— Ну Ви ж із онукою від дочки щороку сиділи влітку, то на дачу її забирали, то на море возили, а від сина не онука чи що? Ми взагалі на Вас розраховували, у нас все розплановано, –такий закид вислухала від невістки Євгенії Ірина Вікторівна на початку травня.
У Ірини Вікторівни двоє дітей, дочка старша та молодший син. Діти давно сімейні, онуці від старшої доньки цього року 13 років, онука від молодшого сина переходить до другого класу, їй у вересні виповниться 8 років.
Сама жінка давно на пенсії, діти свої зʼявилися після 30-ти років, тож до моменту виходу доньки з декретної відпустки, вона була вже вільна і готова приміряти на себе роль повноцінної бабусі – страхувати доньку з лікарняними, забирати на літо на дачу, хоча б на кілька тижнів.
Дочка Ірини Вікторівни живе зовсім недалеко, син, коли одружився, винаймав квартиру на іншому кінці столиці, в борг своє житло молоді взяли там же – ближче до тещі. І так вийшло, що онучки зовсім різні.
— У доньки дівчинка спокійна, слухняна, – каже Ірина Вікторівна, – мені з нею сидіти – жодного напруження. Такою вона завжди була. Ми й малюємо, і вишиваємо, і спокійно зробимо домашні справи. І на дачі вона мені жодних проблем не доставляла. Скажеш, що не можна, вона й не робитиме. Ходила за мною хвостиком. Я поливати – і вона маленьку лійку бере і за мною. Скажеш, щоб за хвіртку не ходила – нізащо не порушить. Ну і дочка із зятем, зрозуміло, їй пояснюють, виховують. Бувало, лають, якщо за справу.
А у сина з Женькою зовсім інша дитина. Син впритул не бачить проблем і прогалин у її вихованні, так вийшло, що дівчинкою займалася Женя. Син гроші заробляв, важке життя ж у них.
Невістка Ірини Вікторівни сиділа з дочкою вдома до її 5 років. Хоча як сиділа… Бабуся вважає, що сиділа Женя в ґаджетах, як то кажуть, носом у телефоні, а онука росла сама по собі. І зросла.
— Демонстративна поведінка очевидна, – зітхає бабуся, – вона все намагається звернути увагу батьків на себе. У транспорті, наприклад, репетує і сміється так, що всі обертаються. Залізе на сидіння з ногами, Жені чи самій Аньці зауваження зроблять, так невістка скандал починає: “Своїм дітям зауваження робитимете”. Загалом, поведінка у внучки ще щось.
У 5 років онучку віддали таки до дитячого садка, Женя знайшла роботу. Свого часу, щойно опирнившись в положенні, невістка пішла зі свого місця, пояснюючи тим, що в неї вже була одного разу біда на ранньому терміні, робота нервова, хотілося доносити малюка. Потім два роки Женя просто сиділа з дитиною вдома, до саду віддавати Аню не хотіла: хворітиме. Але часи такі, що син Ірини Вікторівни хоч і працює майже цілодобово, і підробляє вихідним приватним таксі, але грошей не вистачає.
— Ой і показала там себе наша Анюта, – хитає головою Ірина Вікторівна, – вихователі плакали. Почнуть щось говорити невістці, а та в крик, та ще й скарги писала на всіх.
Кілька разів Женя просила свекруху забрати внучку з садка, щось там у неї не виходило. Бабусі їздити було далеко, незручно, але погоджувалася – треба допомагати. Але, приходячи за онукою до садка, таке вислуховувала від вихователів, що потім йшла в аптеку за заспокійливими.
— Стану невістці говорити, а вона мало не нецензурщіною на вихователів, – каже Ірина Вікторівна, – ну я і почала відмовлятися під пристойними приводами. Кілька разів відмовила, перестали просити. Сваха на той час на пенсію вийшло. І як невістці доводилося з Анютою стравлятися – її справа.
Коли старша онука випустилася з дитячого садка, постало питання про те, як бути влітку перед школою. Ірина Вікторівна із задоволенням врятувала сім’ю: на місяць взяла онуку на дачу, потім вони три тижні з нею були на Одеській області на морі (дочка та зять сплатили бабусі поїздку), ще місяць із дівчинкою провели батьки зятя. І майже всі роки так і повелося: місяць чи навіть більше онука була цілком і повністю на Ірині Вікторівні.
Минулого року постало питання про те, що на ціле літо не було куди подіти Анечку. Женя взяла відпустку на другу половину серпня і початок вересня, у червні на себе внучку взяла мама невістки, щось там ще якось “перехопилися”, а 3 тижні випадали, дівати дівчинку не було куди.
