— А зараз, виходить, згадав про батька і про те, що в нього ще й бабуся, виявляється, є, — посміхається подруга. — Чи порахував в умі: батькові за 50, бабці й поготів уже за 80, спадщиною запахло? — Напевно, порахував

— З’явився, мені вже теж зателефонував, — розповідає подрузі Дар’я Михайлівна. — І що я йому скажу? Здоровий лоб, 30 років йому. Тільки запитати: а чому він раніше не дзвонив?

— А зараз, виходить, згадав про батька і про те, що в нього ще й бабуся, виявляється, є, — посміхається подруга. — Чи порахував в умі: батькові за 50, бабці й поготів уже за 80, спадщиною запахло?

— Напевно, порахував, — погоджується Дар’я Михайлівна. — А ще й розповіли йому, мабуть, що син з невісткою документи оформляли. Женя мені сказав, що аж надто обличчя жінки в ЦНАПі йому знайомим здалося. Ну точно, вдруге прийшли й він упізнав: сестра його колишньої дружини.

Двоюрідна, власною персоною. Бачив її востаннє років 20 тому, ось і не впізнав одразу.

У Дар’ї Михайлівни, літньої вже жінки, є син Євген. Синові зараз 54 роки, живе в другому шлюбі, був ще й перший.

Одружився рано, зʼявився син, а потім усе якось пішло в них не дуже добре. Коли хлопчикові було 9 років, надумав Євген з дружиною розлучатися.

Розходилися не мирно, скандалила здебільшого колишня дружина. Ділили чашки, ложки, суд щодо поділу квартири тривав 2 роки.

Квартира була Євгена, але в шлюбі був зроблений ремонт, і поступатися колишня дружина не хотіла ані копійки.

— А спочатку взагалі були вимоги, що він має їй житло просто так віддати. А як віддати? Це Євгена, спадкове, від моєї покійної свекрухи дісталося. І на честь чого поступатися? — злиться Дар’я Михайлівна.

— Загалом, витрушувала з нас душу його перша дружина. Мстилася за розлучення, за те, що зі своїми статками не захотів розлучитися. При цьому Женя пропонував їй залишити сина з ним, але що ти! Хто ж залишить!

Колишня невістка судилася й за аліменти, постійно скаржилася на Євгена то приставам, то в опіку, намагалася доводити якісь додаткові витрати на дитину.

Хоча Євген платив доволі непогані суми. Не довела, але перед тим, як плюнути остаточно (якраз суд тоді вона вкотре програла), колишня пообіцяла, що син Євгена зненавидить, вже вона постарається.

Після цього чоловік намагався налагодити спілкування з сином, усе ж він був уже свідомий, телефон мав, але… коли хлопчикові було років 12, він у доволі хамській манері батька послав і заявив, що спілкуватися з негідником не буде.

Приблизно те ж саме вислухала і Дар’я Михайлівна, яка намагалася бути бабусею, попри розлучення.

— Ну і що поробиш? Насильно милим не будеш. Доплатив син аліменти й усе. Спочатку в нас, звичайно, боліла душа, а потім ми заспокоїлися. І давно вже втішилися, — розводить Дар’я Михайлівна руками.

— Так, це життя, рани рубцюються, зокрема й душевні, — погоджується подруга.

Євген вдруге одружився, 16 років тому в них із дружиною зʼявилися дівчатка-близнючки. І взагалі, життя в сина Дар’ї Михайлівни складається доволі добре.

З новою дружиною придбали трикімнатну квартиру, побудували будинок за містом. Гроші в сім’ї є: і чоловік непогано влаштований, і в дружини невеликий бізнес.

Дар’я Михайлівна задоволена: з цією дружиною пощастило, а коли подружжя дивиться в один бік, то і матеріально все ладнається.

Жінка часто спілкується з онучками, гостює за містом, де переважно зараз живе сім’я сина. Зареєстровані вони, щоправда, в місті, так зручніше.

Не так давно Євген із дружиною вирішили вкластися в нерухомість: придбали двокімнатну квартиру в іпотеку. Брали на етапі фундаменту, нещодавно будинок здали, поїхали документи оформляти.

Придбання пояснювалося просто: одна двокімнатна в Євгена вже є, треба й другу, дочок же дві.

Виплатять потихеньку іпотеку, дівчата закінчать навчання якраз, на ноги стануть, буде в кожної власне житло.

— А їм на старість вистачить, — вважає Дар’я Михайлівна. — Зрештою, і я не вічна.

Євген матері допомагає, здоров’я її ще не підводить, тож вона сподівається ще пожити, побачити правнуків від онучок. Правнуки в неї, щоправда, вже є. Але до недавнього часу вона могла лише припускати це в теорії.

Після візиту до ЦНАПу для оформлення документів Євгена і розшукав старший син. Як?

І адреса в документах є, якщо що, та й  зараз для цього є соціальні мережі — дивіться, не шкода, приховувати нічого.

У соціальній мережі син чоловікові й написав, мовляв, привіт, пам’ятаєш помилку молодості?

Не цікаво тобі, яким виріс? Євген, звичайно, не забув сина. Довелося в друзі додати.

Спочатку навіть думав, а чи йти на зустріч, про яку син просив? І що сказати? І сенс говорити? Якби потрібен був батько, син би давно про нього згадав, і колишня дружина вже б це все не змогла контролювати.

Та й налаштовувати проти когось можна дитину, а не дорослого чоловіка. Зустрітися Євген все ж надумав. Тільки, як виявилося, це було помилкою.

— А тому що мало не одразу пішла розмова про те, що батько міг йому дати і не дав, мовляв, аліментів замало буде, можеш уже зараз якось виправляти упущення, он, квартир у тебе — хоч греблю гати, — обурена Дар’я Михайлівна. — Яке? Три десятки років чоловікові, а він з тата вимагає через недодане в дитинстві, чи не нахабство це?

Виявляється, в онука Дар’ї Михайлівни є дружина, сидить у другому декреті.

Мати його давно заміжня, є ще син у неї від другого шлюбу. А первісток страждає: нікому він не потрібен, ніхто йому в житті не допоміг.

— Ми іпотеку платимо за однокімнатну, між іншим. І я не мільйонер, був би успішнішим, якби мене в дитинстві не кинули як цуценя: випливай сам, — говорив син, а Євген дивився на нього з подивом. — Так, я тебе послав тоді, але я був підлітком, а ти за мене і не подумав боротися. Але зараз ти ж можеш надолужити згаяне. У тебе, між іншим, онуки є, зараз у телефоні фото покажу.

Подивився батько. Онуки. Так. І чужий чоловік за столиком навпроти.

Вимагає, доводить, гарячкує, звинувачує.

Може, і не дуже все було тоді з його боку правильно, але підставляти другу щоку можна лише одного разу, і не через майже 20 років.

— Ну і нічого, поспілкувалися і розійшлися, Євген попередив, що йому більше дзвонити не треба. Тоді онук і мені написав, дала телефон, і знову претензії: «Ба, а ти хоч пам’ятаєш про онука?», — каже Дар’я Михайлівна. — Пам’ятаю, ага. На онучок чи що свою квартиру переписати?

Женя вже зараз з дружиною заповіт один на одного оформили, щоб, якщо що, синок ділити не прибіг. Ось так буває.

***

Що думаєте, дорогі читачі? На чиєму боці? Євген чинить погано, позбавляючи сина можливої спадщини?

Чи все правильно, той міг би давно згадати і про батька, і про бабусю?