— Яка ж смакота… — Оксана Михайлівна аж очі примружила від задоволення. Вона делікатно поклала виделку, витерла губи серветкою і з неприхованим захопленням подивилася на майбутню невістку.
— Аліночко, це просто щось неймовірне! Ніби в якомусь дорогому столичному ресторані побувала, чесне слово!
Вона підчепила ще один шматочок запеченої з духмяними травами форелі і раптом ледь чутно зітхнула:
— А я от, дівчатка, так і не навчилася отак виварювати-випікати… За моєї молодості ж як було? Дев’яності роки, купони, безгрошів’я вічне. Які там делікатеси… Аби картопля в хаті була та шматок сала.
Інститут ледве закінчила — і зразу на роботу побігла, бо батьки почали хворіти. Там було не до кулінарних експериментів: напхав живіт чимось нашвидкуруч — і далі тягнеш того воза…
Жінка на мить замовкла, поринувши у спогади, а тоді тихо продовжила:
— Олежка тільки-но на світ з’явився, а його татко раптом… передумав бути татком. От просто так, в один день зібрав речі. Малому й пів року не було. І лишилася я з трьома на руках — старі немічні батьки й немовля.
Крутилася, як та білка в колесі. Суп з макаронами звариш — уже свято в хаті. З садочком, правда, пощастило: Олежці ще й трьох не було, як вдалося його влаштувати.
Там хоч-не-хоч, а дитина нагодована. Потім школа, гуртки… А потім мені вже якось і вчитися тих кухонних премудростей не хотілося. Тим паче зараз усе купити можна, кулінарія на кожному кроці.
— А ти, Аліно, така молодець! — вона знову тепло, по-материнськи усміхнулася. — І розумниця, і красуня, і готуєш так, що язика проковтнути можна. Пощастило моєму Олежці з тобою, ой пощастило!
Доївши рибу, Оксана Михайлівна ще раз розсипалася в подяках за розкішну вечерю, побажала молодятам гарного вечора і поїхала додому.
— Ні, ну ти уявляєш? — кипіла наступного дня Аліна, жаліючись своїй мамі по телефону. — Приперлася з інспекцією! Перевірити, чим я її синочка годую! Нібито вона не знала, що Олежка вчора на роботі затримується.
І привід такий знайшла — електронну книгу йому привезла, яку він у неї забув. От конче треба було саме вчора ввечері її віддати! Цирк на дроті.
— А ти що? — поцікавилася мама.
— А я що? Запропонувала їй повечеряти, з ввічливості. Людина ж теж після роботи. І що ти думаєш? Вона сіла і як давай наминати! Ще й добавки попросила!
Ні, я все розумію, ціла тарілка риби на столі, але ж совість треба мати! Другий шматок попросила!
Мама на тому кінці дроту лише скрушно розсміялася:
— Ой, доцю, співчуваю я тобі. То в тебе не свекруха буде, а справжній крокодил!
— Крокодил? — задумливо простягнула Аліна, і в її очах блиснув хитрий вогник. — А знаєш… Це ідея!
Наступних вихідних Аліна з Олегом напросилися в гості до Оксани Михайлівни.
Точніше, ініціатором була Аліна: мовляв, треба налагоджувати мости й частіше спілкуватися.
Олежка, наївна душа, зрадів як дитина, одразу набрав матір і почув у відповідь щире: «Звісно, приїжджайте, буду дуже рада!».
Зустріла їх Оксана Михайлівна привітно. Хоч субота була звичайнісінька, на столі красувалися два салати, запечені овочі та рум’яні курячі котлетки.
«Ну ясно, — подумки хмикнула Аліна, оцінюючи стіл. — З кулінарії принесла або доставку замовила. Хоча… як для купленого — виглядає непогано».
Вона подивилася на свекруху і врочисто оголосила:
— А тепер — сюрприз! Ви минулого разу так хвалили мої страви, що я вирішила спеціально для вас спекти пиріг!