— Ну я і сказала, що допоможу, – зітхає Ірина Вікторівна, – розподілила так: 10 днів ми з Анею проведемо на моїй дачі, а ще на 10 днів поїдемо до моря. Ох і сьорбнула я. На дачі мені грядками зовсім ніколи було займатися. Я Ані кажу “не можна”, а вона з гидкою посмішкою йде і робить. На зло, я так вважаю. Тому що звикла творити все, що захочеться і ніхто їй ані слова не каже. Так і бігала за дівчиськом дивитися: куди пішла, куди залізла, що наробила. На південь я вже, щиро кажучи, їхати з нею навіть боялася.
Їхати втім довелося: квитки були куплені, готель заброньований. До речі, поїхала Ірина Вікторівна із онукою на свої гроші, сплатити поїздку, як зробили колись донька та зять, їй ніхто не подумав.
— Ну звідки у нас гроші, – розвів руками син, – у нас борги.
— Махнула рукою, – згадує Ірина Вікторівна, – гаразд, не збіднію, відкладено ж у мене. Ну і відпочинок я цей запам’ятала на все життя. Після такого відпочинку рік у себе приходити треба. І ганьби натерпілася, і всі нерви витріпала. Аня не слухається зовсім.
Постійні крики: “А я хочу”, на одній ноті, сидить і виє, як немовля. Люди дивляться, мені незручно, починаю щось говорити, так Анька потім матері по телефону скаржиться, невістка мені мозок виїдає: “Дайте дівчинці нормально відпочити, що Ви їй нерви треплете, нехай їсть, що хоче, не можете знайти підхід до дитини! ” .
А як до такої дитини підхід шукати? Нехай творить, що хоче? Ну, так на мені й відповідальність за дитину. Я ще тоді, минулого року зареклася: більше з Анею не поїду. Так, я зараз вільна від старшої онуки, але й з молодшою я сидіти не буду. Нехай самі сьорбають плоди свого потурання.
Цього року у невістки відпустка у червні. На жодні моря вони їхати не збираються: чоловік працює, з грошима туго. Мама Євгенії готова присвятити внучці липень, а потім вона повинна буде виїхати до своєї матері, та хворіє, доглядають стареньку усі три дочки по черзі. Тож у серпні дівати Аню зовсім нікуди.
— На дачу до бабусі поїде, – за Ірини Вікторівни, але не у вигляді прохання, а у вигляді затвердження промовила якось невістка, – а куди ж ще її подіти?
— Я поїду на море, відпочити хочу, – попередила сина та невістку Ірина Вікторівна.
— От і добре, – у тому ж тоні сказала Женя, – на морі Анечці відпочити дуже корисно буде перед школою.
— Не знаю, що корисно Ані, – твердо сказала Ірина Вікторівна, – а я з нею більше нікуди не поїду. І на дачу також. Вирішуйте проблеми самі. З нею зовсім неможливо справлятися. Вона не слухається, поводиться огидно, слово “не можна” – для неї порожній звук. Я так не можу і не вмію. Для мене мука з нею час проводити. Ви виховували так, що тепер і перевиховати важко, тим більше що всі мої дії ти критикуєш, знецінюєш і заперечуєш. Ні, Женю, вибачте, але на мене не розраховуйте.
— А як так? – заплескала очима Женя. – А куди нам доньку подіти? Мама її не зможе взяти з собою, ми на Вас розраховували! Чому для однієї внучки Ви все робили, а для іншої нічого? Бо та онука від дочки, а ця від невістки? Ми сплатимо Вам дорогу, не хвилюйтеся, якщо Вам грошей шкода.
— Мені нервів своїх шкода, – відповіла Ірина Вікторівна, – для іншої онучки все робила? Так інша онука і вихована інакше. Ні, я застара для того, щоб терпіти викрутаси невихованої дитини, якій мама взагалі зауважень не робить. І відповідати за неї не хочу, а стежити не зможу.
—Ну і ну, – образилася невістка, – ось так бабуся, ось так врятувала! Знаєте ж, що ми працюємо, що мама моя їде доглядати паралізовану бабусю і не зможе з собою Аню взяти, а Ви руки нам викручуєте? А Ви подумали, як ми зі становища вийдемо?
— Як хочете, так і виходьте, – оголосила Ірина Вікторівна невістці.
— Ну справді, – обурюється пенсіонерка, – чи це мої проблеми? Нехай Женя відпустку власним коштом бере, та що завгодно нехай робить. За пару тижнів дівчину не перевиховаєш. Не хочу і не стану з нею більше сидіти, здоров’я дорожче. І нехай ображаються скільки влізе. Так, я прийму на дачі онучку від дочки. Тому що ми, як то кажуть, на одній хвилі. Тому що з нею проблем немає, а не тому, що вона є онукою від дочки.
А як у вас відносини з онуками?
