— Так сталося, що моя майже колишня дружина з іншого міста, — розповідає Степан. — Познайомилися в інтернеті, листувалися, я часто їздив до неї, бо маю свою особисту машину.
Степан каже, що нічого не віщувало такої поведінки, яку його Поліна продемонструвала в майбутньому.
У рідному Коростені, що на Житомирщині, дівчина працювала, розповідала про те, що хоче зробити кар’єру, правда, в невеликому містечку це, за її словами, було важко.
— Тут кругом свої, — казала Поліна. — Без знайомств тебе й на гарне місце не візьмуть, і далі рядової посади не просунуть. Але я не здамся, у мене хороша спеціальність, я буду пробиватися.
Освіта в Поліни була справді вища, спеціальність досить затребувана, правда, в рідному місті дівчина працювала за іншою спеціальністю – за своєю роботи не знайшла.
Знайомство плавно переростало у стосунки, то Степан їхав до Коростиню, то Поліна приїздила до коханого на вихідні чи свята.
Приїздити було куди, Степанові зараз 32 роки, власником квартири-студії він став у 25, всі борги вже закрив.
Хотів спочатку одразу брати квартиру більшу, але сім’ї в чоловіка поки не було, розсудив, що на даному етапі гарна машина йому потрібніша.
Цією машиною закохані навіть з’їздили у відпустку, до моря на цілих три тижні.
Винаймали біля моря однокімнатну квартиру, практично вели в цей, хай і недовгий час, але спільний сімейний побут.
Після повернення додому Степан освідчився коханій. Було це, до речі, майже 2 роки тому, а зараз чоловік подав заяву на розлучення.
— Ми заяву подали, Поліна з роботи звільнилася, переїхала до мене, розписалися в Києві й без зайвої метушні. Так, півтора місяця з моменту переїзду до укладення шлюбу дружина роботу навіть не намагалася шукати, — продовжує Степан.
– І я не вимагав особливо. Вона обживалася, готувалася до реєстрації шлюбу.
Не вимагав Степан від молодої дружини трудових подвигів і деякий час після укладення шлюбу, розмова зайшла ще приблизно через місяць.
Стосувалася вона того, що треба б розширювати житлову площу,
Степан на папірці накинув розрахунки, за скільки вони зможуть назбирати, скільки виручать від того, що здадуть його студію в оренду.
Усі розрахунки, звісно, включали в себе гіпотетичну зарплату Поліни.
Взяли за мінімальною оплатою по галузі. А дружина несподівано запитала:
— А що, ми дитину не плануємо?
— Плануємо, відкладати не будемо, — відповів Степан. — Але в декрет краще все ж іти з допомогою від офіційного працевлаштування, а потім вже, отримуючи ті нещасні копійчані щомісячні виплати.
Поки ти не в положенні, саме час влаштуватися кудись, закріпитися. Мало що, може, випробувальний термін спочатку тобі дадуть.
Поліна кивнула, того ж вечора склала резюме й сказала, що все, від завтра вона починає активні пошуки роботи.
Через три місяці «активних» пошуків Степан почав нервувати, бо він якраз жодних пошуків і не бачив.
Дружина казала, що розсилає резюме й телефонує роботодавцям, але жодного разу Степан не чув, щоб Поліна ходила на співбесіду.
Ще через деякий час Степан просто взяв з рук Поліни телефон і перевірив історію дзвінків: там подруги, мама, шахраї, позначені спамом, салон краси й усе.
Жодних роботодавців, яким, нібито, з ранку до вечора телефонувала Поліна. Взагалі.
Були сльози, образа на чоловіка за його недовіру, а потім Поліна зізналася, що тягне час, бо їй здається, що вона вже чекає дитину, а навіщо йти на роботу, щоб завідомо не пройти випробувальний термін?
— Ми не оберігалися, — каже Степан. — Принаймні, я. Не здивуюся, якщо Поліна пігулки пила чи ще щось робила. Але тоді вона за пару днів заявила, що тривога була хибною.
І знову тиша.
Одного разу, коли Степан був у відгулі (прихворів, температура піднялася), Поліна вдяглася в діловому стилі, оголосила, що в неї призначено три співбесіди й поїхала.
Повернулася зі сльозами: ніхто не бере на роботу.
Степан заспокоїв дружину, підтримав, і порадив – не здаватися. Але все ж чомусь бажаного працевлаштування це дружині не принесло.
Була потім ще одна «хибна тривога» з дитиною, були запевнення, що вона шукає роботу, знову їздила на співбесіду, але її знову чомусь не взяли.
Степан каже, що вони не голодували, але він брав заміж жінку, націлену на те, щоб чогось досягти. І потім, сім’я – це партнерство.
Яку спільну квартиру вони куплять у найближчому майбутньому, якщо Поліна працювати не збирається?
Вчергове вислухавши від дружини казки про те, що вона ходила на співбесіду, дуже хоче влаштуватися за своєю спеціальністю, але її не беруть, бо за спеціальністю вона ніколи не працювала, і не має відповідного досвіду.
Чоловік не витримав, зажадав уже, щоб дружина знайшла собі хоч якусь роботу. Просто роботу, вносила свій внесок у їхню сім’ю, займалася ділом.
— А я не для того заміж виходила, щоб гарувати, — несподівано зло сказала дружина. –
І не думала, коли виходила за тебе, що ти такий скнара! Що ти будеш від мене гроші вимагати, ось так! Ти для мене з дуже несподіваного боку відкрився.
Сказати, що й Степан такого не очікував – нічого не сказати.
Чоловік запропонував розлучення, якщо Поліна не перегляне своєї життєвої позиції.
Він не мріяв про дружину, яка сидітиме вдома.
— Була спроба ще раз шантажувати мене своїм (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) цікавим станом, але я вже був готовий, тест зробити попросив, були вимоги з боку колишньої тещі про те, щоб я компенсував її доньці витрачений час і те, що через мене вона в рідному містечку роботу кинула, — усміхається Степан.
– Розлучатися через РАЦС Поліна відмовилася.
Зараз шлюб уже розірвано.
Степан каже, що він не скнара, він би з радістю утримував дружину в декреті, але Поліна просто хотіла жити й нічого не робити, бо ж вона заміжня.
Є образа в чоловіка й на те, що дружина не раз намагалася маніпулювати тим, що вона вже в положенні й відверто йому брехала.
Що скажете? Хто правий?
