— Мені своїх бовдурів нічим годувати! — п’яно гаркнула сваха у слухавку. — Твоя нагуляла — ти й забезпечуй! — Я твого синка за ґрати відправлю! — спробувала прилякати її Олена. — Туди йому й дорога! — розреготалася жінка. — Весь у батька, той уже вчетверте сидить

Третя година ночі. У тиші старої панельки дитячий плач лунав так гостро, ніби різав по живому. Олена лежала з розплющеними очима, дивлячись у темну стелю, і відчувала, як серце стискається від болю та безсилля.

Плакала її маленька онука, Аліночка. Дівчинка надривалася вже хвилин десять. А в сусідній кімнаті міцним, байдужим сном спала рідна матір дитини — сімнадцятирічна Дарина.

Олена не витримала. Скинула ковдру, почовгала до дитячої. Мала заходилася криком, хаотично смикаючи крихітними ручками й ніжками.

— Дарино, дитина плаче, ти чуєш?!

Олена не стрималася і спересердя ляснула доньку по стегні. У ту ж мить жінка отримала сильний поштовх ногою в живіт. Охнувши, вона зігнулася навпіл, але встигла перехопити ногу доньки, яка вже летіла для другого удару, і щосили смикнула на себе.

— Вставай, кажу, годуй дитину!

Відчай і неймовірна образа накрили її з головою. Вона вже не контролювала себе, сльози душили горло, і вона почала штурхати худеньке тіло доньки.

— Не чіпай мене!

Дарина верещала як божевільна, встигаючи відбиватися ногами. Надривно плакала крихітна Алінка, а сама Олена, остаточно втративши залишки терпіння, крила нетямущу доньку останніми словами.

По трубах опалення загупали розбуджені сусіди. Останнім часом їхня квартира стала справжнім пеклом для всього під’їзду, і цей шум дратував усіх без винятку.

Цей стукіт трохи протверезив жінку. Вона мовчки підняла розчервоніле немовля, притисла до грудей і подибала на кухню. Затиснувши Алінку під пахвою, тремтячими руками почала колотити суміш.

Цей жах увійшов у її дім два роки тому. Тоді Дарині було лише п’ятнадцять, і вона злигалася з Вадимом із сусідньої вулиці. Хлопець був старший, із тих «поганих хлопчиків», якими так захоплюються дурненькі дівчатка.

Родина там пила безбожно, а сам він ріс, як бур’ян при дорозі, за законами бетонних джунглів. Що це знайомство не доведе до добра, Олена відчула одразу материнським серцем.

Вона кинулася рятувати дитину: відпрошувалася з роботи, зустрічала зі школи, водила за руку додому. Намагалася відволікти — купувала квитки в кіно, на вистави. Та де там.

За найменшої нагоди Дарина тікала до свого коханого. Олена бігала нічними вулицями, шукала її по всіх закинутих дворах, про які тільки знала. Знаходила рідко. А дівчисько, як закохана кішка, зникала на кілька днів, а повертаючись зі своїх гулянок, з порога починала сваритися.

— Сама не живеш і мені дихати не даєш!

Так кричала донька, яку Олена повністю утримувала, але яка відчайдушно намагалася довести свою «дорослість».

— Відчепися від мене! Краще мужика собі знайди, може, заспокоїшся нарешті!

Олена розуміла, що виховні бесіди тут безсилі, але й мовчки дивитися, як рідна кров ламає собі долю, не могла. Вони постійно сварилися, кидаючи одна одній в обличчя найболючіші звинувачення.

Згодом Олена теж не витримала і прийняла ці жорстокі правила гри. Вона почала дорікати доньці, що саме через неї колись відмовилася від власного жіночого щастя.

І це була чиста правда. П’ять років тому за Оленою гарно залицявся колега, Володимир — чоловік надійний і спокійний. Жінка, яка сама тягнула двох доньок від різних чоловіків, нарешті дозволила собі повірити в тепло.

Але Дарина сприйняла «чужого дядю» в багнети. Не брала подарунків, закочувала такі істерики, що Володимир зрештою не витримав. Звільнився, тихо пояснив, що йому ці нерви ні до чого, і зник.

Олена тоді проплакала не одну ніч, але вибору не мала — не здавати ж дитину в інтернат заради свого щастя. Старша донька, Катя, вмовляла сестру:

— Чому він тобі не подобається? Дай мамі шанс, не заважай їй влаштувати долю!

— Ні!

Дарина лише тупала ногою.

— Я просто не хочу, щоб мама ще когось любила!

І от тепер донька робила все так, як заманеться їй самій. Закохалася в місцевого хулігана, геть забула про сором і бігала за ним, як сліпе цуценя.

