— І що, очі відкрилися? Кращої за Катерину у світі немає? — глузливо жмуриться подруга, сьорбаючи каву. — Приблудився додому блудний чоловік?
— Та намагався приблудитися, — спокійно відповідає Катерина. — Тільки ж я на поріг не пустила. А щодо того, в кого там очі відкрилися… То це в неї відкрилися, а не в нього.
Кому ж, скажи на милість, потрібен мужик за п’ятдесят, у якого за душею ні кола ні двора? Тим паче жінці, молодшій на п’ятнадцять років! Їй своїх двох дітей на ноги ставити треба, а він їй що запропонує? Свої болячки?
— І що, прав своїх не качав? Не кричав, що «все нажите непосильною працею»?
— Аякже, качав! — сміється Катерина. — Та я йому швиденько роги обломала. Сказала: будеш себе чемно поводити і не тріпатимеш мені нерви — може, й пущу тебе пожити в ту однокімнатну квартиру, що я колись мамі своїй купувала.
І то, подивлюся ще, як там у дітей справи йтимуть. Він же чудово знає, що все своє власне майно він давно розтринькав… Розпушив хвоста перед молодою кралею? Ну то хай тепер далі пушить, тільки вже на порожній гаманець.
— А родичі його як відреагували? — допитується подруга.
— Ой, там ціла драма. Син наш узагалі в штики все сприйняв. Уявляєш, ця мадам — його вчителька хімії! Хлопцю соромно в школу йти. Донька тільки плечима знизала, мовляв, самі заварили цю кашу, самі й розсьорбуйте.
І я вважаю, це мудра позиція для дорослої людини. А от зовиця, звісно, концерти влаштовує! Кричить на всіх перехрестях, що я її дорогоцінного братика обдерла як липку і на вулицю викинула.
То я їй інтелігентно запропонувала: забирай, кажу, свою кровиночку до себе, грій і годуй. Чомусь відмовилася… Дивно, правда?
— Катю, ну от де в мужика голова була? — хитає головою подруга. — Він же чудово знав, що він голий і босий…
— Він-то знав, а от вона — ні! — розводить руками Катерина. — Певно, розмріялася, що при розлученні ми мої статки навпіл пилятимемо, і їй дістанеться такий собі «наречений із солідним приданим». А він, мабуть, їй казки розказував або просто мовчав у ганчірочку. Думав, наївний, що його за красиві очі й багатий внутрішній світ полюбили. А таких чудес, люба моя, у реальному житті не буває!
Почалося все два місяці тому. Катерина тоді випадково, опинившись у чужому дворі в справах, застукала свого благовірного. Сидів на лавочці й палко цілувався з якоюсь молодицею!
Жінка придивилася — і ледь не впала: це ж вчителька хімії її 15-річного сина! Розлучена, 36 років, двоє дітей на шиї.
Ясна річ, після такої сцени полетіли іскри. Катерина влаштувала повний і беззаперечний розрив із чоловіком, якого потягнуло пощипати свіжу травичку на чужому лузі. І це після стількох років спільного життя!
Катерині — 51, чоловікові — 53. Доньці вже 27, нещодавно гучно відгуляли її весілля.
Цей розрив для Катерини минув напрочуд легко. Принаймні фінансово жінка не втратила ані копійки. А от її чоловік…
— Бачиш, він же колись солідний спадок після матері отримав, — пояснює жінка передісторію. — Вони із зовицею гроші поділили: та собі двокімнатну квартиру відразу взяла, а моєму колишньому дісталася кругленька сума і просто-таки маніакальне бажання стати великим бізнесменом.
Який із нього бізнесмен? Я була категорично проти цієї авантюри!
Саме тоді, багато років тому, мудра Катерина поставила чоловікові жорстку умову: ми офіційно розлучаємося, щоб я і діти від твоїх «геніальних» прожектів не постраждали, коли ти прогориш.
Так і зробили.
Свою частку в їхній тоді ще двокімнатній квартирі він переписав на Катерину, машину теж на неї оформив. І пішов, окрилений, заробляти свої омріяні мільйони.
— Я ж як у воду дивилася, що так воно й буде! — продовжує Катерина. — Півтора року він щось там копирсався, вдавав із себе ділка. Спадок спустив до копійки, ще й кредит якийсь шалений узяв під заставу. І благополучно прогорів, як я і передбачала.
Катерина тоді не сказала йому жодного кривого слова. Чоловік, підібгавши хвоста, знову влаштувався працювати «на дядю».
А той злощасний кредит вони остаточно закрили тільки завдяки Катерині: у них як раз зʼявилася друга дитина, вона отримала гарні декретні виплати з роботи і всі їх віддала на погашення його боргів, бо того, що він продав, не вистачило.
