Чоловік не пробачив доньку і не визнає онука та зятя. У нас із чоловіком двоє вже дорослих дітей. Щаслива родина, міцний шлюб. Але 6 років тому сталося те, що розділило наше життя на «до» та «після».
Старша дочка розлучилася з першим чоловіком і одружилася з коханцем, у них з’явився син. Мій чоловік цього зрозуміти та прийняти не зміг. З дочкою стосунки практично зійшли нанівець. Для нього це ганьба і страшний бруд. Нового зятя він не визнав і навіть на поріг не пустив. З онуком так само.
Онука не визнав і сім’ю доньки (онука та зятя) бачити та знати не хоче. Сидіти з онуком і няньчити його я їжджу до них. Люблю всіх і намагаюся налагодити мир у сім’ї, але ніяк. Дочка страшенно переживає, плаче. Намагалася з батьком порозумітися, але він відмовився розуміти і слухати. Зрада, зрада та крапка.
Через два роки після весілля дочки одружився і син. Зараз у нас ще й онуки близнюки народилися. Чоловік їх просто обожнює, але ось онука та зятя не визнає і не приймає досі. Причина я думаю не лише у принципах та моральних якостях.
По-перше, чоловіка разом з його сестрою покинула рідна мати, і він один тяг на собі сім’ю з ранніх років (маленьку сестру та хвору бабусю). Жили вони як могли. Потім був перший невдалий шлюб, дружина зрадила з начальником і вони розлучилися.
Чоловік навіть на її похорон не поїхав через багато років. Для чоловіка це всі травми, що йдуть із минулого. Вони з дочкою спілкуються, але чоловік поводиться стримано, холодно та відсторонено. Для доньки це все дуже тяжко і боляче, але змінити нічого не виходить.
Правду кажучи, я таких самих поглядів, що й мій чоловік. Мені новий зять не подобається в порівнянні з колишнім. Але дочка і онук це наші діти, і я змирилася з її вибором і вчинком. Але чоловік цього не сприймає категорично.
Валентина Василівна Ткачук мешкала на другому поверсі звичайної старої п’ятиповерхівки. Знаєте, з тих затишних будинків,…
На кухні в Оксани вирувало життя. У духовці саме підрум’янювалася домашня піца, щедро посипана тягучим…
Я стою в темному коридорі власної квартири, боязко прислухаючись до звуків. З нашої кухні знову…
Знаєте, що найстрашніше в невеликих містах? Те, що твоє особисте горе рано чи пізно стає…
Оленка поверталася додому з поліклініки, і на душі в неї шкребли коти. Здавалося б, ну…
Знаєте, це таке дивне відчуття — у свої п’ятдесят з хвостиком по-доброму позаздрити власній майбутній…