— Михайле, чи не вже ти знову одружився? – Катерина Степанівна з якоюсь хитринкою поглядала на чоловіка років тридцяти п’яти, який уже підводив своїх корів до загальної череди, – так кажуть, молодуху собі знайшов. Що ж ти Лідку свою забув уже? І року не минуло, а в хаті господиня нова.
— А чого я про неї думати стану? Не подобаюся я їй, та й розмов нуль, – відповів чоловік, одразу ж вирушаючи за коровою, яка вже встигла в кущі забрести, поїдаючи там свіжу траву.
— А коли перша дружина повернеться, куди ж нову подінеш? – не вгамовувалася жінка.
— З обома житиму, – усміхнувся Михайло, не збираючись розписувати свої плани перед місцевою пліткаркою, – ти б краще, Катерина Степанівна, за своїм мужиком стежила б.
— А що я? Мій мужик на місці, не бігає, щодня вдома, хоч і іноді бешкетує, але мені не зраджує, – одразу ж Катерина стала серйозною, адже розмова стала не такою доброзичливою, утворивши певний докір у бік її сім’ї, – у мене все добре, тут мені пощастило, можна сказати.
— Ну йди ти зі своїм везінням, – Михась вже не витримував, дратуючись від порожньої балаканини місцевої пліткарки, – чого прив’язалася до мене?
— Вже й запитати не можна? – жінка бурчала щось іще, але Михайло, вигнавши корову з кущів і грюкнувши її прутом по спині, швидкими кроками вийшов уперед.
Михайло Чуб був на слуху в селі вже три місяці поспіль. А сталося так, що його міцний шлюб із дружиною Лідою, де росло двоє дітлахів, розпався, а дружина пішла до іншого чоловіка, переїхавши від нього в сусіднє село.
Сім’я Чубів славилася гідною. Батько сімейства, Павло Олександрович, уже років десять як не працював на жодному підприємстві. Він займався бджільництвом, продаючи мед. А ще Павло був знатним теслею, та таким, що знали його в окрузі дуже добре.
Дерево Павла слухалося, умів він із ним лагодити. Від цього і найшикарніший будинок із гарними, різьбленими віконницями та парканами був саме у Чубів, та й у сина Михайла багатий двір був уже до 25 років.
На додаток до будинку батьки ще віддали Михайлу корову, та дві свині, тому почав молодий чоловік не з нуля. У дружини Михайло вибрав собі Лідію, за указом своєї мамки Наталії.
Жінка була впевнена, що Ліда стане чудовою дружиною для її сина, оскільки дівчина мала міцне здоров’я, а виросла в сім’ї, де працювали завжди з раннього ранку і до пізнього вечора. Не звикла Ліда прохолоджуватися без діла, з дитинства була привчена до порядку і праці.
Ліда і справді була непоганою дружиною. Зі своїми обов’язками господині великого будинку вона справлялася дуже навіть гідно, а Наталя не могла натішитися, що вибрала синові правильну дружину, поки не почула про неї плітки.
Тільки через десять років спільного життя, коли в родині Чубів підростало двоє онуків, розкрилася правда. Виявилося, що Ліда ніколи не любила Михайла, а в молоді роки була закохана в хлопця із сусідського села.
Тоді, цей самий молодий чоловік, покинув рідний край, не бажаючи вести сільський спосіб життя, але через десять років, він вирішив повернутися. Максим Рябко оселився в будинку батьків і почав нове життя.
Тут Ліду, як підмінили. Стала вона зовсім іншою, намагаючись за кожної зручної нагоди втекти туди, де жив Максим. У тому селі жила її тітонька, що була таким собі прикриттям зрад Ліди, оскільки свою відсутність жінка виправдовувала тим, що нібито тітонька хворіє і їй потрібна підтримка племінниці.
Обман Ліди став швидко оприлюдненим, і Михайло дізнався, що його дружина кохає іншого чоловіка, а він всього лише той самий чоловік, який десять років тому просто став між ними, запропонувавши вийти за нього заміж.
Ліда пішла. Усі зміни в житті Михайло витримав стійко. Він не намагався повернути дружину, не намагався її вмовляти або лякати чимось, одне тільки попросив ошуканий чоловік, щоб діти поки залишалися з ним.
