— Ну от що це, скажіть на милість, означає — «живіть так»? — бідкається Лідія Сергіївна, спересердя сплескуючи руками. — «Так» — це як? Як ті співмешканці, чи що? Захотів — прийшов, переночував, а захотів — хвостом круть і пішов собі? І жодних тобі зобов’язань, ніякої відповідальності?
— Ну, поклавши руку на серце, у шлюбі від оцього «захотів і пішов» теж ніхто не застрахований, — розважливо відповідає їй двоюрідна сестра.
.— Але, звісно, ситуація дивна, тут не посперечаєшся. Я ж бо знаю, що зараз багато молоді так живе, на віру. Діток записують на батька без паперової тяганини… Та й офіційних розлучень нині, на жаль, хоч греблю гати. Але до чого тут така впертість із боку сватів?
— Та я теж не в лісі живу, бачу, що зараз усе простіше стало: сьогодні розписалися, а завтра вже розбіглися. Але я категорично проти такого співмешкання! — не вгамовується Лідія.
— Моїй Маринці ж лише двадцять шість, вона дівчина серйозна, заміжньою не була, по чужих кутках не поневірялася. Ти ж знаєш мого чоловіка — він у нас суворих, традиційних поглядів. А далі що? Дітки підуть. Звісно, батьківство зараз довести — не проблема. Але ж буває всяке, люди й тоді розходяться, коли жінка вдома з дитиною сидить і працювати не може.
То це що виходить: на маля він якісь копійки аліментів кине, а жінку утримувати в такий вразливий час не зобов’язаний? Чи як вони собі це уявляють? Та й майно, спадок зрештою… Життя ж таке мінливе, хочеш не хочеш, а мусиш наперед думати, соломку стелити.
— А сам же Григорій що на це все каже? — цікавиться кузина.
— А Грицько тільки мнеться, як той млинець на сковорідці. Мовляв, ми ж і так будемо чоловіком та дружиною по факту, нащо туди ще державу вплутувати. Мій чоловік уже аж кипить від злості! Та й Маринка не хоче «просто так».
Дівчині ж свята хочеться, хоч скромно, в колі найрідніших, але відзначити цю світлу подію, білу сукню одягнути. Звісно, можна просто випити ігристого за початок спільного життя і розійтися, але нам такий формат не до душі.
І знаєш, материнське серце мені віщує: нічого путнього з цієї затії не вийде. Не буде там щасливої родини без законного шлюбу. Бо якщо кохаєш і маєш серйозні наміри — то чому б не стати під вінець як годиться?
— Гроші… — тяжко зітхає сестра. — Там, судячи з усього, батьки дуже прагматичні. Трясуться над своїми статками, щоб, борони Боже, Маринка на якусь їхню копійку не посягнула.
Лідія Сергіївна із сестрою згодна на всі сто: усе впирається в гроші. Марина в них — єдина втіха. Колись мріяли про другу дитину, та не судилося. Для донечки вони з чоловіком гори готові були звернути, хоча зірок з неба ніколи не хапали й до олігархів їм далеко.
Батьки чоловіка, хвалити Бога, ще живі-здорові, а от Лідія свою маму вже поховала. Коли ділили мамину хату з братом, Лідія з чоловіком доклали трохи своїх кревних і купили для доньки затишну однокімнатну квартиру в хорошому районі, ще й неподалік від себе.
Щоправда, Маринка поки що живе з батьками в їхній просторій трикімнатній квартирі — атмосфера в родині дуже тепла, ніхто нікому не заважає.
Матір донькою не натішиться: вчилася завжди на відмінно, до університету вступила сама, на державне. Зараз працює, дуже старається, кар’єру будує. Ще й на власну автівку потроху відкладає!
Нещодавно ось на права здала, то поки практикується на батьковій машині. Ну, і за кермо машини свого кавалера часом сідає.
Із тим самим Григорієм Маринка познайомилася десь рік тому. Зустрічалися, гуляли, ну й, ясна річ, по вуха закохалися одне в одного.
Стосунки вже давно перейшли в ту стадію, коли люди стають по-справжньому близькими, але під одним дахом вони ще не жили. Хіба що у відпустку пару разів їздили разом, то там уже, звісно, ділили один номер на двох.
Григорію двадцять сім. З вигляду — цілком пристойний, адекватний хлопець. Має вищу освіту, працює. І залицявся до Марини гарно: квіти, кав’ярні — усе, як то кажуть, за власні зароблені гроші.
Але родина в нього непроста, дуже заможна. Точніше, батько там тримає серйозний бізнес, матір йому допомагає, а от сам Грицько працює зовсім в іншій сфері, ближче до душі.
Проте, хай там як, а за статками родина потенційного зятя стоїть на кілька голів вище за Лідію Сергіївну з чоловіком. У сватів і розкішна дворівнева квартира в самісінькому центрі столиці, і великий заміський будинок, як той палац.
