А чоловік раз на місяць йде до друга у гості, раніше з чоловіком були сварки, але зараз вони стали частіше, він постійно каже, що я не так беру дитину на руки, не так годую, постійно ображає, і навіщо я планувала житину, як не знаю, що з нею робити, я не знаю, чому вона постійно плаче

Мені 25 років, 2,5 місяці тому з’явилася донька. Я дуже люблю її, але чомусь немає повного усвідомлення того, що я мама. На жаль, батьки живуть далеко та приїжджають рідко на допомогу. Батьки чоловіка взагалі не приїжджають.

Чоловік працює, приходить увечері, і починає вечеряти дві години, потім у нього є ще якісь справи, а потім тільки в мене є кілька годин, щоб зробити домашні справи. Останнім часом донька вдень взагалі не спить, постійно плаче, якщо засинає, то хвилин на 30 тільки.

Я дуже втомлююсь від того, що немає жодної допомоги і весь день ми з нею удвох. Набрид уже день бабака. Іноді, коли дитина плаче та плаче, мене бере психоз, і я іноді зриваюся, можу накричати на неї чи смикнути за ногу чи руку, але не сильно.

Розумом розумію, що лякаю дитину, але руки та язик працюють швидше, від чого стає дуже соромно. Я погана мати, дуже хотіла дитину, тепер думаю, що поспішили. Тому що годую грудьми, я навіть не можу піти просто погуляти.

А чоловік раз на місяць йде до друга у гості. Раніше з чоловіком були сварки, але зараз вони стали частіше, він постійно каже, що я не так беру дитину на руки, не так годую, постійно ображає. І навіщо я народжувала, як не знаю, що робити з дитиною. Я не знаю, чому вона постійно плаче.