У Максима житла свого не було, він перебував у будинку батьків, куди й не хотів Михайло відпускати своїх дітлахів. Він був упевнений, що до його дітей стануть не так добре ставитися, до того ж старший Семен уже відучився в першому класі й мав піти до другого. У школі йому подобалося, а Поліна відвідувала дитячий садок, де були в неї подруги й улюблений вихователь.
Переїзд би вимагав змін у житті Семена і Поліни, які не зовсім добре б позначилися на їхньому житті. Ліда не відразу, але все ж поступилася колишньому чоловікові, залишивши сина і доньку з ним, але запевняла, що обов’язково забере їх до себе, щойно її новий чоловік збудує свій будинок.
Дружина пішла, а за Михайлом ніхто й не помічав, щоб він сумував. Так само чоловік ганяв своїх корів у стадо вранці, так само на його подвір’ї галасували діти, граючись між собою. Ніхто не бачив чоловіка ні під градусом, ні злим, немов із ним нічого й не відбувалося, нібито зникнення Ліди з дому ніяк на нього не вплинуло.
А через три місяці чоловік і зовсім здивував усе село. У його будинку з’явилася молода дружина. Катерина з’явилася в селі несподівано. Ніхто тут не знав ні її саму, ні звідки вона родом. Дівчина просто на подив місцевих кумоньок у понеділок зранку з’явилася в магазин за свіжим буханцем хліба.
Ось і розбурхало тоді все село, не встигла одна дружина з двору піти, то її місце одразу ж зайняла інша дівчина набагато молодша за колишню. Та й Михайло ніяких страждань не виявляв, чим сильно зачіпав місцевих пліткарок. Говорили, що він байдужа людина, тому й пішла від нього Ліда.
Дамочка в джинсах і теплому светрі зійшла з автобуса, залишаючись в очікуванні деякий час, поки транспортний засіб, що доставив її в село, не вирушив далі. В одній її руці була сумка, яку вона гідно тримала, немов щось цінне.
— До дітей у гості завітала? – уточнила в неї жінка, яка порівнялася з Лідою якраз у той момент, коли дорога вже була перетнута, – Лідо, і як же ти залишила дітвору? Не шкода тобі їх?
— А що шкодувати? Не з чужою ж людиною вони живуть, а з рідним батьком. Та й не залишала я, це тимчасово, Максим ось відбудується і заберу Семена з Полінкою до себе. У нас теж школа непогана, я навіть з учителькою вже познайомилася з початкової школи, мені вона дуже здалася доброзичливою.
— Воно то й правильно, тільки ось твій Михась вже нову дружину в дім привів, виходить у дітей нова мамка буде, а ти непотрібною залишишся.
— Яка ще нова мамка? – Ліда зупинилася на мить, розуміючи все, що їй було сказано, – Як так? Коли?
— Та три дні як вона там уже живе. Начебто Катериною звуть, – панянка посміхнулася, прикривши одне око і спостерігаючи за емоціями Ліди, – молода дівка.
Ліда не стала нічого обговорювати, чомусь розлютившись від почутої новини. Вона тут же вирушила швидким кроком, завертаючи праворуч, щоб далі повернути на Травневу, де був будинок її колишнього чоловіка.
Входячи у двір, Ліда озиралася, напружуючись від тієї тиші, що була присутня навколо. Її дітлахи любили кричати, гасати на подвір’ї і проводити більше часу на свіжому повітрі, ніж у будинку. Вона їхала й уявляла, як заходить на подвір’я, а там син із донькою біжать до неї на зустріч, але за хвірткою сьогодні крім собаки нікого не було.
Ліда пройшла за будинок до сараю, виявляючи там свого колишнього чоловіка. Той орудував вилами, витягаючи гній із загороди і укладаючи його на візок, щоб пізніше перевести на купу біля паркану.
— А дітвора де ж? – замість привітання запитала Ліда.
— О, матір завітала, скучила? – Михайло окинув жінку мигцем свої поглядом, продовжуючи роботу, – вони з Катею пішли в магазин. Там начебто одяг прикупити зібралася вона для Семена. Катя каже, що негоже хлопцеві в одній сорочці до школи ходити. А й права вона, не в злиденній родині росте. Ось нехай і займається цією справою.
— Яка Катя? – Ліда зробила здивований вигляд.
