Поїхала за чужий рахунок? — Роби що скажуть.
Саме ці слова почула на відпочинку від своєї невістки Надія Дмитрівна. Всі 14 днів поїздки вона чинила опір як могла, в результаті сім’я посварилася з мамою чоловіка.
— Останні дні зі мною демонстративно не спілкувалися, – скаржиться Надія Дмитрівна сусідці, – розмовляла тільки з онукою, та й то, невістка намагалася щосили, щоб я якнайменше залишалася з дівчиськом наодинці.
— Ну справи, – хитає та головою, – ви ж завжди відносно непогано ладнали, от і на відпочинок вони самі тебе покликали. Що сталося?
Надія Дмитрівна справді всі 8 років, що син одружений на Людмилі, непогано ладнала з невісткою. Ділити їм не було чого, мама живе окремо, ходила в гості, час від часу свекруха допомагала з онукою, у жовтні вже їй виповниться 7 років, готується піти в перший клас.
Бабуся приходила на допомогу вимотаній невістці, брала коляску і йшла з онукою гуляти, щоб Люда виспалася, бо дівчинка була не спокійною дитиною. Могла прийти просто посидіти з онукою, щоб Людмила спокійно зайнялася своїми справами.
Пенсія у Надії Дмитрівни рання через роботу на шкідливому виробництві, але не дуже велика. Стосунки, що склалися, влаштовували обидві сторони: син іноді підкидав мамі матеріальну допомогу, мама – виручала сім’ю з дитиною.
— Внучка в садок почала ходити погано, – згадує Надія Дмитрівна, – у Людмили робота така, що не відпросишся особливо, ось я і сиділа з дитиною, якщо онука занедужала. Сил поки що вистачає. Ну і син із невісткою нормально заробляють, вони могли собі дозволити і сплатити, і купити мені щось. Ніхто не був у програшу.
Останній рік онука майже не хворіла, але ось цього року, навесні, подружжя оголосило, що попереду у дівчинки перший клас, у липні у них відпустка і непогано б відпочити біля моря самим і оздоровити дитину.
— Мамо, поїдеш? Ми сплатимо і переліт, і проживання. Ну і як завжди ми на твою допомогу розраховуємо, ми поспати любимо, а ти з онукою можеш зранку виходити на море. Та й увечері придивишся, а ми погуляємо?
У самої Надії Дмитрівни грошей на відпочинок біля моря немає, не була вона там досить давно, коли внучка була трирічною, молоді їздили на відпочинок одні, а доньку залишали з бабусею і ось тепер Люда вирішила, що дівчинка досить підросла, можна взяти її з собою .
— Невістка завжди казала, що не розуміє, як люди везуть на море маленьких дітей, мовляв, мука це і для батьків, і для дитини. Але тепер онука досить підросла, – каже Надія Дмитрівна, – мені з дівчинкою час проводити лише на радість. Ну сфотографувала паспорт, переслала невістці, вона все замовляла, і переліт, і квартиру.
Жити вона вирішила не в готелі, зняли на 2 тижні двокімнатну квартиру буквально за 300 метрів від пляжу. Від Надії Дмитрівни потрібно лише зібрати свої речі і бути готовою, коли за нею заїдуть на таксі син із сім’єю. Вона це й зробила. Тільки в аеропорту на неї чекав сюрприз.
— У Людмили є сестра, різниця у віці в один рік. І ось, ми під’їхали до аеропорту, а там на нас чекає чоловік сестри невістки з дитиною, – обурено каже пенсіонерка, – тобто, хлопчика ми теж веземо відпочивати.
— Нормальна така благодійність, – усміхається приятелька, – значить, можуть син із невісткою собі таке дозволити.
— Та ні, виявилося, що переліт і проживання хлопчика сплатили його батьки, але у сестра Людмили два місяці тому зʼявилася друга дитина, батьки їх далеко, та й працює ще сваха, чоловік сестри теж працює, борги платять. От і вирішили, щоб хлопчик відпочив із сім’єю тітки, якщо така справа, – пояснює Надія Дмитрівна.
