— Користується пралкою, яку ми купували, мікрохвильовкою, плитою. Живе зі свіжим ремонтом, який ми ж свекрусі й оплатили! — Ніна від образи аж задихається. — Вони навіть за комуналку не платять! Бо мій чоловік щомісяця матері по десять тисяч гривень скидає

Ніна тремтячими руками ставила чашки на стіл. Кава давно охолола, але пити її не хотілося. У вухах досі лунали слова чоловіка, кинуті вчора так буденно, між іншим, ніби йшлося про покупку хліба.

«Мама заповіт написала. На Оксану. Бо хто жінку на старості доглядає, тому й житло дістається». Ці слова влучили в самісіньке серце, залишивши там пекучу, гірку образу.

— І він сприйняв це абсолютно спокійно! Уявляєш? Сидить і каже: «Ну, Оксана ж дійсно за мамою доглядає», — Ніна ледь стримує сльози, ділячись із подругою.

— Доглядає! А знаєш чому? Бо розлучилася й прибігла під мамине крило. А куди їй було подітися, якщо вони тепер в одній квартирі товчуться?

— А що, свекруха вже зовсім слаба? — співчутливо допитується подруга Олена. — Наче ж не така вона в тебе й стара…

— Та яка там стара! Сімдесят їй тільки має виповнитися. Шістдесят вісім років людині! Сама ходить, сама собі раду дає. Але ж у родині тепер вважається, що сестра «доглядає»: прибирає, їсти варить.

І байдуже, що варить вона не лише мамі, а й собі та своєму сину. А головне — ніхто не рахує, скільки грошей мій чоловік у свою матір вливає!

І до розлучення сестри, і після. Бюджет у нас спільний, тож виходить, що тягнемо ми обоє! А він мені видає: «Це ж моя мама, я буду їй грошима допомагати». Чудово! Мама є, а про власних дітей можна й не думати?!

Ніні зараз сорок три, чоловікові — сорок п’ять. У них двоє дітей: сину вже вісімнадцять, донечці — одинадцять. Живуть у просторій трикімнатній, добре заробляють на своє безбідне життя.

Але Ніна добре знає ціну цим стінам: вона ж із донькою в декреті майже не сиділа. Малій тільки пів рочку виповнилося, як на роботі запропонували посаду начальниці відділу.

Такі шанси випадають раз у житті. Тоді Нінина мама зітхнула, розрахувалася з роботи, вийшла на пенсію й повністю взяла на себе онуків.

Завдяки цьому Ніна почала добре заробляти, вони з чоловіком змогли продати стару двокімнатну квартирку, влізти в борги й за п’ять років виплатити нову квартиру.

Своїй мамі Ніна, звісно, допомагає. Вона в неї одна, батька вже немає. То зуби полікувати, то окуляри замовити, то путівку в санаторій, то холодильник новий купити.

Чоловік ніколи не заперечував, бо й сам робить для своєї матері те саме. І Ніна мовчала: є змога — чому б не допомогти рідним людям?

Усе було спокійно, поки півтора року тому зовиця, Оксана, не заявила, що розлучається.

Їй тридцять шість, синочку зараз шість рочків. Чоловік знайшов іншу. Біда, звісно, по-жіночому Ніна їй дуже співчувала.

— Але ж колишній ще по-людськи з нею вчинив, якщо порівняти з іншими! — гарячкує Ніна.

— Захотів лишити собі їхню однокімнатну, а Оксані з малим купив кімнату в гуртожитку у Вишневому. Не на вулицю вигнав! Тільки ж жити там вона не схотіла. Хоча маршрутки ходять, до Києва рукою подати, до роботи — година часу. Це ж для передмістя взагалі норма, Олено!

— Та ще й яка норма, — киває подруга. — Мій чоловік півтори години в один бік добирається.

Але ж ні, Оксана у Вишневому жити не стала. Заручилася маминою згодою й перебралася до неї.

А ту свою кімнату тепер здає двом студенткам. Зайняли вони з сином більшу кімнату у квартирі свекрухи.

Малий там до школи пішов. І знаєте, хто його туди водить? Свекруха! То хто там за ким доглядає — ще велике питання.

— Користується пралкою, яку ми купували, мікрохвильовкою, плитою. Живе зі свіжим ремонтом, який ми ж свекрусі й оплатили! — Ніна від образи аж задихається. — Вони навіть за комуналку не платять! Бо мій чоловік щомісяця матері по десять тисяч гривень скидає.

А там, сама розумієш, не тільки на квитанції вистачає. Плюс усі платні обстеження, ліки, щороку путівка на відпочинок — усе з нашої кишені. До речі, моя мама любить восени відпочивати, а свекруха — наприкінці весни.

— Ого, а Оксана ще й гроші з оренди своєї кімнати відкладає? — хитає головою подруга. — Непогано влаштувалася.

— От власне! І при цьому вона, бачте, «доглядає», тому мамина квартира дістанеться їй! — роздратовано каже Ніна.

— Вона грошенят назбирає, продасть ту кімнату, купить своєму сину квартиру, здаватиме її, поки хлопчик підросте. А ми свої гроші спускатимемо й залишимося з носом?

Ніна, дізнавшись такі новини, не витримала, влаштувала чоловікові розбірки: мовляв, або вимагай частку для наших дітей, або нехай Оксана переписує свою нерухомість на нас.

— Ми б її продали, гроші б теж дітям на майбутнє відклали, — пояснює жінка.

— Ну як так можна? Син роками матір утримує, всі проблеми вирішує, а спадок — доньці?

Але чоловік став у позу.

— Ніно, Оксана сама, розлучена. А ми з тобою вдвох, заробляємо добре, самі впораємося. Це зараз мама на ногах, а раптом зляже? Вона ж не молодіє, — відмовився він щось вимагати.

— А хто дасть гарантію, що твоя Оксана завтра не влаштує особисте життя, не крутне хвостом і не вийде щасливо заміж? — парирувала Ніна.

— А нам з тобою доведеться доглядальницю свекрусі наймати! Чи ти мені запропонуєш її до нас забрати, бо діти виросли й кімната звільнилася? Скажеш, такого не буває? Буває! А заповіт — на Оксану!

— От як станеться таке, тоді й поговоримо, — відрубав чоловік. — А поки все лишається так, як є.

— І я тепер зла, просто місця собі не знаходжу, — зітхає Ніна.

— Виходить, мої діти обділені, наші гроші йдуть частково на утримання «бідної» Оксани, яка матиме і квартиру, і пасивний дохід. А ми навіть відкласти зайву копійку на житло не можемо!

На нас моя мама, яка насправді нам пів життя допомагала і яка точно свій дім мені залишить. І свекруха, яка залюбки тягне з сина гроші, а заповіт складає на користь донечки…

***

Від редакції:

Кровні узи часом плетуть такі химерні мережива, що й не розплутаєш без образ. Батьківська любов часто буває сліпою: когось жаліють більше просто через життєві негаразди, приймаючи постійну турботу іншої дитини як щось буденне і належне.

Можливо, в цьому криється своя, незрозуміла нам материнська логіка, але як зберегти мир у родині, коли справедливість тріщить по швах?

Цікаво, як би ви вчинили, опинившись на місці жінки, чия багаторічна допомога родичам обернулася такою несподіваною подякою.