— Я тебе розлюбив! Подивися як погладшала і на кого ти тепер схожа!
— Леоніде, я не винна. Це все гормони!
— Досить уже прибіднятися! Їси як не в себе, ось і вся причина!
Лариса стояла в сльозах і не вірила тому, що відбувається. Усе це їй здавалося якимось поганим сном. Ось-ось вона прокинеться і все буде як і раніше. Чоловік її любить, а в родині панує ідилія.
Але вона прекрасно розуміла, що це сувора реальність, яку хочеш не хочеш, а доведеться прийняти.
2 роки тому у Лариси зʼявився син і в той момент у неї почалися проблеми з гормонами. Вона ретельно намагалася схуднути всіма можливими способами, які були дозволені.
Але, так би мовити, запустила себе, бо в неї були складнощі з появою дитини і фізичні навантаження довгий час були під забороною. А потім ще й своїм молоком годувала, а на такому вигодовуванні на дієтах особливо не посидиш.
Тепер вона намагалася наздогнати згаяне, але поки все ніяк не виходило. І ще ці гормони палиці в колеса вставляли. Вона ж справді старалася і докладала всіх зусиль. Шкода, що Леонід цього ніяк не розумів.
Того вечора він уже збирав речі. Причому, коли спочатку сказав, що йде, Лариса навіть не повірила. Подумала, що це черговий дурний жарт із його боку. Але цього разу він був серйозний як ніколи раніше.
— Ти досі не зрозуміла, що я не жартую?
— Бачу. Я не розумію іншого – як ти міг?
Тут Льончик голосно і демонстративно засміявся, щоб зайвий раз показати свою перевагу над дружиною.
— А ти що думала, що я довго терпітиму тебе ось таку?
Він зі зневагою оглянув Ларису і провів рукою по повітрю.
— Яку таку? Я освічена і гідна дружина, яка все для тебе робить. Їжа завжди приготована, вдома чисто, розмову підтримати вмію. Що тобі ще потрібно?
— Щоб ти не була такою здоровенною. Утім, мені вже наплювати…
Тут Лариса вже не витримала і дала зрозуміти, що знає, до кого йде її чоловік.
— Твоя Поліна краща?
Льоня тут же повернув голову і зрозумів, що його дружина чудово обізнана.
— Набагато, тобі до неї ще далеко.
— Навіть так?
— Так! І я дуже шкодую, що не зустрів її раніше. З нею б я був щасливий у шлюбі й порядним сім’янином. Бо від такої я б навіть гуляти не став.
Тут уже засміялася Лариса, а Льоня подивився на неї запитальним поглядом.
— Гулящій чоловік він і в Африці гулящій. Так, як же шкода тебе.
— Себе, пожалій, товста! Ти тепер нікому не потрібна. Хіба що своїм батькам – огризнувся Льоня, застібаючи свою валізу.
— Ні, правда. Ти стільки років жив зі мною, у тебе з’явилася дитина, а потім з’ясовується, що для тебе це все виявилося справжнісінькою мукою.
Тут Льоня задумався. Дійсно, він же не горів особливим бажанням будувати сім’ю і до дітей від початку був байдужий. Якби йому попалася дама, яка відмовилася б від появи дитини, то він не став би заперечувати.
А тут Лариса сама заладила, що хоче дитину. А тут ще й свекор на вуха присів. Нібито в доньки роки йдуть, з часом не молодшає і пора б уже. Та й йому онуків хочеться, щоб спадкоємці були.
Так і довелося погодитися на їхні умови. Ну, нічого. Зараз буде все зовсім інакше.
— Ти ще не здогадалася, чому я терпів тебе стільки років? Та якби не твій впливовий батько, я б у житті не подивився на таку як ти.
— Та як ти міг?
У цей момент Лариса дивилася на чоловіка з цілковитим розчаруванням. Спочатку вона не хотіла вірити своїм очам, а тепер ще й вухам.
— А що ти хотіла? Добре жити і смачно їсти хочеться кожному. Ось і довелося підлаштовуватися під вас.
— Він же зробив тебе своєю правою рукою!
— А хіба я цього не заслужив? Послухай, я як кінь працював, щоб стати на це місце.
— Але мій батько довіряв тобі – не вгамовувалася Лариса.
– А ось це даремно! Довіряти в наш час нікому не можна, мила моя.
У цей момент Льоня вже попрямував до вхідних дверей.
– Так, завдяки тобі я це чудово зрозуміла.
– Ох, я вже в передчутті, яким же цінним кадром я опинюся в компанії ваших конкурентів.
Лариса зі злістю дивилася на нього і вже готова була йому дати ляпаса, але стримала себе, щоб не опускатися до його рівня.
Льоня немов прочитав у її очах таке бажання і відповів:
— Нічого особистого. Це просто бізнес і комерційний інтерес!