Минув рік, і Дарина приголомшила новиною: вони з Вадимом чекають на дитину. Вирішили жити в Олени. Навчання донька покинула. Цілими днями молодята вилежувалися в ліжку, вимітали всі продукти з холодильника і диміли на балконі.

— Ой, не починай, — відмахувалася Дарина на мамині сльози. — У Вадима мати все життя палить і п’ятьох здорових виростила.

Вадимова родина раптом стала для неї еталоном. Вони жили «весело і без напрягу», не те що рідна мати, яка рахувала кожну гривню, відкладаючи немовляті на пелюшки.

— Її ніби підмінили, — плакала Олена на кухні у старшої доньки Каті. — Вона чує тільки свого Вадима, а той налаштовує її проти мене.

— Я намагалася з нею говорити, — розводила руками Катя. — Дивиться на мене, киває, а очі порожні. Мам, а може, він її на щось заборонене підсадив?

— Та не дай Боже!

Олена замахала руками, женучи від себе страшну думку.

— Курять, пінне п’ють — це так, сама порожні пляшки з-під дивана вигрібала. Але на щось серйозніше в них і грошей немає, це ж дорого. Ні, це точно ні!

— Тоді не знаю, що й думати, — зітхала Катя. — Любов у неї, мабуть, така дурна, якщо вона під його сопілку танцює.

Олена тягнула на своїй шиї і доньку, і приблудного зятя, аж поки знахабнілий хлопець не підняв руку на Дарину, яка вже носила під серцем маля.

Олена вигнала нетверезого Вадима з тріском, хотіла викликати поліцію, але донька зібрала речі й побігла за ним, проклинаючи матір за те, що та «ламає їй життя».

Після цього почалося справжнє пекло. Соцслужби, дільничний, педагоги — усі постійно смикали Олену, аж до нервового тремтіння. Залишившись сама, вона закрилася в квартирі, вимкнула телефон, напилася заспокійливого і лягла спати.

Сил воювати зі злом, що тягнуло доньку на дно, і зі світом, який щедро роздавав поради, просто не лишилося. Олену клювали з усіх боків: мовляв, погано виховала, тепер пожинай плоди.

Пильні сусіди дзвонили по інстанціях, вимагали якихось дій, а в очі солодко зітхали, що гріх таку молоду дівчину на гріх штовхати.

Олена й сама знала, що з появою дитинки її тягар виросте вдвічі: і фінансово, і фізично, і морально.

Дарина приповзла додому через два дні — брудна, голодна. У родині Вадима ніхто не збирався її годувати. До того дня, що змінив усе, вона поводилася тихо. Вадим нишком приходив, поки Олена була на зміні, встигав спустошити холодильник і зникав до її повернення.

З лікарні Дарину з малям забирали Олена та сім’я старшої доньки.

Ні Вадим, ні його родичі так і не з’явилися. Не прийшли вони й тоді, коли Олена, переступивши через гордість, подзвонила свасі й запропонувала сісти разом, подумати, як діти житимуть далі.

— Мені своїх бовдурів нічим годувати! — п’яно гаркнула сваха у слухавку. — Твоя нагуляла — ти й забезпечуй!

— Я твого синка за ґрати відправлю! — спробувала прилякати її Олена.

— Туди йому й дорога! — розреготалася жінка. — Весь у батька, той уже вчетверте сидить.

І вона мала рацію.

Вадим промишляв дрібними крадіжками по супермаркетах, його не раз ловили, але за пляшку дешевого міцного напою садити ніхто не поспішав. Коли дільничний шукав його для бесіди, хлопець просто залягав на дно, а потім з’являвся знову.

Тепер крихітна Алінка стала виключно Олениною турботою. Забезпечувати маля довелося їй, тим більше, що від постійних нервів молоко у молодої мами зникло.

Перші дні Дарина ще возилася з немовлям, колотила суміші, але надовго її не вистачило. Вона знову почала тікати з дому, залишаючи дитину на матір, і поверталася із запахом перегару та цигарок.

Олені раз у раз доводилося відвозити онуку до Каті, яка теж була в декреті і могла хоч якось підстрахувати маму.

— Що я робила не так, Катю?

Олена в розпачі пила чай на кухні старшої доньки.

— Не балувала ж її, ви росли в однакових умовах. Ти чомусь виросла нормальною, а ця…

— Не з тією людиною вона зв’язалася, от і вся розмова, — мудро відповідала Катя, навіть не намагаючись підібрати марні слова втіхи. — З ким поведешся, від того й наберешся.

…Олена розмішала суміш у пляшечці, нашвидку випила кружку холодної води і повернулася в кімнату. Дарини не було. Нечутно вислизнула з квартири.

