Аліна працювала в невеликому магазині іграшок. Асортимент у ньому досить великий і від покупців не було відбою. А зараз перед Новим роком дівчині було буквально ніколи присісти.
З ранку туди-сюди бігали матусі, вони хотіли купити для своїх дітей найкращі подарунки, і Аліна намагалася всім догодити і допомогти. Ніхто не пішов із магазину без покупки.
— Спасибі, вам велике, дівчинко, – дякувала їй чергова матуся, – з наступаючим Новим роком, вас!!!
— Дякую, – відповідала Аліна і щасливо посміхалася.
Як же їй подобалося працювати в магазині іграшок, щодня бачити щасливі обличчя дітей та їхніх батьків. Що може ще більше приносити задоволення від роботи, як не це. Щодня вона йшла втомлена, але в прекрасному настрої.
Розпрощавшись із черговою покупницею, бабусею двох онучок. Яка з такою ретельністю обирала їм по невеликій ляльці. Аліна помітила з іншого боку вітрини дівчинку, років десяти, яка з цікавістю розглядала іграшки. Ніс у неї почервонів, але в магазин вона не заходила, милувалася з вулиці. На ній була блакитна курточка і біла шапочка з помпоном. Аліна знову відволіклася на чергову покупчиню, незабаром магазин спорожнів, справа наближалася до закриття. Дівчина втомлено сіла на стілець. Як же в неї гуділи ноги, цілий день вона крутилася, наче білка в колесі й не помітила, що почало темніти.
Аліна подивилася на вулицю, шукаючи очима дівчинку. Спочатку вона її не побачила, а потім помітила, як та сидить на лавочці, недалеко від магазину. Аліна накинула куртку і вийшла.
— Дівчинко, дівчинко! – покликала вона її.
Дівчинка обернулася і трохи здивовано подивилася на Аліну.
— Ви мені?
— Так, іди сюди.
Вона знизала плечима, встала з лавочки і нерішуче пішла в бік Аліни.
— Ти чого тут сидиш?
— А що, не можна?
— На вулиці холодно, ти ж замерзнеш, заходь у магазин, трохи погрієшся.
— Добре, – відповіла дівчинка.
Вона зайшла всередину й озирнулася на всі боки.
— Як тебе звати?
— Марійка, а вас?
— Мене Аліна, – відповіла дівчина.
— Гарне імʼя, – вимовила дівчинка.
— А чому ти тут блукаєш і додому не йдеш, он подивися, ніс червоний, руки холоднуваті, – сказала Аліна, потримавши у своїх руках долоньки дівчинки.
— Не хочу, я на тата образилася.
— Чому? У тебе ж напевно хороший тато?
— Він захворів, лежить удома з температурою, а обіцяв зі мною на ковзанку сходити, а потім купити ту ляльку, що у вас у вітрині стоїть. Я вже півдня на неї милуюся і від цього мені ще сумніше.
— Тато ж не винен, що захворів.
— Але я так мріяла про ту ляльку, – відповіла дівчинка, зітхнувши, – вона мені навіть уночі снилася.
— Лялька нікуди не дінеться, навіть якщо саме цю куплять, то пізніше привезуть ще кращу. Ти краще подумай, як там татові погано. А мама де твоя?
— Нема мами, ми вдвох із татом живемо, – буркнула Марійка і відвернулася.
— Це що, ти кинула тата одного з температурою?
— Так, він випив таблетку, заснув, а я вдяглася і пішла на вулицю.
— Марійко, тато вже, напевно, прокинувся і загубив тебе, іди давай додому, – сказала Аліна, – щойно він одужає, ви і на ковзанку сходіть, і за лялькою.
Марія важко зітхнула і з тугою подивилася на ляльку. Аліна згадала себе в її віці й гукнула дівчинку.
— Марійко, візьми ляльку, через тиждень буде Новий рік і це буде мій тобі подарунок.
Ця лялька була не з дешевих, але Аліні так захотілося порадувати дівчинку.
— Правда? – здивовано вигукнула Марійка, її обличчя осяяла щаслива посмішка.
— Звичайно, правда.
Дівчинка простягнула було руку до ляльки, а потім відсмикнула її.
— Не потрібно, тато говорив, що лялька дорога, навіщо вам витрачатися на чужу дівчинку.
— Можливо, я хочу на неї витрачатися, – відповіла Аліна і посміхнулася, – давай, бери ляльку і біжи додому, вже скоро зовсім стемніє.
Марія схопила ляльку і притиснула її до себе.
— Спасибі велике, – сказала дівчинка, – ну я тоді піду, добре?
— Звичайно, йди, але пообіцяй мені не тікати з дому, адже головне – це здоров’я близьких, а все інше з часом з’явиться.
— Добре, – відповіла Марійка і вибігла з магазину, міцно притискаючи до себе подарунок.
Аліна стояла і дивилася, як швидко Марія віддаляється від магазину, у неї в душі розпливлося приємне тепло. Дівчина відвернулася і стала закривати магазин.
— Марійко, це ти? Де ти була?
— Я просто гуляла, тату, не хвилюйся, – відповіла дівчинка.
Марія зі щасливою посмішкою зайшла в кімнату до батька. Дівчинка тримала в руці ляльку, яку вона так дано просила.
— Маріє, а звідки ти ляльку взяла?
Батько дівчинки піднявся з ліжка, а потім зі стогоном ліг назад.
