшло. В наш час на стіл останнє виставляли, щоб
Стіл накрила, як у кращих ресторанах: серветки в кільцях, свічки, кришталь… Гості запізнилися на годину. — О-о-о! — протягнула Оксана з порога, навіть не думаючи роззуватися, і почала тупати чоботами по новенькому світлому паркету. — Ну, нічого так! Хороми. Юрку, ти глянь. Прямо Версаль розвели
Є така категорія родичів, яких краще любити на великій відстані. Бажано — через океан або хоча б за кілька сотень кілометрів. Але Софії, жінці інтелігентній, гостинній і, на
Лариска Гусак була сусідка через три хати. Буквально вчора вона наважилася присоромити Аллу Михайлівну за те, що та невісткою потурає, а сама тільки байдики б’є. Ще й на зайву вагу натякнула — мовляв, непогано б роботою її розтрясти. Алла Михайлівна тоді на все село кричала, що Лариска ще пошкодує за свої слова
У родині Любові та Олега всьому головою була свекруха — Алла Михайлівна. Знаєте, бувають такі жінки: як скаже, так і має бути. Саме вона наполягла на тому, щоб
— А ви часто тут шашлики смажите? Всі притихли. Ніхто й не поворухнувся. Я знічено постукала шампуром по краю мангала — просто від ніяковості. Чесно кажучи, у такі моменти почуваєшся дуже дивно. Наче саме в мене на обличчі має бути великими літерами написано: «Ласкаво просимо, підходьте, пригощайтеся!»
Якщо чесно, нічого такого розкішного ми тоді не мали — звичайна міська галявина, розкладний столик, стареньке покривало та гурт вірних друзів. М’ясо смажили на давньому мангалі, який ледве

You cannot copy content of this page