— А що, мама синові квартиру не може подарувати на іменини? — одразу пішов у наступ зять. — Вона все життя працювала! — Так! — закивала свекруха з виглядом ображеної праведності. — Економила все життя, відкладала. Потім із пенсії заощаджувала, утискалася, відмовляла собі в усьому

— От що мені казки розповідати про ті “мамині гроші? — обурюється Роза Олексіївна. — Добре вже “співати”, сваха така сама пенсіонерка, як і я, звідки в неї кошти? Ясно ж було, що то зять тихенько квартиру собі купував!

— Справді, — погоджується її приятелька. — Вдова, спадщини не отримувала, а тут — на тобі! — синкові цілу квартиру дарує. І правильно, що Вероніка не вірить, бо дива не буває. Виграшем у лотерею вона теж не хвалилася, наскільки я знаю.

Вероніка, донька Рози Олексіївни, заміжня вже шістнадцять років.

Жили собі мирно в двокімнатній квартирі, що залишилася їй від дідуся по батькові. В родині є донечка, якій зараз сім рочків.

Щоправда, не так давно між подружжям почалися непорозуміння.

Вероніка навіть підозрювала чоловіка у зраді, коли донька тільки-но з’явилася на світ. Але потім усе якось залагодилося, жили далі.

Років зо три тому, коли Вероніка вийшла з декрету на роботу, вона запропонувала чоловікові розширити житло: «Продамо двокімнатну, купимо трикімнатну, ще й дитинку другу давай заведемо!»

Та чоловік тоді лише відмахнувся: «Яка дитина, мені за сорок, та й жити в довготривалих боргах зовсім не хочеться».

Вероніка тоді подумала-подумала та й погодилася: пізнувато у них зʼявилася старша донечка, а тепер вже нехай вона й залишиться єдиною.

Нещодавно зять Рози Олексіївни святкував своє 45-річчя.

Зібралися за столом, були тільки найближчі: мами (батьків вже нема в обох), сестра Рози Олексіївни з донькою, двоюрідний брат чоловіка з дружиною. Ну і діти, куди ж без них.

Коли дійшла черга до подарунків, свекруха встала й оголосила, що дарує синові однокімнатну квартиру! Мовляв, треба лише до нотаріуса сходити, щоб усе оформити.

Присутні аж роти порозкривали. Роза Олексіївна одразу відчула, що тут щось нечисте.

Ну звідки в пенсіонерки, яка отримує звичайну пенсію, такі гроші? Адже треба й на перший внесок назбирати, і щось же платити в банку?

Як виявилося, Вероніці спала на думку та сама думка.

Скандалу при гостях не стали влаштовувати, але маму чоловіка попросили затриматися, коли всі родичі розходилися. Вигляд у жінки був розгублений, явно здогадувалася, про що йтиметься.

Спитали прямо, при чоловікові: звідки гроші і як давно була куплена квартира?

— А що, мама синові квартиру не може подарувати на іменини? — одразу пішов у наступ зять. — Вона все життя працювала!

— Так! — закивала свекруха з виглядом ображеної праведності. — Економила все життя, відкладала. Потім із пенсії заощаджувала, утискалася, відмовляла собі в усьому!

А що, я зовсім жебрачка, чи що? Чи мені не можна квартиру синові подарувати?

Вечір, звісно, був зіпсований.

Коли мами пішли, подружжя продовжило сваритися. При цьому Вероніці явно бракувало аргументів та доказів.

Чоловік навіть трусив перед нею телефоном, пропонуючи перевірити його онлайн-банк і перерахування заробітної плати. Загалом, посварилися, потім помирилися.

«До нотаріуса зять тихенько сходив, не оголошував, та й документ на квартиру донька побачила не одразу, — продовжує Роза Олексіївна. — А коли побачила, то знову звернула увагу на дати — квартиру було куплено “мамою” якраз тоді, коли Вероніка сиділа в декреті й підозрювала чоловіка у зраді. Але знову ж таки — доказів жодних».

Історію квартири Вероніка вивудила через базу на роботі, там значилися обтяження, перехід прав.

Скривилася, бо все одно походження житла й грошей на нього здавалося підозрілим.

Свекруха просила часом допомоги в придбанні сезонного одягу, а тут — квартиру купила і нікому ні разу не похвалилася, і не поскаржилася.

Кілька днів тому Вероніка стала мимовільним свідком розмови чоловіка з його мамою.