Дівчина випурхнула в коридор і за мить повернулася з великим контейнером.
Всередині лежав розкішний м’ясний пиріг у формі… справжнісінького крокодила.
— Ось! — сяючи невинною усмішкою, видала Аліна. — М’ясний пиріг! Тільки для вас!
— Яка краса! — аж сплеснула руками Оксана Михайлівна. — Аліночко, та це ж справжній шедевр! Не просто пиріг, а витвір мистецтва… Своїми золотими ручками… А можна я сфотографую?
Завтра дівчатам своїм на роботі похвалюся. Вони в мене таке в житті не зліплять! Дякую, золотце, оце так потішила! Біжу чайник ставити!
У неділю Аліна поїхала до своєї мами, відпустивши Олега на посиденьки з друзями.
— Мам, мені здається, що Олегова мама… ну, трохи того. Не дуже далека, — обережно почала дівчина, сьорбаючи каву. — Уявляєш, я їй двічі наголосила, що спекла крокодила персонально для неї. А до неї навіть не дійшло!
— Ой, не недооцінюй ворога, дитино, — похитала головою навчена життям матір. — Ти ж сама казала: жінка з вищою освітою, керівна посада. Там дурних не тримають, повір. Я тобі гарантую: все вона чудово зрозуміла.
Просто зробила гарну міну при поганій грі. А якби вона тобі скандал закотила — що б Олег зробив? Не факт, що став би на твій бік. Ні-ні, тут розслаблятися не можна.
Я на двісті відсотків упевнена, що ця гадюка щось замислила. Будь напоготові!
І як у воду дивилася.
Не минуло й місяця, як напередодні Восьмого березня Оксана Михайлівна звернулася до невістки з проханням — спекти торт.
— На твій смак, добре, Аліночко? Він у тебе бездоганний. І руки золоті. Я впевнена, що ти зробиш неперевершено, а головне — смачно. Мені це для однієї дуже хорошої людини треба. Зможеш виручити?
«Ага, зрозуміло! — подумки потерла руки Аліна.
— Сто відсотків збере своїх коліжанок-змій і захоче мене висміяти. Я ж кондитерських шкіл не закінчувала, тільки курси якісь. Думає, я зганьблюся. Ну-ну. Не на ту натрапили!»
— Звісно, зможу! — солодко проспівала вона в слухавку. — Не хвилюйтеся, все зроблю в найкращому вигляді!
Сьомого березня Аліна чаклувала на кухні до пізньої ночі. Вона вимішувала тісто до пружної гладкості, а коли взялася за крем — на мить задумалася, загадково всміхнулася і дістала з шафки зелений харчовий барвник.
Усе буде в найкращому вигляді, як і обіцяла. І глазур… Останнім штрихом буде ідеальна глазур.
Нарешті шедевр був готовий. Задоволено хихикнувши, дівчина спакувала його у стильну непрозору коробку і перев’язала стрічкою.
— Олежко! — гукнула вона. — Все готово!
— Супер! — хлопець зазирнув на кухню і ніжно обійняв кохану. — Ти в мене просто чарівниця, обожнюю тебе. Напиши мамі, що я за двадцять хвилин буду в неї, а я піду одягнуся.
«Оксано Михайлівно, все готове, Олег зараз привезе торт», — відправила повідомлення Аліна.
Свекруха прочитала, але нічого не відписала.
«От змія, як є змія! — криво всміхнулася дівчина. — Точно хотіла мене випробувати, а я впоралася! Оце так свято в тебе буде! Ха-ха! Я б багато дала, щоб побачити твою кислу міну, коли ти відкриєш коробку…»
Олег поїхав, а за пів години телефон Аліни дзенькнув двічі.
Перше — від свекрухи: «Аліночко, вибач, що одразу не відписала — телефон завис, тільки прочитати встигла. Дякую тобі величезне!».