О третій ночі, покинувши власну дитину, недолуга матір бігла темними дворами до свого Вадима, який, певно, десятим сном спав після чергової пиятики.

Нагодувавши малу, Олена прилягла поруч і гірко розридалася від безвиході.

Вранці вона знову відвезла Аліну до Каті. Треба було бігти на роботу, де керівництво й так косо дивилося на її постійні відгули. Катя нічого не питала, просто мовчки забрала сплячий згорток з маминих рук.

Тільки ця родина не мучила Олену допитами й порадами.

Увечері Дарина не повернулася. Телефон був поза зоною. Забравши онуку, Олена пішла прямо у притон до сватів.

— Нема її тут!

П’яна матір Вадима важко сперлася на одвірок і з лютою ненавистю подивилася на Олену.

— Твоя шльондра мого сина повела! Ненавиджу вас усіх!

— А чи не твій синок дівчину з пуття збив? — обурилася Олена такій нахабності.

— Теж мені цяця! — розреготалася неохайна жінка, за спиною якої лунав п’яний регіт. — Виховувати треба було краще, мамаша, щоб під кожного не лягала!

Двері хряпнули перед самим носом. Алінка захникала від різкого звуку, і Олена важко поплелася сходами вниз.

Удома на неї чекали Катя з чоловіком. Зять, високий і цибатий хлопець, ще сам ніби хлопчисько, м’яко перехопив дитину з рук заплаканої тещі.

— Втекли вони. До Києва подалися, — тихо сказав він, заколисуючи малу. — Мені хлопці знайомі щойно сказали. Ви б перевірили, чи все на місці. Кажуть, вони золото в ломбард здали, щоб на квитки вистачило.

Олена кинулася до шафи — коробочка з прикрасами була порожня. Із старого чайника на кухні зникли останні гривні, дбайливо відкладені на чорний день.

— Все. Більше не можу.

Жінка безсило сповзла по стіні на підлогу, підібгавши ноги.

— Викличу поліцію і службу опіки, нехай забирають дитину.

— Мамо, що значить — хай забирають?

Катя сіла поруч на підлогу і міцно обійняла її.

— Алінка ж наша. Кому ми її віддамо, чужим людям?

— Дарина теж була наша!

Олена захлиналася слізьми.

— Ми її любили, все для неї робили, а вона нам отак віддячила!

— Але ж Аліна не винна, що в неї мати така, — зять ніжно притис до себе немовля і поцілував у теплий лобик. — Вона виросте хорошою дівчинкою.

— А де гарантії?

Олена в розпачі розвела руками.

— Я знову буду жили рвати, жити надголодь, виховувати онуку, а раптом з неї знову виросте таке саме?

Вона кивнула на Даринину кофтинку, недбало кинуту на крісло:

— Бачиш? Прибігла, поки я на зміні була, вигребла останнє. Перевдягтися в чистеньке перед дорогою не забула! А про власну дитину навіть не згадала. І не подумала, за що ми тепер хліб купуватимемо.

— Я так розумію, діти — це лотерея, — зять задумливо почухав підборіддя. — Тягнеш білет і ніколи не знаєш, що випаде. Доведеться нам із тобою, Катю, взяти цей білет собі на додачу до нашого. Олена Петрівна більше в ці ігри грати не може. Згоріла до тла…

***

А в цей час десь на нічній трасі, у напівпорожньому автобусі, щаслива Дарина дрімала на плечі свого коханого. Вона міцно тримала його за руку, панічно боячись, що він встане, вийде на перекур і зникне. Так уже бувало.

Вадим міг відійти на п’ять хвилин і пропасти на кілька днів, а потім повернутися, ніби нічого й не сталося. Він знав, що Дарина кохає його до нестями, завжди дочекається і пробачить. І нахабно цим користувався.

Він сидів, похмуро дивився у темне вікно і прикидав у голові, на скільки йому вистачить грошей з краденого золота. А ще краєм ока зиркав на русяву маківку своєї подружки і думав: чи варто взагалі тягнути цю дурепу за собою в столицю? Там же таких — хоч греблю гати.

***

Життя часом закручує такі вузли, що жоден сценарист не вигадає. Кажуть, материнська любов здатна витягнути дитину з будь-якої прірви, але що робити, коли кровинка сама обирає летіти у безодню, ще й тягнучи за собою найрідніших?

Можливо, чоловік Катерини мав рацію, і діти — це справді велика лотерея, де далеко не все залежить від нашого виховання та жертовності. А як би ви вчинили на місці Олени, коли власні руки опускаються від безсилля, але на тебе дивляться очі ні в чому не винної дитини?