Просто йшла з роботи, побачила знайомий силует, прискорила крок, до дому залишалося ще хвилин сім, майже наздогнала, а потім передумала, почула, що чоловік із кимось по телефону говорить.

Природна цікавість взяла гору.

Звісно, реплік співрозмовниці дружина не чула, але цілком можна було зрозуміти, про що йдеться. Чоловік говорив по телефону зі своєю матір’ю.

— Усе, мамо, звільнився. Ні, я залишаюся на роботі, просто перестаю поєднувати в сусідньому відділі. Скільки можна? Інші чай п’ють, палити бігають і взагалі сидять на розслабоні, а я стільки років голови не підіймав, обідав по сім хвилин, щоб встигати. Так, звичайно, вистачить. Дружина працює, нам вистачає, іпотека ця клята закінчилася…

«Зовсім дурненькою треба бути, щоб не скласти два та два», — каже Роза Олексіївна подрузі. — «А донька в мене далеко не дурна. Наздогнала чоловіка і привітала із закінченням кредитів.

Він, звісно, спочатку розгубився, потім визнав, мовляв, вони тоді посварилися, він дорослий чоловік, куди йому йти? До мами?

От і купив собі житло, для цього навіть працював додатково, тобто він навіть не відчуває за собою провини, сім’я, мовляв, не страждала!»

«Ага, не страждала», — посміхається подруга. — «Дружина в декреті, чоловік підробляє, але гроші потайки мамі передає, щоб за квартиру вносила в банк? Цікаво, а звідки кошти на перший внесок були?

Просто так не підеш і не купиш квартиру, якщо напередодні ввечері з дружиною посварився!»

Вероніка з Розою Олексіївною вважають так само: чоловік, мабуть, досить довго приховував частину коштів від дружини, працював додатково, а гроші в сім’ю не ніс.

От і накопичилося на перший внесок.

Може, й не було мети брати житло в кредит, просто чоловік викроїв на квартиру для себе, що, знову ж таки, не дуже гарно. А тут якраз думав, що до розлучення справа йде, довелося прискоритися.

— Ти мені брехав роками, — звинуватила Вероніка чоловіка. — Ти просто роками виводив гроші на сторону! І не треба мені казки розповідати, що це її гроші були. Не повірю.

— А якщо й не її? — врешті-решт заявив чоловік. — Я отримував зарплату, яку ніс додому. Додатково працював, так. І мав право винагородити себе за роки тяжкої праці. То були чисто мої гроші.

Донька Рози Олексіївни впевнена, що «чисто його грошей» у шлюбі бути не могло, тому що вони вели спільний бюджет. Він отримував більше?

Чудово, зате він жив у її квартирі довгих шістнадцять років.

— Треба запропонувати, мовляв, давай, любий друже, оформляй на мене половину маминого подарунка, — радить подруга Рози Олексіївни.

Але та хитає головою.

Вероніка обрала інший варіант: розлучення та аліменти.

Чоловік, який встиг здати квартиру і навіть хизувався тим, що сім’я тепер матиме додаткові гроші, проти розлучення заперечує.

— Ну перепише він на мене щось, — пояснює Вероніка свою позицію. — І що? Це якось перекреслить той факт, що я багато років живу з брехуном і хитромудрим чоловіком, який від мене гроші ховає?

І гроші, які від оренди його квартири до сім’ї підуть, якось скасують факт, що мені в очі брехали?

Жили в мене, на всьому готовому, і брехали? Ні, нехай іде туди тепер. Нічого не хочу з ним більше ділити: ні житло, ні бюджет, ні побут, ні ліжко.

— Ой, я про це читала, у вас просто криза середнього віку, — подзвонила Вероніці свекруха, дізнавшись про рішення невістки розлучатися. — Помиритеся, коли я квартиру синові купувала, навіть не думала, що вона стане яблуком розбрату.

Тобто мама чоловіка за звичкою продовжує брехати.

Дорогі наші читачі, ось така життєва історія трапляється, коли у стосунках поселяється брехня.

Як то кажуть у народі: «Шила в мішку не сховаєш, а таємне завжди стає явним».

Боляче усвідомлювати, що людина, з якою ти розділила стільки років, діяла за спиною, але ж краще гірка правда, аніж солодка омана.

А ви згодні, що зрада довіри — це гірше за зраду тіла?