Ніна тремтячими руками ставила чашки на стіл. Кава давно охолола, але пити її не хотілося. У вухах досі лунали слова чоловіка, кинуті вчора так буденно, між іншим, ніби йшлося про покупку хліба.
«Мама заповіт написала. На Оксану. Бо хто жінку на старості доглядає, тому й житло дістається». Ці слова влучили в самісіньке серце, залишивши там пекучу, гірку образу.
— І він сприйняв це абсолютно спокійно! Уявляєш? Сидить і каже: «Ну, Оксана ж дійсно за мамою доглядає», — Ніна ледь стримує сльози, ділячись із подругою.
— Доглядає! А знаєш чому? Бо розлучилася й прибігла під мамине крило. А куди їй було подітися, якщо вони тепер в одній квартирі товчуться?
— А що, свекруха вже зовсім слаба? — співчутливо допитується подруга Олена. — Наче ж не така вона в тебе й стара…
— Та яка там стара! Сімдесят їй тільки має виповнитися. Шістдесят вісім років людині! Сама ходить, сама собі раду дає. Але ж у родині тепер вважається, що сестра «доглядає»: прибирає, їсти варить.
І байдуже, що варить вона не лише мамі, а й собі та своєму сину. А головне — ніхто не рахує, скільки грошей мій чоловік у свою матір вливає!
І до розлучення сестри, і після. Бюджет у нас спільний, тож виходить, що тягнемо ми обоє! А він мені видає: «Це ж моя мама, я буду їй грошима допомагати». Чудово! Мама є, а про власних дітей можна й не думати?!
Ніні зараз сорок три, чоловікові — сорок п’ять. У них двоє дітей: сину вже вісімнадцять, донечці — одинадцять. Живуть у просторій трикімнатній, добре заробляють на своє безбідне життя.
Але Ніна добре знає ціну цим стінам: вона ж із донькою в декреті майже не сиділа. Малій тільки пів рочку виповнилося, як на роботі запропонували посаду начальниці відділу.
Такі шанси випадають раз у житті. Тоді Нінина мама зітхнула, розрахувалася з роботи, вийшла на пенсію й повністю взяла на себе онуків.
Завдяки цьому Ніна почала добре заробляти, вони з чоловіком змогли продати стару двокімнатну квартирку, влізти в борги й за п’ять років виплатити нову квартиру.
Своїй мамі Ніна, звісно, допомагає. Вона в неї одна, батька вже немає. То зуби полікувати, то окуляри замовити, то путівку в санаторій, то холодильник новий купити.
Чоловік ніколи не заперечував, бо й сам робить для своєї матері те саме. І Ніна мовчала: є змога — чому б не допомогти рідним людям?
Усе було спокійно, поки півтора року тому зовиця, Оксана, не заявила, що розлучається.
Їй тридцять шість, синочку зараз шість рочків. Чоловік знайшов іншу. Біда, звісно, по-жіночому Ніна їй дуже співчувала.
— Але ж колишній ще по-людськи з нею вчинив, якщо порівняти з іншими! — гарячкує Ніна.
— Захотів лишити собі їхню однокімнатну, а Оксані з малим купив кімнату в гуртожитку у Вишневому. Не на вулицю вигнав! Тільки ж жити там вона не схотіла. Хоча маршрутки ходять, до Києва рукою подати, до роботи — година часу. Це ж для передмістя взагалі норма, Олено!
— Та ще й яка норма, — киває подруга. — Мій чоловік півтори години в один бік добирається.
Але ж ні, Оксана у Вишневому жити не стала. Заручилася маминою згодою й перебралася до неї.
А ту свою кімнату тепер здає двом студенткам. Зайняли вони з сином більшу кімнату у квартирі свекрухи.
Малий там до школи пішов. І знаєте, хто його туди водить? Свекруха! То хто там за ким доглядає — ще велике питання.
— Користується пралкою, яку ми купували, мікрохвильовкою, плитою. Живе зі свіжим ремонтом, який ми ж свекрусі й оплатили! — Ніна від образи аж задихається. — Вони навіть за комуналку не платять! Бо мій чоловік щомісяця матері по десять тисяч гривень скидає.
А там, сама розумієш, не тільки на квитанції вистачає. Плюс усі платні обстеження, ліки, щороку путівка на відпочинок — усе з нашої кишені. До речі, моя мама любить восени відпочивати, а свекруха — наприкінці весни.
— Ого, а Оксана ще й гроші з оренди своєї кімнати відкладає? — хитає головою подруга. — Непогано влаштувалася.
— От власне! І при цьому вона, бачте, «доглядає», тому мамина квартира дістанеться їй! — роздратовано каже Ніна.
— Вона грошенят назбирає, продасть ту кімнату, купить своєму сину квартиру, здаватиме її, поки хлопчик підросте. А ми свої гроші спускатимемо й залишимося з носом?
Ніна, дізнавшись такі новини, не витримала, влаштувала чоловікові розбірки: мовляв, або вимагай частку для наших дітей, або нехай Оксана переписує свою нерухомість на нас.
— Ми б її продали, гроші б теж дітям на майбутнє відклали, — пояснює жінка.
— Ну як так можна? Син роками матір утримує, всі проблеми вирішує, а спадок — доньці?
Але чоловік став у позу.
— Ніно, Оксана сама, розлучена. А ми з тобою вдвох, заробляємо добре, самі впораємося. Це зараз мама на ногах, а раптом зляже? Вона ж не молодіє, — відмовився він щось вимагати.
— А хто дасть гарантію, що твоя Оксана завтра не влаштує особисте життя, не крутне хвостом і не вийде щасливо заміж? — парирувала Ніна.
— А нам з тобою доведеться доглядальницю свекрусі наймати! Чи ти мені запропонуєш її до нас забрати, бо діти виросли й кімната звільнилася? Скажеш, такого не буває? Буває! А заповіт — на Оксану!
— От як станеться таке, тоді й поговоримо, — відрубав чоловік. — А поки все лишається так, як є.
— І я тепер зла, просто місця собі не знаходжу, — зітхає Ніна.
— Виходить, мої діти обділені, наші гроші йдуть частково на утримання «бідної» Оксани, яка матиме і квартиру, і пасивний дохід. А ми навіть відкласти зайву копійку на житло не можемо!
На нас моя мама, яка насправді нам пів життя допомагала і яка точно свій дім мені залишить. І свекруха, яка залюбки тягне з сина гроші, а заповіт складає на користь донечки…
***
Від редакції:
Кровні узи часом плетуть такі химерні мережива, що й не розплутаєш без образ. Батьківська любов часто буває сліпою: когось жаліють більше просто через життєві негаразди, приймаючи постійну турботу іншої дитини як щось буденне і належне.
Можливо, в цьому криється своя, незрозуміла нам материнська логіка, але як зберегти мир у родині, коли справедливість тріщить по швах?
Цікаво, як би ви вчинили, опинившись на місці жінки, чия багаторічна допомога родичам обернулася такою несподіваною подякою.
