З цією парою я познайомилася, ще навчаючись в інституті. Звичайна пара, він тихий мовчазний і серйозний хлопець, вона яскрава красуня.
Вони доповнювали і начебто дуже кохали одне одного. Вони будували плани на майбутнє, він зробив їй пропозицію, хотіли дітей.
А потім усе скінчилося. В одній із розмов вона радісна хвалилася тим, що знайшла іншого і пішла до нього, мовляв, справжній чоловік і в побуті все прекрасно, і в ліжку.
Так і закінчилися стосунки Олега та Оксани. Оксана як метелик пурхнула в нові стосунки.
Олег же знайшов порятунок та втіху в роботі, він із фанатизмом пішов у улюблену справу. Здавалося, що всі залишилися щасливі.
А потім я зустріла Оксану майже через 20 років. Від колишньої краси не залишилося і сліду, переді мною стояла втомлена та виснажена жінка.
Втомлені згаслі очі з величезними синцями не висловлювали нічого, крім болю втоми та страждань. Оксана посміхалася, намагалася зобразити себе колишню, але в очах був біль та горе.
Ми розмовляли, і виявилося, що життя склалося не так, як всім здавалося. В Оксани з її новим коханням все було добре, міцний і чудовий шлюб, чоловік, який кохає і справжній чоловік, і їхнє головне щастя і гордість — улюблений син.
До певного моменту була і справді казка, все в променистих кольорах та щастя. А потім з’явилася вона, Іра, син Оксани зустрів Іру у свої 16 років, і зник від кохання.
Ось тільки історія вийшла дивною і страшною. А вийшло все як у Оксани та її чоловіка.
Іра зустріла іншого, яскравого самовпевненого італійця, який її підкорив, як у Оксани та її чоловіка. Іра пішла зі своїм коханням, весело сміючись і насолоджуючись життям.
А ось син Оксани пережити цього не зміг, він довго мучився, а потім звів рахунки із життям. На цьому життя Оксани, по суті, закінчилося.
Іронічно, але приблизно в той же час у шлюб Оксани влізла коханка, яка стверджувала, що у них з її чоловіком кохання, але Оксані вже було все одно, втрата сина зламала її до кінця. Чоловік до коханки не пішов, він взагалі зламався, він не зміг пережити нестачу сина і знайшов втіху на дні склянки.
У Оксани тепер багато проблем зі здоров’ям від пережитого горя. Ми поговорили з нею, поспілкувалися та розійшлися.
Ще через півроку Оксани не стало, хвороба, на жаль, перемогла. Цікавість підштовхнула мене дізнатися, як живе Олег.
Дізналася, що він живе як і жив, робота, робота, робота. Він лікар, потрібен людям, у нього робота, чергування, пацієнти, свого лише життя так і немає, каже не треба, більше не хоче.
Життя дивне, кожен за всі свої провини рано чи пізно платитиме, як би люди себе не переконували і не тішили. Життя воно не люди, воно нікому і нічого не пробачає, за все кожен нестиме свою відповідальність.
