Христина одружена з Денисом 4 роки, у сім’ї росте син, йому зараз 2 роки і 3 місяці. З житлом проблем немає: живуть у спадковій двокімнатній квартирі дружини, тож і в декреті на життя сім’ї вистачає. Навіть відкладати вдавалося: подружжя мріяло про машину. Проблема у Христини одна, точніше дві, але з однієї вийшло дві.
— Від самого початку так повелося, – каже сама Христина, – що сірий кардинал у нас у стосунках – свекруха Тетяна Іванівна. Ні, голосу вона не підвищить, порад мені не дає, слова різкого не скаже. Усе з усмішкою, та ввічливо. Але як же це лукавство бісить!
Почалося з весілля. Христина з нареченим пригледіли кафе. Саме з ним була в них пов’язана історія знайомства. Недорого, тихо, затишно. Великого свята влаштовувати не планували, але осіб 20 з обох сторін набиралося.
— Тетяна Іванівна вислухала нас тоді, головою похитувала, потім навіть з’їздили туди разом з моїми батьками і Денисом, – каже Христина, – всіх усе влаштувало. Весело обговорили меню і список гостей. Ми внесли передоплату в розмірі половини суми і зайнялися іншими проблемами: треба було ремонт робити у квартирі, та й на роботі справ накопичилося.
— А ви ж відмовилися! – почула Христина телефоном від адміністратора кафе за тиждень до власного весілля.
— Я хотіла дозамовити на пару осіб, – каже Христина, – а тут таке! Коли я відмовлялася? Я з розуму не вижила.
У розмові з’ясувалося, що ще днів 10 тому, справу чинно і благородно викрутила майбутня свекруха. Приїхала і забрала гроші, відмовившись від банкету. Як їй могли віддати? Так вона не одна приїхала, а з сином, нареченим.
— Мама знайшла місце краще, ми не хотіли тебе засмучувати, у тебе турбот повно, – промяв тоді Денис, – ну не кричи, а подивися на те місце, де буде наше весілля. Там не гірше, а мама доплату організувала, бо там дорожче, краще і престижніше.
— А я не хочу престижніше і дорожче, – сказала тоді нареченому Христина, – я хотіла саме там! І коли ти мені збирався сказати? Дорогою із РАЦСу?
Весілля тоді відбулося дивом, молоді ледь не розлучилися. Скасувати самоуправство Тетяни Іванівни вже не залишалося часу, настрій Христини було зіпсовано. Кафе, банкет та інше їй категорично не сподобалися.
Натомість Тетяна Іванівна ввічливо і з усмішкою переконувала всіх, що вона для сім’ї сина хотіла “як краще”.
— Сюрприз хотіла зробити. Не думала я, що Христиночка так усе сприйме. Інакше б нізащо не стала втручатися.
У тому, що Тетяна Іванівна лукавить, Христина переконалася за час шлюбу неодноразово. Вони з чоловіком планували, обговорювали, вирішували. Але в останній момент у рішення втручалася невідома сила у вигляді ввічливої свекрухи і все йшло не так, як хотілося.
— Так замість синього дивана до нас приїхав червоний, – усміхається Христина, – тому що чоловік із мамою поділився, а вона вирішила, що червоний дорожчий і кращий. Звісно я на Дениса накричала, диван відправила назад і сама особисто поїхала з батьком, щоб замовити те, що я хочу.
— Ну й дарма, – тихо й незворушно сказала Тетяна Іванівна, – я як найкраще хотіла. Червоний в інтер’єр вписувався, а цей ні. Я ж доплатила різницю у вартості, навіщо було відмовлятися!
— Затим, – досить різко відповіла свекрусі Христина, – що я хотіла синій. Ми з чоловіком хотіли синій. І не просили нікого оплачувати нам червоний диван.
— Христиночко, – у свекрухи ввічлива посмішка не сходить із губ, – ну не нервуй так! Я з сином поговорила, він прислухався до моїх доводів. Я не думала, що ти так відреагуєш. Вибач, я хотіла як краще!
— Мама добра нам хотіла, – мявся чоловік, – а ти так відвадила її! Навіщо?
— А не треба мені добра! – відповіла тоді Христина чоловікові, – Я хочу жити так, як я хочу, купувати те, що мені подобається. Чому ти мені знову нічого не сказав? Чому знову ти з мамою вирішив усе за моєю спиною?
Виразних відповідей Денис не дав: мама ж, вона ж хотіла як краще. Надалі Христина припинила заміну обраної моделі пральної машини на ту, що більше сподобалася свекрусі, запобігла купівлі без неї не того візка в інтернет-магазині, відправила назад до магазину привезені балконні крісла та столик (вони ж дорожчі й кращі).
Але не так давно жінка прокололася в масштабному питанні. З тією самою машиною, на яку подружжя збирало гроші.
— Мені батьки додали приблизно третину суми, – каже Христина, – з умовою, що купуємо машину з пробігом, але без кредиту. Ми з чоловіком обидва маємо права, але стажу й досвіду водійського в нас замало. Все ж таки нову й дорогу машину страшнувато брати. Вирішили, вибрали. Домовилися, що ми з Денисом і його другом поїдемо разом і купимо, а мама моя з онуком посидить.
За день до наміченої угоди в маленького сина Христини піднялася температура, почався гавкаючий кашель. Викликаний лікар наполягла на госпіталізації: у такому віці небезпечне явище, краще бути під наглядом фахівців. І мама з малюком поїхали в стаціонар.
— Продавець чекати не буде, – сказав приятель чоловіка, з яким вони збиралися їхати оформляти машину, – лікуйтеся, ми з Денисом і самі з’їздимо. Усе ж домовлено вже.
— Купили? – хвилювалася Христина.
— Купили, – відповідав чоловік телефоном і надсилав фото машини, тієї самої, яку вони з Христиною обрали, – оформляю.
А через півтора тижні гордий чоловік забирав Христину з сином із лікарні. Але машина була вже інша. Нова.
— Ну мама сказала, що так краще, – пояснив чоловік, – так, дорожче, але не критично. Зате без пробігу, без історії. Так надійніше.
— Удвічі дорожче, це не критично? – ахнула Христина, – Ми про що домовлялися? А ти знову послухав маму? Вона з глузду з’їхала, такі витрати!
— А вона не витрачалася, – сказав чоловік, – я кредит оформив. Подумаєш, 400 тисяч. Виплатимо, ти ж скоро на роботу вийдеш.
— Я відправила його з речами до мами, – каже Христина, – машину куди дівати? Продавати, гасити кредит і розлучатися. Я раптом зрозуміла, що поки жива Тетяна Іванівна, чоловік слухатиме свою бездоганно ввічливу маму. Змія, тиха, ввічлива, але змія.
Батьки Христини засмучені. Але мама доньки порад не дає. Що тут порадиш?
— Може помиряться, – каже, – може сваха зрозуміє, що синові життя руйнує?
А ви як вважаєте?