— Дружина моя, – відповів Михайло, поставивши на мить вила, – слухай, ти йди, вдома побудь, дітей почекай, не можу я з тобою розмови вести. Катя зараз прийде, та на стіл почне накривати, вечеряти покличе, тож мені поквапитися важливо до цього часу.
Ліда так і відчувала, як усередині в неї все закипало від злості. Їй так і хотілося закричати на Михайла, мовляв, як міг він іншу жінку в дім привести, але сама то вона прекрасно розуміла, що першою порушила сімейну ідилію, тому й пред’являти нічого.
Колишня господиня увійшла в будинок, де її огорнуло прохолодою. Дивно, запах був наче знайомий, але з нотками чогось чужого. На печі стояла її каструля, у якій Ліда готувала раніше. Вона підняла кришку, вгору пішло гаряче й ароматне повітря.
— Розсольник? – Ліда скривила свої губи, – мої його не їдять.
І начебто нічого не змінилося, але щось чужорідне в домі було присутнє, а в душі у Ліди піднімався вихор обурення. Вона ревнувала більше не Михайла, а цей будинок, у якому саме вона, Ліда, була господинею останні десять років. Саме її руками все тут було облаштовано, саме вона тут створювала затишок, а тепер якась інша дамочка прийшла на все готове.
Не минуло й десяти хвилин, як малеча весело вбігла до хати, а побачивши матір, діти одразу ж кинулися її обіймати. Вона віддала їм подарунки, що принесла з собою, і ті кинулися у свою кімнату, щоб розкрити всі подаровані коробки.
— Значить ви Ліда? – обережно запитала Катерина, дивлячись на дорослу жінку на дивані, боячись при цьому.
— Так і є, – Ліда говорила впевнено, викарбовуючи кожне слово, – це ти значить на моє місце завітала? На все готове, так би мовити. Легше простого ось так з’явитися після попередньої дружини, коли тут уже побут залагоджено.
— Так ви начебто самі пішли, – спробувала щось відповісти Катя.
— Не твого розуму справа, – тут же трохи голосніше відповіла Ліда, пізніше окинула дівчину своїм оціночним поглядом, додаючи, – і чого він у тобі знайшов? Ні фігури, ні краси.
Катя промовчала, підходячи до шафи на стіні, де потрібно було дістати тарілки до вечері. Вона й справді усвідомлювала все про себе, прекрасно розуміючи, що не взяти їй красою. Груди зовсім маленькі, сама ж Катя була дуже худою, такою, що й жіночої фігури за цією худорбою ніяк не розгледіти.
Волосся ріденьке, тому Катя його не розпускала, прибираючи позаду в гульку, закріплену шпилькою. Жила Катерина більшу частину життя у тітки, батьки її поїхали на заробітки, коли дівчинці було років десять. Залишивши дитину на деякий час, вони так її і не забрали.
Був момент, коли мати з’являлася до сестри. Тоді тітка сварилася з нею, стверджуючи, що в неї своїх дітей більш ніж достатньо, що не хоче вона назовсім забирати Катю, але мати не забрала дитину, запевняючи свою сестру в тому, що їй нікуди її забирати, житла там немає.
Так Катя і залишилася в тітки. Після школи дівчина відучилася в училищі, здобувши професію кухаря, а чоловік тітки влаштував дівчину на завод, у їдальню.
Михайло побував у їдальні всього один раз, коли прибув виточити якусь деталь для своєї техніки. Там і була роздавальниця Катя, а її дядько, який влаштував її на роботу туди, був другом Михайла, завдяки чому чоловік і дізнався про Катерину та її долю.
Михайло довго не думав, увечері з’явився в будинок тітки, у якої все ще жила Катя, і запропонував дівчині вийти за нього заміж, та й погодилася. Наступного дня Михась і Катя подали заяву в РАЦС, а через місяць чоловік приїхав, щоб розписатися і забрати дівчину до себе в село.
— І що ж у вас весілля було? – не вгамовувалася Ліда.
— Ні, не було, – відповіла Катя, продовжуючи виставляти на стіл тарілки, – ми просто розписалися.
— Значить і батькам не потрібна, – підсумувала Ліда, – мої без весілля не відпустила б. Сиротинка, мабуть, нікому не потрібна, от і прибилася до мого дому. Та ще й до моїх дітей лізеш, я тобі не дозволю моє місце займати. Це я тут усе облаштовувала і діти мої.