Після другого декрету Катерина вийшла на нову роботу і стрімко пішла вгору. Підвищення йшли одне за одним, зарплата росла. Чоловік покірно змирився з тим, що він у сім’ї — на других ролях.
Знову розписуватися вони так і не стали, жили «в цивільному шлюбі», а от майном за ці роки обросли добряче. Замість старої двокімнатної Катерина купила простору трикімнатну квартиру.
На місці старої батьківської халупи збудувала шикарну дачу. Свою машину давно змінила на новішу, потім купила ще одну — і все, ясна річ, на своє ім’я.
Свою маму Катерина ще сім років тому переселила в затишну однокімнатну квартиру, яку взяла в іпотеку. Іпотеку вже давно закрила. Доньці на весілля дали солідну суму на перший внесок за житло.
А ту мамину однокімнатну після її смерті Катерина здавала в оренду, плануючи згодом купити ще одну квартиру — для сина.
І тут цей фортель із хімічкою! Офіційного розлучення не було, бо ж і шлюбу давно немає. У сина тільки батьківство встановлене. Катерина підозрює, що цей роман на стороні тривав уже досить довго.
Чоловік часто ходив на батьківські збори до сина (бо ж Катерина — керівниця, в неї вічно наради допізна).
— А ця мадам, мабуть, поклала на нього око. Дивиться: мужик доглянутий, пахне дорогими парфумами, одягнений з голочки. У сина — останні моделі ґаджетів, фірмові кросівки, — усміхається Катерина. — Ну, він же її, мабуть, і на нашу дачу катав, як господар! Тільки ж забув попередити, що і дача, і машина, і навіть труси на ньому — куплені за мої гроші. От вона собі й намалювала в голові картинку: солідний, забезпечений чоловік із благородною сивиною… Бінго! Хапай, поки теплий.
Після того давнього краху в бізнесі чоловік Катерини працював звичайнісіньким інженером на середньому підприємстві із такою ж середньою зарплатою.
Але Катерину такий стан речей цілком влаштовував: він о 18:30 вже був удома, міг спокійно взяти відгул, щоб поїхати на дачу щось підремонтувати, не нервувався, готував смачні вечері. Був таким собі надійним тилом.
Але коли випливла правда про коханку, Катерина зібрала речі благовірного в пару валіз і виставила його за двері.
На дачу дорогу закрила назавжди, ключі від машини забрала і віддала зятю — хай доньку возить, більше користі.
— Він ще якийсь час намагався права качати! Мовляв, там же є і моя частка праці, я ж теж щось робив! Віддай хоч машину і ту однокімнатну! — обурюється Катерина. — Кричав, бив себе в груди: «Я ж працював і заробляв!».
Намагався знайти співчуття в дітей.
Але син взагалі відмовився з ним говорити, влітку збирається переходити в іншу школу, щоб ту хімічку не бачити. А донька тільки знизала плечима: «Тату, якби мій чоловік таке втнув, я б йому теж на двері вказала».
А як «зраділа» дама серця, коли на поріг її іпотечної двокімнатної квартирки, де вже туляться двоє її дітей, прийшов мужик із чемоданом своїх пожитків! Пішки прийшов! Ані дачі, ані машини, ані нерухомості.
Лише початковий простатит та застарілий геморой — оце і все «придане». Одразу весь лоск злетів, і романтичний ореол розсіявся як дим.
Катерина підозрює, що остаточно хімічку добила сума, яка впала на зарплатну картку її нового коханого. І Катерина її чудово розуміє: жінці дітей годувати треба, вона шукала спонсора і помічника, а не третю дитину собі на шию посадити!
— І оце він приповз до колишньої дружини, а вона його назад не приймає! — заливається сміхом подруга. — Оце так провал року! Епічно!
Катерина справді не має жодного бажання повертати зрадника. Щоправда, орендарів з однокімнатної квартири таки попросила виїхати.
— Ну мусить же він десь жити, не на вокзалі ж йому ночувати. Але я його чітко попередила: я тобі цю квартиру не дарую, я просто дозволяю в ній пожити! — суворо каже жінка. — Тільки почне виймати душу — полетить під міст як миленький.
Катерина зізнається: страшно і якось самотньо їй було лише перші кілька днів.
А потім наче пелена з очей впала: навіщо він їй такий потрібен? Зрадник, який ще й за її рахунок хотів своє особисте життя влаштувати. Готував смачно? То й що! Діти виросли. Син і сам може м’ясо посмажити або піцу замовити, з грошима ж проблем немає!
Отака повчальна історія надійшла до нашої редакції. І справді, часто люди не цінують те, що мають, поки не втратять. А ганяючись за ілюзіями, можна залишитися біля розбитого корита.
Цікаво, а як би ви вчинили на місці Катерини? Чи дозволили б колишньому жити у своїй квартирі, чи вказали б на двері без жодних поблажок?
