— Мамо, я здоровий молодий чоловік, а Ви дрова будете тягати? Відпочиньте, я сам усе зроблю. — Добре, синку, добре… Я така рада за тебе! Так хочеться на невісточку подивитися. — На весіллі побачите, мамо, вже за місяць свято
У старій хаті, де кожен куток пахнув висушеними травами та минулим, Клавдія Петрівна годинами сиділа біля вікна. Вона дивилася на дорогу, що змійкою втікала за обрій, і про
Галина ніколи не почувалася такою щасливою. Їй в Андрієві подобалося геть усе. Виявилося, він дивовижно готує — оце так несподіванка! Він кликав її в свій гараж на романтичні побачення – смажив сало на сковорідці, і вони були найщасливіші у всьому світі
— Марічко, я тебе попросити хочу про одну річ… — Про що саме? — Ви ж із Андрієм давно вже нарізно живете, він тобі ніби й не потрібен…
— Ну й дурень! — кинула Юля, розвернулася й пішла геть. Сашко не побіг наздоганяти, тільки крикнув услід: — Кота поверни! — Ще чого! — не озираючись, відрізала Юля
Юля прокинулася від того, що хтось несамовито, просто калатав у двері. Серце в грудях підстрибнуло й завмерло. На годиннику — друга ночі. У квартирі вона сьогодні лишилася сама:
— Ой, а ви що, стару плиту викинули? — зазирнувши в кухню, сплеснула руками Марія Вікторівна і засудила головою. — Добре, що стара Матрона до цього не дожила. А ви знаєте, що вона ту піч ледь на свого чоловіка не завалила? Ну, про спочивших або добре, або ніяк, але таргани в її голові були розміром з кулак
Мати власний будиночок у селі, де вранці співають півні, а повітря пахне скошеною травою, було заповітною мрією Ксенії. Її чоловік, Олексій, цю ідею не просто підтримав, а загорівся
— Глянь он на ліжко! Бачиш, там дівчинка спить малесенька? Це ж до мене вчора пізно ввечері Галя приїжджала! Сказала, що в подолі принесла, а матір її з хати вигнала. Нехай, каже, у тебе поки побуде, бо не знаю, що з нею робити. І поїхала моя Галинка, моя онучечка. А це ж, видно, правнучка
— Наталю! Наталю, вийди на ґанок бодай на хвилинку! Чуєш, кажуть, твоя Надійка в місті з моєю Галькою бачиться? Може, вона номер її має? — Чого це ви
Залізши всередину, ми побачили старі меблі, купу мотлоху на підлозі, плісняву та товстий шар пилу. Навіть удень атмосфера в тому домі була похмурою та гнітючою. Але ми й гадки не мали, наскільки все зміниться вночі
Бувають люди, які за все своє життя жодного разу не стикалися з містикою. Їхній світ — це міцний фундамент із логіки, де все зрозуміло, пояснювано та вивчено. Бувають
— Вважаю, що онуки після весілля могли б і зі мною пожити. Місця б усім вистачило, я б ще й підказувала, як борщі варити. — Мамо, ти що, себе в молодості не пам’ятаєш? — усміхалася Людмила, розставляючи мамині горщики з геранню на новому підвіконні. — Та тобі з нами і веселіше буде, і нагодована завжди, і поговорити є з ким
— Після весілля зможете жити у бабусиній квартирі, — впевнено казала Людмила синові, розливаючи по чашках запашний чай. — Вона вже людина літня, сама з господарством заледве дає
— Знаєш, це батько написав. Гроші переказав на онуку — цілих сто тисяч. І каже, що сам завтра приїде. Вранці приїде, день побуде з нами, а вночі знову на потяг. Дружина аж очі витріщила від подиву: — А чого ж ти при матері змовчав? Вони ж у розлученні вже багато років… Невже твоїй мамі не було б байдуже? — Не захотів якраз через це, — зітхнув він. — Раптом їй боляче стане? Ти ж знаєш, яка вона в мене вразлива
У молодого подружжя сталася велика радість — у їхній оселі з’явилося довгоочікуване малятко. Коли маму з донечкою привезли додому, ввечері влаштували скромне сімейне свято, як то кажуть, «на
Ми живемо вже тиждень у бабусі. Дідуся не стало два роки тому. Я лагоджу їй дах, піднімаю паркан, слухаю історії про непутящого сина Петра, який ніяк не хоче осісти, а все вештається по метеостанціях. Про доньку Оленку, яка вийшла заміж за іспанця, і онуків бабуся бачить лише через екран телефона
— Я тебе не люблю, — сказала вона мені абсолютно рівним голосом, байдуже складаючи речі в якісь коробки. Спокійно, розмірено — так, як вона робила все у своєму
— А тепер вона бачить, як живуть ті, хто дружин не слухав! — вигукує Галина Семенівна. — Його друг вісім років по відрядженнях мотався, і нічого — жінка сиділа, чекала, підтримувала. Зате тепер у друга і посада, і достаток. А мій Валера тепер має навиворіт вивертатися, щоб вона жила як королева
— За що мені до невістки добре ставитися? Хіба за те, що вона моєму синові крила підрізала? Чи за те, що тепер сама ж його щодня в усьому

You cannot copy content of this page