Ліда скільки пробула в будинку в колишнього чоловіка, стільки й намагалася вколоти нову дружину Михайла. Не сподобалася вона їй. Така злість охопила Ліду, що хотілося одразу ж вчепитися у волосся цій молодій особі і прогнати її геть звідси, але так було робити не можна.
Весь жовтень Ліда приїжджала в будинок до колишнього чоловіка, щоб побачитися з дітьми, сама ж старанно намагалася зіпсувати стосунки між чоловіком і дружиною. То солі додасть у суп, поки ніхто не бачить, то помітить, що помідори не зібрані, але ж заморозки вже були, що означає – увесь урожай був зіпсований.
Ліда намагалася щосили обмовити нову дружину свого колишнього чоловіка. Вона приїжджала тепер не раз на тиждень, а частіше, налаштовувала дітей проти мачухи, та плітки розпускала, що нова господиня у Михайла недотепа.
— Ох і знайшов же він собі, – розповідала черговий раз Ліда місцевій мешканці Зінаїді Антонівні, поки їхала з нею в автобусі, – готує всіляку нісенітницю, діти мої не їдять таке, а на городі половину врожаю загубила. Це добре ще, що Мишко їй корів не довіряє, а то й там би все попсувала.
— А ти чого ж так часто навідуєшся в село? – уточнила жінка.
— Діти там мої, от до них і їжджу.
— Так все частіше, дивлюся, приїжджаєш, а розповіді в тебе не про Семена й Полінку, а про Катерину. Навіщо вона тобі здалася?
— А що ж, не міг він краще знайти? – Ліда повернулася до Зінаїди Антонівни, здивовано поглядаючи на ту, не розуміючи, чому вона захищає Катерину, – я ось цими ручками затишок там створювала, а вона з’явилася на все готове.
Одного разу Ліда прийшла в дім до Михайла і, як завжди, по дому стала ходити, та свої зауваження вголос озвучувати. Шторки не попрасовані, а скатертина на столі давно вже заміни просить, та Семеном Катя зовсім не займається. Вивів її Михайло у двір і вичитав.
— Ти, Лідо, мені особисте життя не псуй, інакше в будинок до себе пускати перестану.
— Що? Тут діти мої, не зможеш ти мені заборонити! – тут же відповіла Ліда, підвищивши голос на колишнього чоловіка, – привів якусь дівицю і радієш. Я в будинку все це своїми ручками створювала, а вона на готове завітала.
— Не я тебе виганяв, Лідо, – відповів Михайло, – сама пішла.
— А ніхто мене й не вмовляв, назад ніхто не кликав. Може я назад захотіла повернутися вже за місяць, так ні ж, на твоє кам’яне обличчя дивилася, так і слова сказати не могла тобі. Не думала я, що ти дітям нову мамку приведеш. Краще б сім’ю спробував зберегти.
— Що, не пожилося тобі з твоїм Максимом? Та ось тільки назад я тебе прийняти не можу, дружина у мене, ображати Катю не стану.
А з Максимом Ліді й справді було не так солодко, як вона уявляла перший час. Свекрам була не до вподоби невістка, мріяли вони про бездітну дівицю для свого Максимчика. Та й сам коханець був ласкавий і привітний тільки поки не переїхала до нього Ліда. Щойно стала жити вона з ним, то побачила чоловіка зовсім іншими очима. Не поспішав він будинок новий будувати, щоб дітей Ліда могла забрати, не поспішав він і одружитися з нею, і так можна було жити, говорив Максим.
За місяць Ліда і справді захотіла повернутися туди, звідки втекла, але Михайло не тільки не кликав, а був суворий і з колишньою дружиною розмови не заводив. А самій жінці було соромно перед ним, тому намагалася жінка частіше з’являтися, показуючи, яка ж вона хороша і турботлива мати.
Що б Ліда не робила, ніяк не виходило їй розсварити Михайла з Катею. Суп пересолений, та й добре, говорив Михась, урожай зіпсований, теж не біда, у батьків якраз надлишок.
Але одного разу трапилася така подія, яка вивела все ж Михайла з себе, змусивши кричати на свою молоду дружину. Семен, якого повинна була забирати Катя, пропав.
Його шукали всім селом. Катя запізнилася на півгодини, тому хлопчина вирішив погратися, віддаляючись від школи. Разом із другом вони пішли до річки, де на дереві повісили мотузку, на якій діти й гойдалися. Переповнений переживаннями Михайло розлютився, накричавши на Катерину.
