— От що, жінко, дивлюся я, що роботи в тебе по господарству — кіт наплакав. Як прийду ввечері з поля, ти вже на печі лежиш, відпочиваєш, а щоб щось зроблене було — так і не видно.
То ж не те, що я: цілісінький день у полі спину гну, до вечора ні рук, ні ніг не чую. Теж, знаєш, перепочити хочу. Тож завтра ти в поле підеш, там трохи доорати лишилося, впораєшся якось своїми жіночими силами. А я вдома на господарстві залишуся.
Жінка тільки плечима знизала та хитро так, по-жіночому, посміхнулася.
— А й залишайся! Відпочинеш трохи. Роботи й справді небагато. От слухай: зранку корову подоїш, на пасовисько до череди виведеш, потім поросят та курей нагодуєш. У печі розпалиш, борщ поставиш мліти. Крупу на млинку намелеш, масло зб’єш, а тоді вже й відпочивай собі на здоров’я. Хіба ще грядку з морквою прополи, бо вже бур’яном береться. Та за курми наглядай, бо шуліка кружляє, ще курчат потягне. А я надвечір повернуся, то вже, так і бути, сама корову подою.
Чоловік собі в голові прикинув: діла того на копійку, ще й подрімати до обіду встигне.
Оце так бабське життя, думає, цілісінький день можна байдики бити, а він, бідолаха, в полі горбатиться.
Настав ранок. Жінка в поле зібралася, чоловіка розштовхала — йди, мовляв, корову доїти. Той очі продер і почовгав до хліва. Дійницю ледве знайшов, а що далі робити — і гадки не має. Пам’ятає, жінка в ній теплу воду носила.
Казала, що вим’я корові мити треба. А нащо його мити? Не зима ж надворі, корова на паші чиста ходить.
Значить, усе це жіночі вигадки. Не став він того вимені мити, з горем навпіл видоїв пів відра, та й виштовхав годувальницю за ворота. Ще чого — аж до пасовиська її вести! Корова не дурна, сама дорогу знайде!
А ранок ще ранній, спати хочеться неймовірно. От чоловік і приліг на годинку — усе ще встигне до вечора переробити!
Прокинувся вже опівдні, а знадвору ґвалт: свині кувікають, кури кудкудахкають. Ох ти ж лишенько! Їх же годувати треба. Свиням помиїв хлюпнув, курям зерна сипнув, випустив їх на гній — хай собі там хробаків шукають, а сам пішов у хату піч топити.
Що там жінка казала? Борщ у піч поставити — та хіба це робота! У чавунець покришив картоплі, капусти накидав та й сунув у самий вогонь. Вийшов, сів на призьбі, мундштук димить — краса та й годі! От же ж жіноче життя легке, суцільний відпочинок.
Аж тут згадав, що ще ж треба на млинку крупу намолоти та масло збити. «Ех, — думає, — жінка моя нерозумна, все по черзі робить. І невтямки їй, що можна дві справи заразом крутити».
Прив’язав він глечик зі сметаною собі до попереку ззаду. Тіло ж усе одно рухається, то сметана сама в масло й зіб’ється, а руки вільні, ними можна жорна крутити. Стоїть отак посеред двору, крупу меле, задом крутить, сам своєму розуму не натішиться.
Коли глип! А над подвір’ям шуліка кола нарізає, курчат виглядає! Вже й тягне одне в пазурах. Ой, та невелика біда — курчат восени рахують, одного не шкода. Але ж інших треба якось уберегти.
Давай він тих пухнастиків ловити та за лапки мотузочкою в’язати одне до одного. Добре вийшло: вони тепер, як та гусінь, за квочкою бігають, так їх шуліка точно не потягне.
Крупу намолов, про грядку з морквою згадав. Підійшов, став і чухає потилицю: а яку ж траву тут смикати?
Усе однакове, зелене. Так… оце лобода, а оце осот. А це що таке? Та хай йому грець, тому зіллю! Почав він усе підряд рвати.
Аж тут знову шуліка летить, та як схопить першого курчатка в тому ланцюжку. У небо здіймається, а за ним на мотузочці й увесь виводок теліпається. Кинувся чоловік курчат рятувати, через грядку перескочив та й послизнувся.
Гепнувся з усього розмаху на землю, тільки й почув, як той глечик зі сметаною жалібно дзенькнув. Матінко рідна! Сметана білою калюжею по всьому двору розлилася! От прийде жінка, почне пиляти.
Та тільки ж не до сметани зараз — курчат треба виручати. А шуліка вже високо піднявся. Встиг чоловік останнє курча за лапку вхопити, та мотузочка розв’язалася, і птах увесь виводок із собою поніс!
Сидить хазяїн, за голову схопився — що ж він наробив! Хай би вже той шуліка ще одне потягнув, аніж так усіх відразу. Ой, дурень!
Така злість його взяла на самого себе! Вирішив хильнути чарчину оковитої, щоб душу трохи заспокоїти. Зайшов до хати, щоб схованку свою дістати, а там дим коромислом — борщ у печі згорів дотла, самі вуглинки лишилися.
Отут він і згадав, що жінка не в самий вогонь горщик ставить, а чекає, поки жар нагорить.
Не встиг чоловік і дух перевести, як чує — метушня якась на городі. Ба! Та це ж льохи із сажа вийшли! Видно, він зранку хвіртку не зачинив. Вискочив надвір, а там свині з землі сметану злизують та грядки топчуть. От же ж напасть!
Що робити? Ох, і лютуватиме дружина!
З горем навпіл загнав він тих свиней назад. Сидить на ґанку й думає, що ж жінці казати. Аж тут сусід розлючений у двір заходить і давай на нього кричати. Мовляв, твоя корова мені весь город потоптала, капусту пожерла.
Видно, не дійшла сама до череди, та й давай по селу без нагляду шастати. Робити нічого — дістав чоловік свої заховані гроші та й віддав сусідові, щоб той ґвалт на все село не підіймав.
А діло вже до ночі хилиться. Жінка має з поля повернутися. Як перед нею звітувати? Нічогісінько ж він за день не зробив, тільки шкоди наробив.
Придумав! Нарвав ягід з куща, роздушив їх та той червоний сік собі на голову й вилив, ну точнісінько як кров. Лежить на печі, крекче та стогне. Заходить жінка до хати, а він давай бідкатися.
— Ой, жінко, горе ж яке! Вранці, тільки-но я корову подоїв, увірвалися в наш двір розбійники, лихі люди. Мене по голові вдарили, а самі все господарство сплюндрували!
Нічого дружина не сказала, пожаліла свого горе-господаря, а сама тільки хитро-хитро посміхнулася. Побачила вона і молоко, що в дійниці скисло, і згорілий борщ у печі, але сварити не стала.
— Ну що, дорогенький, завтра знову ти на господарстві залишишся, а я — в поле?
— Та що ти, рибонько моя! Хіба я не мужик чи що? Сам у поле піду, а ти вже своїх рученьок не натруджуй, вдома відпочивай.
На тому й порішили.
Ось таку кумедну, але дуже мудру народну казку-бувальщину надіслав нам наш читач, а ми лише трохи причепурили її для вас. У народі недарма кажуть: «Чужа праця завжди легкою здається, поки сам за неї не візьмешся».
А у вашій родині траплялося таке, що чоловік брався за хатню роботу, і з цього виходила справжня комедія?