— Як же болить голова і що це мене так підкосило перед самим святом, – стомлено вимовив він, – де ти взяла ляльку? – повторив своє запитання чоловік.
— Мені її подарувала продавець із магазину іграшок.
— Як це подарувала?
— Просто подарувала і все, тату, ти давай лежи, не вставай, я тобі зараз чай зроблю і бутерброд, – відповіла дівчинка і з важливим виглядом пішла на кухню.
Андрій дивився вслід доньці. Як же вона швидко росте. Дружина Андрія два роки тому пішла від них, зустрівши своє нове кохання. І в її новому житті не було місця для доньки, та й Андрій не хотів віддавати їй дівчинку. Їм чудово жилося удвох. Через деякий час Марія повернулася в кімнату з невеликою тацею, на ній стояла чашка з ароматним чаєм і лежали два бутерброди.
— Яка ти в мене помічниця, – сказав він, обережно сідаючи в ліжку, – навіщо ти пішла, я ж хвилювався?
— Мені стало трохи прикро, що ти захворів, пробач тату, я була неправа, – Марійка винувато опустила голову, – я більше так не буду.
— Я вже хотів бігти, тебе шукати, але в мене від слабкості й температури ноги трясуться і зовсім немає сил, щоб кудись іти.
Дівчинці стало соромно, вона трохи почервоніла.
— Більше так не роби, гаразд?
— Добре, тату.
— Іди, я тебе обійму.
Марія підійшла до батька і міцно обійняла його.
— Марійко, треба повернути ляльку, – знову сказав чоловік.
— Ну, тату, я так її хотіла.
— Тоді, коли мені стане легше, ми з тобою сходимо і заплатимо за неї. Зрештою ми й так її хотіли купити.
Марійка кивнула і сіла поруч на ліжку.
Передноворічний тиждень пролетів непомітно. У магазині з кожним днем покупців дедалі не меншало, з полиць змітався навіть старий трохи залежаний товар. Аліні здавалося, що через її магазин пройшло буквально все місто. До вечора тридцять першого грудня дівчина вже неабияк вимоталася. І їй вже дуже хотілося кілька днів відпочити.
За півгодини до закриття в магазин зайшов чоловік. Він був середнього зросту, у чорній шапці і темно-синій куртці. Аліна вже почала збиратися додому, вона боковим зором поглядала на того, хто увійшов. У магазині більше нікого не було. З-за спини чоловіка визирнула знайома фігурка.
— Аліно! – окликнув її дитячий голосок.
Дівчина обернулася і з подивом упізнала її недавню знайому.
— Марійко, привіт! – Аліна посміхнулася дівчинці й уважно подивилася на чоловіка, який її супроводжував.
— Аліно, познайомся, це мій тато.
Чоловік підійшов до дівчини, він виглядав трохи збентеженим.
— Доброго дня, мене звати Андрій. Я б хотів віддати вам гроші за ляльку, яку ви дали моїй доньці.
— Ляльку я їй не дала, а подарувала, – відповіла Аліна і знизала плечима.
— Ось я ж тобі казала, тату, – сказала Марійка з важливим виразом обличчя.
— Якось незручно, чому ви раптом подарували моїй доньці ляльку? – запитав Андрій.
— Щоб вона пораділа, – просто відповіла дівчина.
— Візьміть гроші за ляльку.
— Ні, це подарунок, хто бере гроші за подарунки?
— Не знаю, напевно, ніхто.
— Ну ось.
— Тату, а давай її до нас покличемо, будемо разом Новий рік зустрічати, – раптово запропонувала дівчинка.
Аліна такої пропозиції явно не очікувала, вона здивовано подивилася на Андрія з Марійкою. Їй стало дуже цікаво, що на це відповість чоловік.
— Аліно, ходімо з нами вечеряти, – сказав Андрій, – ми з Марійкою удвох і, якщо ви нам складете компанію, ми будемо тільки раді.
Дівчина ненадовго задумалася. Жила вона одна, до батьків Аліна доїхати не встигала. До друзів вирішила не ходити, бо всі вони були парами, а їй одній було якось не по собі. А після такого метушливого тижня на роботі, їй хотілося просто відпочити і подивитися телевізор.
— Алінко, ну пішли до нас, – протягнула дівчинка, – ми з татом посмажили курочку, нарізали кілька салатів, їстимемо, а коли буде на годиннику дванадцять, підемо запускати феєрверки і палити бенгальські вогні. Ви з татом будете пити доросле ігристе, а я дитяче!
Дівчина стояла, усміхалася і мовчала. Це було так несподівано і приємно!
— Марійко, можливо, Аліна кудись поспішає? А ми їй заважаємо, – сказав Андрій.
— Аліно, ти де будеш Новий рік відзначати? – нетерпляче запитала Марійка.
— Удома, сама.
— Як це сама, це ж так нудно?
Аліна ще на мить задумалася, а потім відповіла:
— А ходімо, тільки почекайте мене трохи, я закрию магазин, – випалила Аліна.
Новий рік вони зустріли просто чудово. Вечеряли, сміялися, а потім після опівночі ще й каталися з гірки. Вдосталь нагулявшись, Андрій з Марійкою проводили Аліну додому, дівчина жила недалеко.
А наступного ранку Андрій запросив Аліну на побачення, дівчина з радістю погодилася!
Так і почалася нова сторінка їхнього життя в Новому році!
