Від мене пішов чоловік, після 5-ти років спільного життя, любові або слів про неї, після спільно взятого кредиту на машину, яку він благополучно розбив за три місяці до нашого розлучення.
— Та набридло, чесне слово, – сказав чоловік, збираючи своє лахміття, – мозок виносиш, на думці одні гроші, я іншу зустрів. Не жінка, а свято.
Я, звісно, поплакала, залишившись одна, а потім почала себе звинувачувати, а потім розлютилася. Мозок виношу? Звичайно виношу. Поки я в декреті сиділа, ми як наче на повітрі одному жили. Чоловік то працює, то ні.
— Не можу я там більше, – заявляв чоловік, – вставати рано, їхати чорт зна куди, зарплата маленька, колектив падлюшний.
Причини були різні. Підсумок один, чоловік у компʼютерних іграх. Я судорожно пишу інформацію для сайтів ночами, відриваючи час від сну, вдень дитина не дає. Гроші мені потрібні? Ох і багато було тих грошей! Добре, що свекруха допомагала, картоплю тягла відрами, та курей з овочами. Чоловіка не допроситися було до мами в село з’їздити за дарами зі свого присадибного господарства.
Та й сама винна, сама вибирала, зате доглядав красиво. А тепер копійчані аліменти і половина банківського кредиту незрозуміло за що. Добре хоч, що на роботу вже вийшла. Хоча яка робота – одні лікарняні. Від сумних роздумів мене відвернув дзвінок у двері. На порозі свекруха, з сумками.
— Картопля тут, овочі, банок трохи привезла, тобі зберігати особливо ніде, – діловито вивантажувалася мама колишнього чоловіка просто в коридорі, – ти мене хоч пустиш тепер у квартиру?
— Звісно пущу, я ж із вами не розлучалася, – кажу, – ви ж тут до чого, раз синочок зустрів кохання всього свого життя.
Свекруха забивала мій холодильник квашеною капустою, пхала в морозилку товсту домашню курку, потім чаю попросила налити.
— Тут у тебе плитка відвалилася, – оглядаючи моє житло, промовила свекруха, – я пришлю Юрка свого, нехай зробить.
Ну нехай. Юрко старший син свекрухи, чоловік рукатий, нещасливий тільки. Дружина вильнула хвостом і пішла, забравши доньку, а потім і тестом на батьківство йому перед носом помахала – не твоя дитина, відчепись. А Юрко повернувся з орендованої квартири до батьків. Проблеми у брата чоловіка були, на свинку він перехворів, пішов після розлучення перевірятися, а лікарі й кажуть, що дітей у нього своїх ніколи не буде.
Юра приїхав наступного дня, до темряви він полагодив і поміняв у квартирі все, до чого в мого колишнього не доходили руки 5 років. У суботу знову свекруха приїхала.
— Ягід я онукові привезла, свої, з куща.
Дивлюся, а мама чоловіка пляшечку наливочки дістає. Давай, мовляв, вип’ємо з тобою, ну випили.
— А виходь-но ти заміж за Юрка, – наважившись, сказала мама колишнього мого чоловіка, – він не рівня Олегу. Різниця у віці в них 5 років усього. Йому твій син не чужий буде.
Я руками замахала, неприємно мені навіть думати було про таке. Свекруха зробила вигляд, що образилася, пішла, а посилати до мене з продуктовою допомогою почала свого Юрка. Ну, думаю, вперта. Рік він до мене навідувався, а потім я на грип захворіла. Мама моя була в санаторії, дитина маленька, навіть в аптеку збігати – не дійду.
Юрко і приїхав вчасно. В аптеку зганяв, чаєм із малиною мене напоїв, сина відвіз до мами в село, а сам повернувся:
— Я на кухні посплю, – каже, – мати тебе одну залишати не дозволяє, а в мене зараз відпустка, тож не переживай.
Перші два дні я й не пам’ятаю до пуття, раз у раз спала, а Юрко і суп зварив, і ванну віддраїв, і холодильник розморозив.
Живемо ми з Юрою 3-й рік, з того самого грипу. Про одне я тільки шкодую, що не того брата я спочатку зустріла, я Юрко мене поправляє:
— Не шкодуй, завдяки Олегу в мене син є.
Олег? Олег одружився. Вдруге після мене, по-моєму, до Дніпра поїхав, зрідка телефонує своїй мамі. Про сина він не згадує, хоча про наш шлюб із Юрою знає.
— Ось, – сміється свекруха, – вийшло по-моєму. А що? Новий чоловік, а до свекрухи і звикати не треба!
Мама моя спочатку в жах жахнулася, потім теж погодилася, що два брати і два чоловіки, і дві, як то кажуть, різниці. А що інші кажуть? Та плювати, ми їх не слухаємо.
