— Ви довго ще будете збиратися? — роздратовано пробурчав Олег. — Цілу годину вас чекаю…
— Ще кілька хвилин, — метушливо відповіла Галина, натягуючи шапку п’ятирічному синові Іванкові.
Через десять хвилин молода сім’я вийшла з під’їзду й попрямувала до припаркованої машини.
Галина й Олег давно жили разом і виховували маленького сина. Попри те, що в їхній сім’ї панувала злагода, іноді жінці здавалося, що чоловік приділяє більше уваги своїм батькам, особливо мамі.
Однак вона намагалася не акцентувати на цьому увагу — все-таки це близькі люди, які завжди готові підтримати одне одного.
Кожен Новий рік родина традиційно збиралася в батьків Олега. Зазвичай це був затишний вечір із розмовами про минулий рік, планами на майбутнє і, звісно ж, подарунками для всіх членів сім’ї.
Сьогоднішній день не став винятком. Сім’я знову поїхала зустрічати Новий рік до Ірини Олексіївни та Макара Петровича.
Літня жінка зустріла родичів з розпростертими обіймами й одразу зауважила, що вони запізнилися на пів години.
— Нам ще готувати стільки, — побідкалася вона. — Кожна хвилина дорога, можна сказати…
— Нас же всього п’ятеро, встигнемо, — відповіла Галина й доброзичливо посміхнулася свекрусі.
— І що? Це не скасовує того, що треба готувати, — пробурчала Ірина Олексіївна.
Невістка, зрозумівши, що мати чоловіка від самого ранку не в гуморі, вирішила до неї не чіплятися з питаннями. Переодягнувшись і одягнувши фартух, Галина почала допомагати свекрусі готувати страви на новорічний стіл.
Несподівано Ірині Олексіївні спало на думку, що син маринує курку краще, ніж вона.
— Олеже, терміново потрібна твоя допомога! — гукнула вона, закликаючи чоловіка прийти на кухню.
Залишивши Іванка на батька, Олег вирушив допомагати жінкам із готуванням на кухні.
— Ой, синку, — між іншим промовила Ірина Олексіївна, — хочу сказати, що цього разу цукерки не дуже смачні. Минулого року вони були куди кращі…
— Які цукерки? — не одразу зрозумів Олег.
— Ну як це які? З новорічного подарунка з твоєї роботи, — рішуче нагадала синові жінка.
Галина, почувши її відповідь, застигла. Вона раптом згадала, що щороку на роботі чоловіка йому вручали набір солодощів для дитини. Однак уже три роки подібного не відбувалося.
На запитання дружини щодо подарунка Олег відповідав, що ця традиція на роботі відійшла в минуле.
І ось зараз, чуючи від свекрухи про те, що чоловік приносить їй новорічний подарунок, Галина отетеріла.
— А, ну зрозуміло. Раз на раз не доводиться, — пробурмотів Олег, зустрівшись поглядом із дружиною.
— Ти все ще отримуєш солодкі подарунки на роботі? — суворо запитала в чоловіка Галина.
— Так, звісно, — злегка зніяковів Олег, і його очі забігали по боках.
— Тоді чому ми із сином жодного разу не бачили цих подарунків? — тихо запитала Галина, намагаючись стримати хвилювання.
Чоловік, зрозумівши, що на нього чекає допит із пристрастю, спробував ухилитися від прямої відповіді:
— Ну, знаєш, я подумав, що тобі буде приємніше отримати щось інше замість цукерок. Я ж пам’ятаю, що ти любиш прикраси…
Однак Галина не задовольнилася дурним поясненням від чоловіка:
— Це не пояснює того, що сказала твоя мама. Чому вона отримує наші подарунки?
У кімнаті повисла мовчанка. Олег мовчки дивився перед собою, не знаючи, що відповісти. Свекруха, яка зрозуміла, що справа йде до сварки, мовчки спостерігала за тим, що відбувається.
