Григорій брів святковим, прикрашеним до Нового року містом. Заглядав в ошатні вітрини. Такого Нового року в нього ще ніколи не було. Майже двадцять років сімейного життя псу під хвіст.
Рукатий і головастий Гриша одружився з Любочкою в 19 років. Ніколи не шкодував про це, та й узагалі на життя не скаржився. Люба, робота, навчання, донька Оленка, друзі. Заробляв відмінно, міг балувати своїх дівчаток.
Оленка цікавилася ще змалку тільки одним – папером і фарбами. Пустощі її виросли в прекрасні картини, і вона поїхала вчитися в художнє училище.
Любочка, незважаючи на те, що могла сидіти вдома, однаково ходила на роботу «щоб бути в тонусі й удома не закиснути». Справді, тонус, напевно, сприяв тому, що мала чудовий вигляд, знала все й про все – одна колега захоплювалася літературою, і Люба намагалася їй відповідати, інша спортом, – Люба з нею ходила на всілякі фізкультури. Усі були задоволені життям.
Роки чотири тому Гриша влаштувався на роботу у велику фірму, налагоджував верстати і всяке складне обладнання. А нещодавно співвласник і він же директор став співпрацювати з кількома іноземними компаніями. Від них набрався всякої премудрості. Спочатку до них приїхали коучі з психологами і стали вчити правильно жити. За рахунок компанії видали товстенну книжку з головними тезами правильного життя. Гриша навіть залік здавав за нею для отримання річної премії. За рік роботи так не втомився, як на заліку.
Наступним щаблем була поїздка на тімбілдінг із сім’ями. По-простому, на турбазі колектив мав згуртуватися для підвищення виробничих результатів. Кожен це зрозумів по-своєму, і до середини першого дня згуртування на своїх ногах стояли і могли брати участь у командних іграх тільки 6 осіб – Гриша, Любочка, сам директор і ще три співробітники.
Директор дуже засмутився таким розумінням тімбілдингу співробітниками компанії. Гриші було його дуже шкода – директор людина хороша, до колективу ставиться з повагою, хоча в особистому житті не пощастило. Говорили, що дружина його кинула, коли він ще не встиг стати співвласником і директором. Григорій попросив Любочку взяти участь разом із ним у всіх запланованих заходах. Любочка відпоювала директора чаєм, бігала, переходила по жердинці через яму і навіть стрибала в мішку. Треба ж підтримати було людину.
А в листопаді, Любочка повідомила Григорію, що в неї з його директором трапилося пізнє кохання, що вони хочуть одружитися і навіть завести дитину. Гриша хотів було йти розібратися з начальником по-чоловічому, потім розсудив, що цим нічого не виправиш і дружину відпустив. Друзі навперебій запрошували його зустрічати Новий рік разом, але настрою ніякого не було.
Гриша зупинився на переході і поки чекав зеленого світла крутив головою на всі боки. На стовпі висіло оголошення.
«Шукаю людину для зустрічі Нового року». Далі йшов номер телефону та ім’я «Світлана». Сам не знаючи чому, Гриша відірвав папірець із телефоном і зателефонував. На іншому кінці відповів жіночий голос.
— Добрий день. Можна Світлану. Я за оголошенням. Про Новий рік.
— А де ви його прочитали? Я наклеїла кілька, потім зрозуміла, що дурість. Начебто все обірвала.
— На переході через проспект.
— Так. Про нього забула. Вибачте.
— А давайте зустрінемо на центральній площі. Завжди зустрічав удома. А тут такий випадок…
— Я теж там хотіла.
31 грудня об 11 вечора Григорій стояв у призначеному місці з пакетом мандаринів і цукерками. У термосі був гарячий чай. Поруч зупинилася симпатична жінка трохи молодша за нього, у руці теж пакет, з якого визирав термос. «Може вона в розлученні? Навіщо такій жінці шукати когось для зустрічі Нового року. Хоча, що вона мені зробить? Ідіот, навіщо подзвонив. Ну не тікати ж тепер» – промайнуло в Григорія в голові й він підійшов до жінки.
— Ви Світлана?
— Так.
— Ходімо, прогуляємося. А може кудись у кафе?
— Я курку смажену у фольгу загорнула. І бутербродів. Можна в кафе, а потім на площу.
Але кафе всі були або закриті, або місць у них не було. Гриша зі Світланою пірнули в провулок і натрапили на компанію, яка сперечалася біля ресторану.
— Та ось хоч цих молодих людей! – несподівано пробасив чоловік і звернувся до Гриші. – Чоловіче, а ви зі своєю дівчиною хочете зустріти Новий рік у ресторані?
— У нас тут одні …. несвідомі люди почали відзначати Новий рік із ранку. І тепер завалилися спати. Сказали, що все життя мріяли справити, лежачи в ліжку зі шматком торта. А банкет уже розрахований і треба оплачувати навіть на цих мрійників постільних. Ось шукаємо, можливо, хтось займе їхнє місце.
— А давайте спробуємо?! – сказала Світлана. – Я в ресторані в новорічну ніч ніколи не була. Мені премію дали, гуляти так гуляти.
— Давайте. А потім на площу.
На площу вдалося вийти ближче до четвертої години. Тому що в ресторані почалися такі веселощі й танці, що йти зовсім не хотілося. Гриша танцював зі Світланою, потім із чиєюсь донькою, потім із чиєюсь мамою, а потім чомусь почав танцювати танець який до цього танцювати не вмів, із тим самим чоловіком, який запропонував покликати їх у ресторан.
— Це найвеселіша новорічна ніч, яка в мене була в житті, – сказала Світлана. – Я взагалі ледве-ледве до другої ночі завжди досиджувала. А зараз майже ранок, але сну ні в одному оці.
— І мені спати зовсім не хочеться. Давайте мандарини з цукерками з’їмо. Як планували. А ви завтра, вірніше, сьогодні, що робите? Давайте відпочинемо і підемо на ковзанах або на лижах кататися.
— Давайте на ковзанку. Давно не каталася.
На ковзанці Гриша, нарешті, дізнався, чому Світлана шукала, з ким зустріти Новий рік.
— От не чекаєш коли нічого особливого, воно й виходить. Я з чоловіком розійшлася. Він людина хороша, але завжди в щасливому очікуванні щасливого багатого майбутнього. А я живу сьогоднішнім днем. Він спочатку в нашому місті чекав, що на нього звалиться якась надзвичайно цікава і високооплачувана робота, потім підбив мене сюди переїхати. Місто велике, можливості більші. І знову на дивані чекав незвичайних пропозицій. П’ять років прочекав, а потім у нього черговий прожект з’явився і він за кордон вирішив переїхати. А я тут обжилася, робота хороша. Ось і розлучилися. До друзів іти не хотіла – всі співчутливо дивляться і кажуть, що я погарячкувала. Що мужиками, які не п’ють, не палять і руку не піднімають, не розкидаються. Ось і написала оголошення. Потім злякалася і зірвала.
— А я з дружиною розійшовся. Вона іншого полюбила. А давайте завтра в ліс поїдемо на лижах кататися?…
Рівно за рік об 11 вечора недалеко від площі зупинилася машина. Гриша допоміг вийти з неї Світлані.
— Може, все-таки зайдемо в кафе, як минулого року? Нас запрошували, – Світлана поправила шапку, на руці у світлі ліхтарів блиснула обручка.
— Там душно…. Тобі про малюка думати потрібно. Ось як планували рік тому – зустрінемо Новий рік на центральній площі й додому. Тобі відпочивати треба. Хоча… Давай зайдемо на півгодинки… А потім одразу на площу…
