— Дякую, люба!
Олексій встав з-за столу і вийшов із кухні. А Іринина мама, Олена Вікторівна, одразу ж невдоволено пирхнула.
— Що знов не так, мамо? — похмуро запитала Ірина.
— «Дякую», — передражнила вона зятя. — Міг би сказати, яка ти молодець! І тарілку брудну на столі залишив, це ж неповага до твоєї праці!
— Мамо, — зітхнула Ірина, вимивши тарілку за чоловіком. — Ти чіпляєшся. Льоша поспішає на роботу, тому все бігом-бігом. А я ж удома цілий день. Ще й ти в нас зараз.
— А нема чого так пізно вставати! І поспішати не треба буде. Міг би і раніше встати, коли Маринка прокинулася. Так ні, ти і з дитиною, і за чоловіком доглядаєш. А від нього ніякої допомоги.
Ірина мимоволі глянула на двері. Цікаво, Олексій все це чув? Він, звісно, знає, що теща його недолюблює, але чути все це дуже неприємно.
— Мамо, я в декреті! Льоша працює. І коли мені потрібна допомога, він завжди мені допомагає!
— Зауваж, ти в мене допомоги не просила, а я без жодних прохань і по дому допомагаю, і з дитиною гуляю!
— Але так ти за цим і приїхала! — починала дратуватися Ірина. — А Льоша цілий день на роботі.
— Ну, не знаю. Твій батько мені допомагав завжди, а працював, між іншим, на заводі!
— Так, от тільки він працював позмінно. І часто по півдня бував удома. А Льоша як о восьмій ранку йде, так до восьмої його вдома немає. Ще ж і дорога на роботу займає купу часу. І тільки у вихідні він удома, і то в цей час мені допомагає.
Щоб і далі не розпалювати конфлікт, Ірина покинула кухню і пішла проводити свого чоловіка на роботу.
Вона не розуміла, чому мама не любить Льошу. Вона до нього постійно чіплялася і щоразу не забувала сказати, що не пара він її дочці. І це незважаючи на те, що в них уже дитина є.
Звісно, Ірині було дуже прикро це чути. А ще мама постійно її заводила, і Ірина потім сама мимоволі починала шукати в чоловікові вади.
На щастя, мама гостювала недовго. Через два дні вона поїхала, сказавши Ірині, щоб не давала спуску чоловікові. А то сів їй на шию і ніжки звісив.
Олексій тоді прямо видихнув. Кожен приїзд тещі — плюс сива волосина на його голові. І адже не заборониш приїжджати.
Ірина теж щоразу нервова після приїзду мами. Починає чіплятися, вічно чимось незадоволена. Льоша розумів, що це теща її налаштовує, але йому все ж це було неприємно.
Може, він не найкращий чоловік і не найтурботливіший батько, але він старається. Багато працює, у вихідні займається з донькою, дарує своїй дружині милі подаруночки. І він щиро вважав, що претензії тещі до нього безпідставні.
У п’ятницю ввечері в Олексія була призначена зустріч із представником компанії-партнера. Вони заздалегідь домовилися з Наталією і вирішили зустрітися в ресторані, оскільки ввечері сидіти в офісі не дуже комфортно, та й невідомо, наскільки затягнеться зустріч, а так хоч поїсти можна буде.
Льоша попередив Ірину про те, що затримається.
— Треба з партнером поговорити. Буду пізніше, точно сказати не можу.
Ірина скривилася. Вона сподівалася, що вони п’ятничний вечір проведуть разом. З огляду на те, що мама нарешті поїхала. Але справи є справи, нічого не змінити.
О дев’ятій Олексія все ще не було вдома, і Ірина йому зателефонувала. На тлі грала якась музика, що дуже здивувало жінку.
— А ти де? — запитала вона.
— Я ж сказав, що в мене зустріч.
— Ти в офісі?
— Ні, в ресторані.
Серце в Ірини закалатало. Льоша останнім часом постійно десь пропадає. І так, мама знову її накрутила, що чоловіки люблять ходити наліво, коли дружина сидить безвилазно вдома.
— А ти скоро? — запитала Ірина.
— Ще півгодини і, думаю, додому.
Поки Олексій не приїхав, Ірина накрутила себе ще більше. Вона намагалася заспокоїтися, але дякую мамі, яка так яскраво змалювала картину зради.
І коли Льоша приїхав, Ірина одразу відчула від нього аромат жіночих парфумів.
— Кажеш, із партнером був? — закричала вона.
— Іро, ти чого?
— І давно ти партнерів по ресторанах водиш?
— Та там зручніше було зустрітися. Та й я голодний уже був.
— І як же звати вашого партнера?
— Наталя, — чесно відповів Льоша.
— А я так і знала, що ти був із жінкою! Від тебе її парфумами тхне! Скажеш, сиділи близько?
Льоша почав злитися. Зрозуміло, що без дорогої тещі і тут не обійшлося.
— Просто її пальто висіло над моїм, і все! — гаркнув він.
— Покажи мені її! Напевно, є її фото. Сподіваюся, що там страшна, стара жінка.