— Галю, мамі подобаються ці солодощі, а Вані стільки солодкого не можна, та й тобі теж, — глибоко зітхнув Олег.
— Значить, ти щороку віддаєш подарунок сина своїй матері? Чому ти ніколи не розповів мені про це?
— Я не бачу в цьому нічого страшного, — розвів руками чоловік. — Ніхто ж не помер…
Галина відчула себе зрадженою. Здавалося б, така дрібниця, але за цим ховалася більш серйозна проблема — брак довіри між ними. Якщо Олег приховав таку просту річ від неї, то що ще може залишатися невідомим?
— Та чого ти до нього причепилася?! Краще готуй, а не стій лобурякою. Час-то йде, — втрутилася в розмову Ірина Олексіївна й тицьнула пальцем у настінний годинник. — Влаштувала на порожньому місці розбірки.
Галина, немов у сповільненій зйомці, підняла очі на свекруху і з викликом поставила руки в боки.
— А ви, Ірино Олексіївно, теж гарні: брали новорічний подарунок онука й з’їдали його, наче нічого й не сталося! Зовсім совісті немає? — гнівно випалила жінка.
— Я його взагалі-то не крала, мені подарунок син привозив! — огризнулася у відповідь свекруха.
— Яка різниця?! Ви брали його і їли! Можна сказати, що об’їдали власного онука! — Галина злилася все більше і більше на чоловіка-зрадника та його матір.
— Галю, стеж за словами! — грізно промовила Ірина Олексіївна й жбурнула ложку на стіл, але промахнулася.
Ложка гупнула на підлогу, оголосивши кухню дзвоном. На звук із кімнати виглянув Іванко.
— Синку, одягаємо куртки, ми їдемо додому, — посміхнулася синові Галина.
— А як же Новий рік? — хлопчик здивовано закліпав віями.
— Синку, ми зустрінемо його вдома. Нарядимо ялиночку, — мати хитро підморгнула Іванкові. — Одягайся швидше!
— Куди це ви зібралися? — Олег відклав ніж убік і схрестив руки на грудях. — Улаштувала через подарунок сварку…
— Ми їдемо додому! — Галина зняла фартух і недбало кинула його на кухонний стіл.
Залишивши кухню, вона вирушила збирати речі, які встигла витягнути з пакета.
— Я куплю синові інший подарунок, — важко зітхнув Олег. — Не псуй нікому настрій своїм від’їздом!
Однак дружина нічого йому не відповіла. Вона зібрала речі й викликала таксі. Зустрічати Новий рік зі свекрухою і чоловіком Галині зовсім не хотілося.
— Не вмовляй ти її, нехай їде, куди хоче, — вигукнула з кухні Ірина Олексіївна. — Треба ж, пожадувала для свекрухи солодкий подарунок… Усе з тобою ясно!
— Як і з вами! Ви не мене зі своїм сином обікрали, а свого онука! — випалила Галина і, взявши за руку Іванка, разом із пакетом вийшла за двері.
Новий рік жінка зустріла із п’ятирічним сином. Вона насилу видавлювала з себе усмішку, щоб Іванко не ставив зайвих запитань.
Олег повернувся додому лише ввечері 1 січня. По обличчю чоловіка Галина зрозуміла, що він злий на неї.
— Або подумай над своєю поведінкою, або нам доведеться розлучитися! — поставив ультиматум чоловік. — Зганьбилася перед мамою через якийсь подарунок…
— Я обираю друге! — перервала його тираду Галина. — Ти теж показав, хто тобі важливіший!
Наступного дня жінка подала на розлучення. За місяць подружжя розлучили.
Ось така життєва історія, де дрібний цукерковий подарунок розкрив велику проблему довіри й пріоритетів у родині.
Бо справа була не в солодощах, а в тому, кому ж насправді належить чоловіче серце: дружині, яка будує з ним спільне життя, чи матері, яка досі вважає його своєю власністю.
