— Не з’їхали ми, – сумно каже подрузі Оксана, – і напевно вже ніколи не з’їдемо, принаймні разом. Я з останніх сил тримаюся, але скоро вже точно зірвусь і далі будуватиму своє життя.
Оксана одружена вже 6 років, є 4-річна дочка, їй самій 27 років, чоловік Андрій на 3 роки старший. Коли молодята тільки одружилися, вони винаймали квартиру, наче вирішивши, що ні з ким із батьків жити не будуть, хоча звали їх і ті, й інші.
— А потім все одно до одного вийшло, – махає рукою жінка, – я носила дитину, свекра не стало. Андрій дуже переживав, як і його мама. Адже вона в 45 років вдовою залишилася.
— Давай до моєї мами жити переїдемо, – запропонував тоді Оксані чоловік. Підтримаймо її, та й нам буде легше, ти в декреті, поживемо рік-другий, накопичимо грошей.
Оксана довго не погоджувалась, а потім просто не залишилося вибору. Чоловік утік з роботи не додому в їхню орендовану однокімнатну квартиру, а підтримувати маму, яка нудилася і перебувала в депресії. Те саме відбувалося у вихідні та святкові дні.
— Сиділа я з животом своїм одна, – згадує Оксана, – якщо Андрій не піде до мами, то вона неодмінно подзвонить і годинами розповідатиме йому про те, що на душі в неї – зима, що краще б і їй … за чоловіком. В результаті він зривається та їде до мами.
Оксана вирішила, що краще вже переїхати, то хоча б вона чоловіка бачитиме частіше. Ну і по грошах, звісно, легше. Свекруха зазивала до себе, вона працювала на керівній посаді, отримувала дуже добре і готова була надати їм окрему спальню, і майбутній дитині дитячу.
— Аби мені, не сидіти в тузі та самоті, – говорила мама.
— Хто на самоті сидів, то це я, принаймні, останні кілька місяців, – злиться Оксана.
Спочатку справді стало краще. Оксана вийшла в декрет, взяла на себе турботи про приготування їжі, чоловік прибирав квартиру і ходив за покупками, свекруха повеселішала.
А після появи онуки все невловимо змінилося. Мама чоловіка почала буквально дошкуляти Оксані: як тримати, чим годувати, коли вводити прикорм, що купувати з одягу, де гуляти.
— Доходило до абсурду, – каже Оксана, – лікар точно позначив, коли вводити в раціон дитини соки, коли жовток, але свекруха дістала товстий зошит, куди записувала все, що стосувалося її сина.
— Ми сік вводили на місяць, так правильніше, – стверджувала бабуся, – онука позбавлена вітамінів, зараз лікарі нічого не розуміють.
І чоловік почав вставати не на бік дружини: його виростили, він не хворів ніколи, значить мамі краще знати. Перший зуб, що виліз у дочки на 2 тижні пізніше, ніж у чоловіка, згідно з записами в зошит про розвиток чоловіка, став приводом для претензій.
— Не слухаєш розумних людей, – говорив Оксані Андрій, – ось наша дитина і відстає.
— Я почала помічати, що мене просто вимикають із життя. Я все частіше вечорами сиділа з донькою, доки чоловік дивився телевізор у кімнаті своєї мами, – каже Оксана.
Можна було б прийти до них, але Оксана відчувала, що при її появі навіть повітря стає густішим, а мовчання тяжким. Тепер із мамою Андрій ходив на шопінг вибирати собі куртку чи кросівки, а Оксана за покупками вирушала окремо й одна, чи в компанії доньки. Жінка не витримала і пішла до психолога до кризового центру.
— Багато нового для себе дізналася, – погоджується Оксана, – так, у мами Андрія стався ефект заміщення, вона просто заповнила порожнечу в душі, що утворилася після втрати чоловіка, своїм сином. І до мене почала ставитися як до суперниці. І навіть зовсім цього не усвідомлюючи.
Психолог сказала Оксані, що приходити на прийом треба мамі її чоловіка, а краще за всю родину. Що мама просто перенесла всі почуття та емоції з втраченого об’єкта (чоловік) на новий (син).
Що необхідна тривала і повноцінна робота для того, щоб життя всіх членів сім’ї налагодилося. Але вмовити бодай чоловіка послухати поради фахівця, вона так і не змогла.
— Ти просто не хочеш визнати досвід і авторитет, – сказав Андрій, – це ти поводиться, ніби мене у тебе відбирають.
— У нас не було секретів один від одного, скільки ми накопичили грошей, – розповідає Оксана, – там цілком уже вистачало на те, щоб взяти квартиру в кредит, тим більше, що так-сяк, а доньці майже 3 роки було, коли підійшла наша черга в дитячому садку, і я вийшла на роботу.
— А чим нам тут погано, – відповів чоловік на пропозицію Оксани купити квартиру, – у кожного своя кімната нам не тісно. Поживемо ще кілька років та візьмемо житло, коли накопичимо всю суму. І маму залишити зараз я не можу, вона знову в депресію впаде.
Те, що в депресію вже впала його дружина, Андрій не помічав.
А ще Оксана помітила, що не тільки її стосунки з чоловіком погіршилися, але до доньки чоловік почав ставитися якось прохолодно: кричав на неї, звинувачуючи дружину в тому, що дівчинка щось не вміє, або десь нашкодила. Мовляв, твоє виховання, я не був таким.
Що порадите?