— Тобто тобі під видом допомоги з онукою підсунули ще й онука? Чужого онука. Де один, там і двоє?
— Виходить, що так, – зітхає Надія Дмитрівна, – хлопцю 5 років з копійками, вередливий, непосидючий, вимотав нерви ще в літаку, син з невісткою сіли на віддалі, а мене з двома дітьми зовсім в іншому місці, я не знала, як його і втихомирити . З онукою двоюрідний брат не ладить, задираються постійно. Загалом уже з самого початку стало зрозуміло, що це буде за відпочинок. Ну як так можна? Людмила взяла сина сестри, отже, це її відповідальність, які до мене претензії, як можна на мене це взагалі було вішати.
Зрозуміло, у квартирі поселили Надію Дмитрівну в одній кімнаті з онукою та її двоюрідним братом. Але виявилося, що від неї вимагалося вранці водити на море не тільки онучку, поки син із невісткою відсипалися, а й чужого хлопчика. Після обіду ходили на пляж батьки з обома дітьми, а вранці подвигів Люда чекала від свекрухи.
— Один раз зводила обох, змучилася вся. Між собою задираються, хлопчик взагалі не чує, якщо пояснюєш прості істини, що можна, що не можна. Обганяє нас і летить, витріщивши очі, того дивись, загубиться. У воді поводиться огидно. І головне, я для нього не авторитет, так і заявив, що я йому ніхто і слухатись він не хоче. Внучку штовхнув, та впала, пищить. Я за серце тримаюсь, збентежена вся.
Спробуй, стеж за таким. Та й чому я повинна стежити? Відповідальність не моя, чужа дитина.
Після того самого першого разу Надія Дмитрівна почала просто саботувати побажання невістки водити вранці на морі обох дітей: то тихенько розбудить онучку і піде тільки з нею, то сама нікуди не піде, вдасться, що почувається погано, то просто сказала хлопчику, що вони з онукою йдуть на море, а він залишається вдома, чекати, коли прокинеться тітка.
— Звичайно лайка була відразу, цей – у рев, невістка обурена: як так, ми ж домовилися, що Ви допомагаєте! Ну і відповіла я їй, що домовлялися ми на одну дитину, мою рідну онучку. Вони мене навіть до відома не повідомили, що беруть із собою ще й племінника невістки. Не питання, чи ввечері я можу залишитися вдома з обома, якщо вони вже укладені. Ідіть та гуляйте. Можу приготувати на всіх їжу, помити посуд. Але не зобов’язана я укладати, купати і вигулювати чужу дитину. І сидіти з ним, наприклад, із полудня до ночі, якщо син із невісткою хочуть на екскурсію одні поїхати, теж не зобов’язана, – емоційно каже Надія Дмитрівна.
— А Людка?
— А вона мені на шостий день сказала, що раз я за чужий рахунок поїхала, то повинна робити все, що скажуть. Ну тут ми вже остаточно посварилися, до взаємних образ. Не розмовляли весь залишок часу майже. Внучку мені навіть ранком заборонили з собою брати. Син спробував заступитися, але він у невістки у міцних кліщах. Добре, що я пенсію на картку отримую, інакше в мене й кишенькових грошей не було б. Ну, як далі? Ходила всюди одна, і на пляж, і погуляти. І милувалася на криві вираз обличчя невістки. Востаннє посварилися вже дорогою назад, коли невістка сказала, що не чекала, що вони з чоловіком так невигідно вкладуть гроші. Певна річ, мою поїздку мала на увазі.
— І як далі?
— А ось я подивлюся, як далі. Внучка у вересні до школи. Без мене обійдуться? Няню найматимуть? Прекрасно.
—Тяжко тобі буде, – співчутливо каже подруга, – все ж вони тобі допомагали грошима…
— Я ці гроші відпрацьовувала цілком, – сердиться Надія Дмитрівна, – важко буде? Так я теж можу знайти собі підробіток. Ось у школі онуки і знайду. Багатьом зараз потрібна допомога з першокласником: відвести, привести, погодувати. Аби не така дитина, як племінник Людмили, а з іншим я впораюся.
Що скажете? На чиєму ви боці?