— Вона приблизно моя ровесниця, — зітхнув Олексій. — І у нас була з нею всього лише ділова зустріч. Потім я її підвіз до дому і поїхав до тебе.
Льоша не відразу зрозумів, що бовкнув зайве. Але Ірина вже завелася. Слово за слово, вони сильно посварилися. Ірина звинувачувала свого чоловіка у зраді, що, мовляв, саме тому він постійно затримується на роботі.
А Льоша кричав, що в Ірини зовсім мізки в декреті попливли, і що він буде забороняти тещі зупинятися в них. Тому що після її приїзду Ірина поводиться неадекватно.
І Ірина розлютилася не на жарт. І зранку, коли Олексій поїхав у магазин (як він сказав), вона зібрала речі, доньку, сіла в машину і поїхала до мами. Благо, та жила в сусідньому містечку всього за п’ятдесят кілометрів від них.
Коли Олена Вікторівна побачила на порозі свою доньку, то їй навіть радісно на душі стало. Пішла нарешті від цієї людини! Не пара він їй.
Ірина все розповіла мамі.
— Зраджує! От зуб даю, зраджує. Де це бачено, щоб пізно ввечері сидіти з якимись партнерами в ресторані!
Правильно зробила, що пішла.
— Мамо, ми в тебе поживемо, — зітхнула Ірина. — Більше йти нікуди.
А ось це в плани Олени Вікторівни не входило. У неї зараз з’явився залицяльник, Антон Геннадійович. Та й добре бути турботливою бабусею на відстані, а не щодня.
— Навіщо? Та квартира і ваша теж! Нехай цей зрадник їде.
— Ні, мамо, — хитнула Ірина головою, — вона ж була його до шлюбу. А отже, я не маю на неї права. А малу ми ще прописати не встигли…
Олена Вікторівна насупилася. Радість від того, що її дочка пішла від недолугого чоловіка поступово випаровувалася. Але не виставиш же їх за двері.
Звісно, як Льоша повернувся додому з квітами та іграшкою для доньки, щоб якось загасити той конфлікт, він одразу виявив, що дружина поїхала. І він знав куди.
Олексій зателефонував Ірині, сказав, щоб та не робила дурниць. Що він ніколи їй не зраджував і не стане зраджувати, бо любить.
Ірині хотілося йому вірити, але вона не знала, каже він правду чи ні. І попросила час, щоб подумати.
Маленька донька погано спала на новому місці. Олена Вікторівна вранці наступного дня прокинулася злою, бо онука постійно плакала і не давала їй спати. Ще й сніданок довелося готувати на всіх.
Та й речі заполонили всю її квартиру. І тут, і там валялися іграшки, книжки, одяг. Квартирка-то в неї маленька, от і не вистачає місця трьом. Ще й Антону Геннадійовичу довелося відмовити в зустрічі.
Олену Вікторівну все це вкрай не влаштовувало. Ще й донька, опинившись у мами, постійно просила посидіти з онукою. Було видно, що вона засмучена, і їй хочеться якогось усамітнення.
А Олена Вікторівна раптом подумала, що й не найгірший у неї зять. Ну так, не так багато допомагає, як її чоловік допомагав свого часу. Зате він заробляє набагато більше і не п’є, як пив її чоловік. Та й явно в нього ніяких коханок немає, видно ж, що Ірину любить.
І стала вона думати, як би сплавити дочку назад. Тому що вже голова розколювалася від криків, та й спати ночами хотілося солодко, а не уривками.
І, що гріха таїти, дратувала постійна присутність родичів у її квартирі. Так-то вони бачаться, дай бог, раз на місяць. А якщо Ірина розлучиться з чоловіком, то взагалі в неї жити залишиться! Ні, цього Олена Вікторівна допустити не могла!
Вона зателефонувала зятю і сказала, щоб приїхав до неї.
— Любить тебе Іриночка, дурість зробила. Приїжджай, Льошенько, побачить тебе і простить одразу. І мала за тобою сумує.
Звісно, Олексій не розумів, у чому причина такої зміни в ставленні до нього тещі. Але був радий, бо думав, що вона налаштовуватиме свою дочку проти нього.
Льоша приїхав. Вони з Іриною довго розмовляли, він переконав її, що не було жодної зради і що він сильно їх із донькою любить.
— Добре. Скажу мамі, що ми їдемо додому.
Ірина думала, що мама стане її відмовляти. Адже вона Льошу не любить, і так раділа, коли Ірина сказала, що пішла від нього.
Але, на подив, усе було навпаки.
— Ну і правильно! Хороший він усе-таки чоловік! І всякі дурниці з голови викинь. І дитині потрібна повноцінна сім’я.
Олена Вікторівна навіть допомогла зібратися, щоб вони швидше покинули її будинок. Може, ще встигне зателефонувати Антону Геннадійовичу, і вони навіть зустрінуться.
Коли донька з чоловіком і онукою поїхали, Олена Вікторівна видихнула. А ще вирішила, що треба менше сварити зятя. А то, не дай боже, і справді розлучаться.
Ось така переоцінка цінностей вийшла у жінки 