Із цими словами він грюкнув дверима і пішов. А Лариса тільки в цей момент дала волю сльозам. Вона ніяк не очікувала такої підлості від людини, з якою прожила разом понад 5 років.
Але вона прекрасно розуміла, що не час сумувати. Потрібно брати себе в руки. Адже їй тепер потрібно самостійно забезпечувати дитину, щоб дати їй все найкраще.
Тим паче, що зовсім скоро вже малюк піде в садочок, а вона зможе повернутися в компанію батька і допомагати йому. Тим паче, що зараз він як ніколи раніше потребував її допомоги та підтримки.
Тим часом Льоня був упевнений, що тепер буде кататися як у сир маслі. Але рівно до того моменту, поки в його житті не почали відбуватися певні обставини.
— Поліно, де моя сорочка? – кричав він із сусідньої кімнати.
— А я звідки знаю? У шафі, напевно, – невдоволено промовила дівчина.
— Тобто як? Ти її навіть не по прасуєш? – здивувався Льоня.
— А з чого це раптом? У тебе рук немає? Береш і сам прасуєш.
Звичайно ж, Льоня був здивований таким поворотом подій. Адже за стільки років він звик, що за нього всі ці обов’язки робила Лариса. Причому без зайвих розмов.
Довелося самому. Потім з’ясувалося, що Поліна, виявляється, ще й так собі готує і тому воліє замовляти їжу в ресторані.
Та й прибирати в будинку – це не її. Вона ж не прибиральниця і набагато простіше замовити клінінг, ніж бруднитися самій. Зрештою, цим мають займатися спеціально навчені люди. Саме так вона міркувала, чим не переставала дивувати Льоню.
Нарешті настав довгоочікуваний день, коли він вирушив на співбесіду в компанію конкурентів сім’ї Лариси.
— Леоніде Владиславовичу, ми уважно ознайомилися з Вашим резюме. Ваш досвід дійсно вражає.
Льоня одразу ж почав потирати долоні та посміхатися.
— Чудово! Коли я можу виходити на роботу.
— Зачекайте, це ще не все.
Тут у нього в думках промайнуло, що йому готуються зробити більш перспективну пропозицію, ніж планували спочатку.
— Так-так, я весь в увазі.
— Але, на жаль, ми не можемо взяти Вас на роботу.
У цей момент Льоня навіть схопився від несподіванки.
— У сенсі? Тобто як? Ви ж самі щойно сказали, що в мене чудовий досвід.
Дівчина кивнула, а потім продовжила.
— Так, усе правильно. Але оскільки Ви працювали в компанії конкурентів, ми не можемо Вас взяти. Бо це суперечить правилам нашої компанії.
— Та як же так? – не вгамовувався Льоня і відмовлявся сприймати відмову.
— Вибачте, це правила нашої компанії і вони не обговорюються. Всього доброго і успіхів у пошуку роботи!
З незадоволеним виглядом Льоня грюкнув дверима і пішов, навіть не попрощавшись і забувши про всі правила етикету. А вдома на нього вже чекало чергове задоволення.
— Тобто як тебе не взяли на роботу? – почала обурюватися Поліна.
— Я сам у шоці. Не очікував від них такої підстави, уявляєш.
Він чекав, що дівчина його підтримає і підбадьорить, але її реакція виявилася для нього абсолютно непередбачуваною.
— Тобто ти тепер бідний?
— Не зовсім так. Я обов’язково знайду роботу.
— Ну-ну. А поки ми будемо сидіти без грошей? Ні, так не піде.
Поліна тут же пішла в кімнату і почала кидати речі Льоні в його валізу.
— Поліно, що ти робиш?
— Збираю твоє шмоття, хіба не видно?
Вона дала чітко зрозуміти, що безробітного чоловіка у своєму будинку вона терпіти не буде. Адже спочатку вона бачила в ньому перспективного і впевненого в собі. А зараз, без своєї посади в тестя, він став ніким. Порожнім місцем, на яке без сліз не поглянеш.
Льоня був у шоці. Бо йому здавалося, що дівчина щиро кохає його. А по суті виявився для неї гаманцем із грошима і тільки заради них вона була з ним поруч.
Тепер він ішов вулицею з валізою і не знав куди йому податися. Йти в гуртожиток? Не його рівень. Миритися з дружиною? Не було сенсу. Лариса горда і не пробачила б його після такого.
— Мамо, можна я приїду? – у розпачі зателефонував він матері.
— Звичайно, синку. А що трапилося?
— Потім усе розповім.
— У Вас із Ларисою все нормально.
— Мам, не по телефону.
У підсумку довелося Леоніду сісти в автобус, який йшов битком і поїхати до мами в область. Машину теж треба було повернути, адже її подарував тесть і зареєстрував на дружину.
Доведеться звикати до зовсім інших умов і погоджуватися на менш оплачувану роботу. Адже в області зовсім інші умови, а до міста доведеться ще дорости. Тільки цього разу зробити це самотужки.
