Все вона зробила, щоб хлопчиська від нього відлучити, навиворіт виверталася. Я першу невістку не виправдовую, та ще штучка, але й друга не краща, – розповідає Інна Львівна.
— Ні, а ти скажи, краще було б, якби син так і залишився в невіданні? Відчував би прихильність до чужої дитини? Грошима б йому допомагав, підтримував? – не погоджується подруга. – Чужа дитина, як то кажуть. І колишня невістка б посміювалася над ним, жила б, користувалася всім і сміялася з дурника.
— А я й не кажу, що було б краще, а що гірше, – зітхає Інна Львівна. – Я й сама не знаю, що було б краще. Тільки… син зараз зовсім сумний. По суті, йому зараз Ніночка ця теж пропонує чужу дитину виховувати. А Катя, на мою думку, навіть і не знала сама, від кого в неї дитина. Ну допомагав би, зате батьком би себе почував, було б, заради чого на світі жити. І я до хлопчиська встигла прив’язатися, а тепер що? Нікого немає. І якщо буде, то нової невістки племінник? А це мені треба, скажи?
Подруга теж зітхає, не знаючи, що ще сказати, як ще втішити. Ситуація серйозна. Син Інни Львівни зараз одружений другим шлюбом. Чоловікові 39 років. З першою дружиною прожив 6 років, розлучився 3 роки тому: застукав дружину з іншим.
Як у поганому анекдоті: повернувся чоловік із відрядження, а дружина дуже зайнята з іншим. Синові на той момент було 5 років. Через хлопчика ошуканий чоловік вчинив із колишньою по-людськи, на вулицю не вигнав, а переселив зі своєї спадкової двокімнатної у свою ж спадкову однокімнатну, оскільки в його колишньої, власності в столиці не було.
Квартири синові Інни Львівни дісталися від бабусь, він єдиний онук і син, усе йому. Коли вляглися пристрасті, то чоловік відновив і спілкування з сином, і грошима допомагав крім аліментів.
Інна Львівна свою першу невістку не любила – видно ж, що вітряна особа, але до онука теж була прив’язана, після розлучення продовжила забирати хлопчика на вихідні, до театру з ним ходити, гуляти й відвідувати ранки в дитячому садку. За сина вона не надто хвилювалася: гарний чоловік, який має власність, непоганий дохід і не обтяжений шкідливими звичками, не пропаде.
Не пропав, дуже скоро, буквально за півроку після розлучення в житті сина з’явилася Ніна, працювали вони разом. Через деякий час пара подала заяву на реєстрацію шлюбу, Ніна переїхала до майбутнього чоловіка.
— І буквально з першого дня почала чоловіка точити, хлопчик у батька часто бував, обставини розлучення сина Ніна, звісно ж, знала. Ну і почалося: дитина на тебе взагалі не схожа, а чи впевнений ти, що свого сина ростиш, – продовжує Інна Львівна.
“Ти колишній усе залишив, гроші їй ідуть чималі, а дитина цілком може виявитися і зовсім чужою”, – свербіла нова дружина. – “А Катя знає і таємно над тобою з подружками регоче: знайшла лоха, за його рахунок живе”.
Чоловік спочатку відмахувався від злісного шепоту Ніни, але вода, як відомо, точить і камінь. Прислухався, запропонував колишній зробити тест, таємно не хотів. Катя з викликом погодилася: та будь ласка! Тут усе й розкрилося.
— Колишня невістка спершу не повірила, наполягла на тому, щоб тест переробили, але й інша лабораторія підтвердила, що мати вона на 100 відсотків, а мій син у момент зачаття дитини і поруч не стояв, – згадує Інна Львівна. – Шок, а що ж іще! Ну і Катя потім заявила, мовляв, пропади ти пропадом, так, ти в мене в той період не єдиний був і що? І нічого більше ходити, не син він тобі, то й не пудри мізки дитині.
Із квартири Катя з дитиною з’їхали, що вона говорила хлопчикові, ніхто не знає. За судом батько став колишнім батьком, припинилися аліментні зобов’язання, однокімнатна квартира була здана в оренду.
— Ну цього Ніна і домагалася, – усміхається подруга Інни Львівни. – Щоб із сім’ї ресурси в бік не йшли. Яка краса для другої дружини! Бац – і чоловік уже не аліментник, і дохід є додатковий. Для свого гнізда гребла підстилку м’якшу.
— Ну так, – погоджується оповідачка. – Для свого. Тільки немає його, гнізда! Катя поїхала на малу батьківщину з дитиною, я слідкую за нею в соцмережах, заміж вона начебто вийшла або живе з мужиком. Може, у мого колишнього онука вже і прізвище інше, і по батькові… Але й Ніна нікого не подарувала синові.
Нова невістка після того нещасливого тесту втішала чоловіка, що вона йому подарує своїх, рідних, та хоч двох, одного за одним. Але місяць за місяцем ішов, і нічого не змінювалось.
Як водиться, першою по лікарях побігла жінка, вздовж і впоперек перевірилася, аналізи здала, діагноз отримала, що здорова абсолютно. Потім і чоловіка вмовила сходити до світил репродуктивної науки. А ось тут вийшов неприємний сюрприз.
— Не може мій син мати своїх дітей, – зі сльозами каже Інна Львівна. – І лікування в його випадку практично безсиле. ЕКЗ? Тільки з донорським матеріалом. І що? У його дружини першої вже була така дитина… від донорського матеріалу. Так, нагуляла, а тут ще гірше – син знатиме, що дитина йому не рідна. Загалом, він категорично відмовився. Сказав, що готовий розлучитися з Ніною, якщо їй принципово мати своїх рідних, але він не згоден виховувати ще раз чужого малюка, від своєї дружини.
— Ну це ж інше, – намагалася переконати чоловіка Ніна. – Я ж не гуляю від тебе. Це буде наша дитина.
Чоловік категорично відповів відмовою. Ніна, мабуть, із відмовою не змирилася, але й розлучатися не побігла: варіант непоганий їй для заміжжя попався. А тут і випадок у родині нової невістки неординарний стався: від тяжкої хвороби пішла старша сестра Ніни.
— Багато років вона лікувалася, – каже Інна Львівна. – Син у неї зʼявився поза шлюбом, знаєш, як буває, порадили дитинку, мовляв, народиш і в твоєму випадку може й допомогти. Ну й зʼявився, чотири роки по лікарнях, а хлопчина у бабусі, то все одно не вилікувалася.
— І тепер Ніна пропонує синові сироту виховувати? – запитує подруга.
— Пропонує. У хлопця є бабуся, рідний батько дитини теж не проти його до себе взяти, встановивши батьківство, якщо інших варіантів не буде. Сваха до малюка звикла вже, а Ніна продавлює мого сина на всиновлення. Що він? Не хоче він. Це ті самі яйця, тільки збоку. Чужа дитина, чужа кров.
— Ой, Інно, ну це не можна порівнювати. Тут ідеться про сироту, тут – добра справа, Ніна йому тітка рідна, вона його теж кинути не може.
— Та він і не кинутий, за нього зараз стільки людей сперечається, – злиться Інна Львівна. – Але син сказав, що конкретно він не хоче. Немає в нього дітей? Значить, так тому й бути. І я його розумію. Він одного разу вже своє серце одній дитині віддав. А тепер що? А якщо з Ніною вони не зживуться? А якщо рідний батько хлопчиська свого доб’ється? Чужа кров, сама ж невістка так і говорила. Переконала, що ж. Може, якби він продовжував ту дитину ростити, і цьому б тепла вистачило, а так – ні.