Ба більше — синам уже наперед куплено по двокімнатній квартирі. Григорій у своїй вже повноцінно хазяйнує, а його молодший брат тільки в десятий клас пішов, то ще під маминим крилом сидить.
— Та й автівка в Гриця така… зразу видно, що не з власної зарплати придбав, — веде далі Лідія Сергіївна. — Але ж і наша дівчинка не безприданниця якась! Я ж не сперечаюся, це чудово, коли батьки мають змогу дати дітям такий міцний старт у житті. Але в тій родині, як на мене, якась хвороблива зацикленість на тому, щоб, не дай Боже, жодна копійка з хати не вислизнула.
Розмова про те, куди ж котиться їхній роман, виникла між молодими якось сама собою.
Грицько запропонував Маринці перебратися до нього в оту квартиру. Вона ж, дівчина горда, прямо запитала: «А в якому статусі я туди переїду?». Хлопець не розгубився, і вже наступного дня прийшов із обручкою та освідченням!
Але перед тим, як нести заяву до РАЦСу, молодята вирішили зібратися з батьками, щоб узгодити дату та всі організаційні клопоти.
Лідія Сергіївна з чоловіком аж світилися від щастя: одразу ж пообіцяли фінансово допомогти — чи то на свято, чи на весільну подорож. Як-не-як, єдина кровинка під вінець іде!
А от у родині Григорія святковим настроєм і не пахло. Майбутня свекруха тільки скептично, якось аж криво посміхнулася і видала:
— І нащо вам оця вся метушня з паперовою тяганиною та гостями? Живіть собі так, придивіться. Підуть діти — ну, встановлення батьківства зараз робиться за п’ять хвилин.
Маринка сиділа, мов громом прибита. Її наче крижаною водою з відра облили: що значить «живіть так»? Григорій почав щось мимрити, викручуватися, мов в’юн, шукати якісь недолугі відмовки.
Аж поки його матір не рубанула з плеча справжню причину, через яку офіційний шлюб їм кісткою в горлі стоїть.
— Маринко, ти тільки не подумай нічого поганого, ми ж абсолютно не проти тебе! Але розумієш… є певні майнові питання. Тому для всіх буде краще, якщо все залишиться так, як є.
Дівчина аж скипіла: які ще такі майнові питання? У Грицька свій дах над головою є, у неї — своя квартира чекає. Та врешті-решт, якщо вже на те пішло, можна ж шлюбний контракт скласти і прописати там кожну дрібницю!
— Ой, дитинко, не сміши мої сивини. Ті шлюбні контракти зараз у судах скасовують на раз-два, якщо є хороший адвокат і договір хоч трохи суперечить закону, — зверхньо відмахнулася мама нареченого.
— А ми свого сина кидати не збираємося, допомагатимемо і далі. Ось планували йому трикімнатну квартиру подарувати, машину треба буде за рік-два оновити, може, ще й дачу йому купимо. І що тоді? Бігати по судах, доводити, за чиї гроші це купувалося? Чи з тими дарчими паперами щоразу морочитися?
Чи не простіше просто не пускати державу у ваші стосунки? Ви собі живіть, а ми вас без підтримки не залишимо. Якщо раптом розбіжитеся, чи дітки підуть — то й онуків не образимо, будь певна.
Мабуть, батьки за зачиненими дверима добряче промили Григорію мозок, бо тепер він теж підспівує, що мама, «напевно, в чомусь-таки має рацію».
А Маринка місця собі від образи не знаходить. Батько її взагалі як хмара ходить, рветься піти і висловити тому горе-нареченому все просто в очі. Мовляв, освідчився ти, хлопче, гарно, а по факту що запропонував?
Переїхати до тебе, щоб твої шкарпетки в пралку закидати та борщі по вихідних наварювати без жодних прав?
— Ми ж теж не на смітнику знайдені, і донька в нас єдина! Мене аж тіпає від такого зверхнього ставлення, — не стримує емоцій Лідія Сергіївна. — Вони над тим майном так трусяться, щоб, не дай Боже, Маринці якась цеглина не перепала в разі чого? А цей Грицько мамі в рот заглядає… То хіба це про справжню сім’ю?
Марина ж переїжджати «просто так», на пташиних правах, навідріз відмовляється. По очах дівчини видно, що Григорій відкрився їй із зовсім іншого боку, і цей бік виявився дуже непривабливим.
Почуття в неї до нього ще тепляться, звичайно, але чи надовго їх вистачить за такого зневажливого ставлення? Оце питання.
Отакий лист із криком душі надіслала нам наша читачка, а ми лише трохи причесали цю історію для вас. Правду ж у народі кажуть: де багато грошей, там часто бракує місця для щирості.
Цікаво, а що б ви порадили цій молодій дівчині: варто погоджуватися на умови майбутньої свекрухи заради кохання чи краще тікати від такої родини світ за очі?