А друге — сповіщення з додатка «ПриватБанку»: на картку впали дві тисячі гривень із коментарем: «Дякую, дуже виручила».
Аліна ошелешено набрала свекруху.
— Ну а як ти хотіла? — щиро здивувалася та по той бік дроту. — Ти ж не думала, що я буду на тобі їздити безкоштовно? Ти купила хороші, дорогі продукти, витратила свій час. Усе справедливо: я отримую гарантовану якість і гарний настрій, а ти — компенсацію за клопіт.
— Д-дякую… — розгублено пробурмотіла Аліна. Такого повороту вона не чекала.
Але головний сюрприз чекав на неї наступного ранку. О десятій годині у двері квартири подзвонили. На порозі стояла Оксана Михайлівна, свіжа і сяюча.
— Я буквально на хвилинку! — защебетала вона. — Тільки привітати тебе, Аліночко. Ми з дівчатами зараз у спа-салон їдемо. Зі святом весни тебе, дитино!
Вона простягнула дівчині фірмовий пакетик з елітного магазину косметики.
— Тут твої улюблені парфуми. Я ще тоді, як книжку привозила, у ванній підгледіла, якими ти користуєшся. Ти ж, мабуть, здогадалася, що я тоді не просто так заїжджала? Хотіла розвідати, чим тебе порадувати. І ще одне…
Вона акуратно дістала з великого паперового пакета… ту саму коробку з тортом. Навіть стрічка була зав’язана так само.
— А цей торт — для тебе. Я знала, що ти вкладеш у нього всю душу, весь свій смак і майстерність. Жодна кондитерська так не зробить. Ти відобразила в цьому торті всю свою суть, і, звісно, саме ви з Олежкою маєте ним поласувати у свято. Все, я побігла! Цілую!
Двері зачинилися. Аліна стояла в коридорі, як громом прибита.
— Я щось пропустив? — зі спальні виповз заспаний Олег, який у вихідні любив поспати до обіду.
— Твоя мама заходила… привітати, — здавленим голосом промовила Аліна. — Ось. Виявляється, торт я для себе пекла.
— Клас! — зрадів хлопець. — Давай прямо зараз чай пити! Відкривай швидше, я ж його вчора навіть не бачив!
Аліна на автопілоті віднесла коробку на кухню, поставила на стіл, розв’язала стрічку і зняла кришку. Звідти, хитро підморгуючи зеленими очима, на неї дивилася змія.
Неймовірно реалістична, майстерно виліплена з тіста та ніжного крему гадюка.
«Відобразила всю свою суть!» — набатом пролунали в голові слова свекрухи.
— От відьма! — просичала Аліна. — Ну почекай! Я так просто не здамся! У цій війні буде лише один переможець!
— Твоя мати мене принизила! — раптом зірвалася вона на крик, заливаючись сльозами. — Вона назвала мене змією! Сказала, що це моя суть!
Олег зайшов на кухню, перевів погляд на торт, а потім — на Аліну.
З жахом вона прочитала в його очах… розчарування. Але хлопець нічого не сказав. Жодного слова. Просто мовчки розвернувся і вийшов геть.
А Аліна розридалася ще дужче: мабуть, сьогодні це був найпідліший удар, і від Олега вона такого не чекала. Невже він заодно зі своєю матусею?
У ту мить дівчина зрозуміла, що дуже сильно в ньому помилилася. І це справді був крах їхніх стосунків — розраховувати на Олега не можна, він зрадить у скрутну хвилину, раз навіть зараз не заступився за кохану…
Від редакції:
Цей життєвий лист потрапив до нас від однієї з дописувачок, і ми не змогли оминути його увагою, делікатно підготувавши до друку. Іноді ми так захоплюємося пошуком ворогів і прихованих сенсів, що власними ж підозрами руйнуємо те добре, що нам дають люди.
А як ви гадаєте, чи мала Аліна бодай шанс налагодити стосунки, якби не слухала чужих порад і судила інших не по собі?