— Дурепа ти, всі баби, як баби, а в тебе вічно все не виходить. Готуєш огидно, хоч би повчилася у матері моєї, корову доїти не можеш, прибирання рідко вдома затіваєш, та все перекладаєш не туди, та відіпрати нічого до пуття не в змозі. Втомився я від тебе, – Михайло кричав уже після того, як сина було знайдено. За маленькою дитиною встежити не можеш.
Був у нього певний уклад життя з Лідою, звик він і до того, що готує дружина, і до того, як побут налагоджений, а тут усе інакше. І начебто намагався звикати він, але все ніби заважало щось.
Катя заплакала і втекла з дому того вечора. Куди йти вона не знала, до річки вирушила, щоб ніхто її не знайшов. Вмостилася на берег, поклала голову на коліна і розридалася.
— Ого, і чого таку мокроту ти тут розвела? – Катя підняла голову, бачачи перед собою Іллю Миколайовича, рибалку місцевого, – чи трапилося щось?
Чоловік сів зовсім поруч, ставлячи своє відро неподалік. Він доторкнувся до плеча Катерини, та трохи хитнув її, чекаючи будь-якої відповіді від дівчини.
— Недолуга я, ось чого, нічого в мене не виходить, – Катя витерла сльози зі щоки і зітхнула, – погана я дружина, ось що.
— І хто ж так вирішив?
— Я і вирішила. Дурна я зовсім, приїхала в село, зраділа, що будинок тепер у мене є, що господиня я тут, а все інакше виявилося. Готую я дурниці всякі, діти мене не слухають, а чоловік і зовсім недоумком назвав.
— Ех, горе твоє не горе зовсім, – чоловік прокряхтів, – знає все село про твої страждання. Тут просто все вирішити зовсім.
— Як же? – Катя здивовано дивилася на рибалку.
— Господиня має бути одна в хаті, а в тебе Лідка там тиняється вічно.
— Що ж я зроблю, – Катя знову відвернулася, оскільки таке рішення їй здавалося зовсім неможливим.
— Прожени і справа з кінцем, просто не пускай.
— А діти як же? – вона округлила очі й повернулася до чоловіка, – та й її це дім.
— Ось поки так думаєш і будуть у тебе проблеми. Дім уже твій, раз Михайло з тобою одружився і привів туди. Сміливіше будь, роби все, як тобі потрібно, тоді й повага з’явиться, та діти почнуть слухати, – чоловік прикурив, піднімаючись із землі, – пішов я, а ти не сиди довго, додому чеши. Якщо просто так своє віддаєш, то гріш ціна тобі.
Проводивши очима рибалку, що йшов, Катя задумалася. Але ж і правий він. Вона встала і пішла додому. Михайло зустрівся дорогою, переживав він сильно, тому дружину свою молоду по всьому селу шукав.
— Я вже думаю, хіба мало що? – він обійняв Катерину, – ти вибач мені, не так все просто, звичайно, але ми з усім впораємося, правда ж?
Катя не відповіла, лише кивнула головою на знак згоди. З того дня вона почала явно висловлювати своє бажання. Фіранки, які їй так не подобалися, зняли вже наступного дня, а в магазині купили зовсім інші, набагато світліші, та й прасувати їх було не потрібно.
До будинку Ліду вона більше не пускала, умову поставила і чоловікові, і його дружині колишній, що можуть зустрічатися діти у дворі, ну або в будинку у свекрів. Обуритися Ліда намагалася, навіть кричати надумала, але Катя зачинила двері перед її носом і в будинок не пустила колишню господиню.
Поступово сімейне життя налагодилося, а Катя була впевнена, тепер вона тут господиня і ніхто їй не указ. Поліна і Семен так і залишилися жити з батьком і його новою дружиною. У сім’ї з’явилося ще двоє дітей.
Ліда стала рідше приїжджати. Її Максим так і не знайшов собі справу до душі в селі, тож вирушив на заробітки, щоб грошей заробити. Ліда залишилася у його батьків, хоча ті до неї не так вже й добре ставилися. Пізніше Максим вирішив переїхати в місто, прихопивши і Ліду з собою. Чоловік все ж одружився зі своєю коханою, у них зʼявився син.
