Колишній чоловік Юлії продав частку в їхній спільній квартирі, чому був дуже радий. Дрібні капості – це у його стилі, не міг півроку зачекати!
Через півроку можна було йому віддати гроші за старий будиночок у селі, що дістався у спадок від бабусі, головне зараз вступити у спадок і продати. Ну звичайно, йому це не цікаво, нехай дешево продати кімнату – але зробити пакості. І кому цю гидоту зробити? Юлії та сину?
– А знаєш, кому я кімнату продав? – спитав Віталік Юлію телефоном і зареготов. – Невдовзі дізнаєшся!
Розлучилися Юля з Віталіком через його нескінченні ревнощі без приводу. Набридло Юлії, що чоловік постійно її ганьбить: то влаштовує гучний скандал із розбірками при друзях, то вдома її вимотував допитами.
Але Юлія не розуміла чому – вона така маленька сіра мишка, а він красень, то хто кого має ревнувати? Так, Віталік був гарний – саме через зовнішність вона так сильно закохалася в нього, не помічаючи, що характер у нього не цукор.
І підлянки любить комусь влаштовувати, і справжній сімейний монстр, хоч насправді боягуз. Погана душа у Віталіка, ох, погана!
Прожили з Віталіком сім років, маленькому Юркові чотири роки, весь цей час Віталік діставав Юліє своїми ревнощами. Крапка у стосунках була поставлена тоді, коли за чергове марення Віталік вперше образив Юлію, причому сильно – на вулицю не можна було вийти, вся в синцях.
У поліцію Юля не звернулася, але вона поставила умову – розлучення і він іде з дому, гроші за частку отримає трохи згодом. Квартира була куплена в шлюбі, тому він мав право продати свою частку, що він зробив, попередньо повісивши на свою кімнату замок.
Причому з покупцями він приходив лише тоді, коли Юлі не було вдома.
– Ну, і кому ти її продав? – запитала Юлія.
– Побачиш-побачиш! Життя раєм тобі не здасться.
– Навіщо це ти зробив? Щоб мені та сину болючіше зробити?
– А раптом ти чоловіків почнеш водити в порожню квартиру, в мою кімнату? Син бачитиме, яка мати гуляє, навіщо йому це треба? А ці покупці – народ перевірений, навряд чи ти когось привести зможеш.
«Ага, зрозуміло, значить, швидше за все, якісь цигани, – подумала Юля. – Горласті жінки у хустках та купа дітей. Цікаво, з ними можна якось домовитися півроку потерпіти?»
Ну якщо так все буде з циганами, вона поїде тиснутись у батьківську однокімнатну квартиру разом із ними та сином, щоб півроку потерпіти, а там уже й викупить якось кімнату».
Через тиждень, у неділю, Юлія почула, що відчинилися двері, у передпокої почулися голоси – жіночий та чоловічий. Юлія вся стиснулася в ліжку.
Але все одно треба встати, подивитися на нових сусідів. Вона накинула халат і вийшла в коридор.
У продану кімнату відчиняли двері двоє: старенька та молодий, високий, широкоплечий хлопець.
– Ой, доброго ранку, – сказала старенька. – Будемо сусідами? Давайте познайомимося, я Антоніна Степанівна, а це мій онук – Дмитро. Ви не бійтеся, я тут не житиму, це для онука кімната.
Ух, як гора з плечей! Які милі люди! Незрозуміло, що мав на увазі Віталік, коли реготав по телефону? Ну гаразд, з такими сусідами треба дружити.
– А я Юлія. Ви поки що тут влаштовуйтесь, а я чайник поставлю, заразом і поспілкуємось.
За годину порожня кімната була заповнена простими меблями – диван, шафа, тумбочка. На радощах Юлія запропонувала Дмитру користуватися спочатку тим, що є на кухні з її побутової техніки.
– Дякую вам, люба, – сказала Антоніна Степанівна за чаєм, коли Дмитро ще влаштувався у своїй кімнаті. – Дмитро він багато працює. Він у нас із дідом один – сирота!
Закінчив інститут, повернувся додому, а дід зліг у нас у однокімнатній квартирі. Ну самі розумієте – підгузки і таке інше, Дмитру навіть дівчину додому не привести, тим більше наш дід ще й з примхами.
Вирішили окремо йому щось купити на накопичені гроші – кімнату чи гуртожиток, побачили оголошення вашого чоловіка, ціна на кімнату невисока. А я ще й торгуватися стала, на жаль, мовляв, кімната потрібна нам з дідом, а він лежачий, ходить під себе. Чомусь він навіть зрадів, скинув ціну і продав нам. Дивний якийсь!
А, тоді все зрозуміло, що Віталік мав на увазі. Це все пояснює.
– Ви не хвилюйтеся, Дмитро довго не затримається, зараз підзаробить як молодий фахівець, ми грошей ще додамо і купить він свою квартиру, а цю кімнату продасть.
– Антоніно Степанівно, хай не поспішає! Я віддам гроші за кімнату йому десь за півроку, причому за ринковою ціною, а не за непридатною. А з Дмитром ми уживемося, не переживайте.
З Дмитром і справді було легко вжитися – приємний хлопець, без заскоків, рукастий, причому, все полагодити вміє і з маленьким Юрком ладить. Він став для Юлії щось на кшталт молодшого брата.
Відносини не розглядалися – Дмитро надто молодий, дівчина в нього є, та й Юлія на нього не дивилася. Дівчина Дмитра іноді з’являлася в квартирі з ночівлею, вона сором’язливо прослизала в кімнату з винним виглядом.
– Вікторія, та розслабся, дружитимемо, – казала їй Юлія, і вони незабаром справді потоваришували. Вікторія навіть почала проживати у кімнаті Дмитра, разом вели домашнє господарство.
Віталік чекав місяць – не дзвонив. За місяць не витримав:
– Привіт, ну як життя, як запашок у квартирі? – з усмішкою спитав він.
– Який запашок? – ніби нічого не розуміючи, запитала Юлія.
– Запах підгузків від старого діда? Приємно дихати? Зі мною не жилося?
– Якого діда? Тут тільки приємний запах одеколону Дмитра, та й годі.
Віталік різко перервав розмову. Ну ось, їде розвідувати ситуацію. Юлія постукала до кімнати Дмитра та Вікторії:
– Дмитро, можеш мені підіграти?
Юлія розповіла деякі нюанси Дмитру, він усе швидко зрозумів. Коли в квартиру прийшов розлючений Віталік, його в передпокої зустрів Дмитро, який був вищий за нього на голову і набагато ширший у плечах:
– Ти хто такий? – спокійно спитав Дмитро зверхньо.
– А ти хто такий? Я квартиру продав старим!
– А я перекупив. Я хахаль Юлії, зрозумів? Вхідні двері бачиш? Або підказати, де вони? Заодно й сходинки у під’їзді перерахуєш п’ятою точкою.
Віталік зрозумів – сили були б нерівними. Це не беззахисну Юлію ображати, яка зростом метр шістесят. Він вийшов з квартири і більше не давав про себе знати.
Через півроку Юлія віддала Дмитру гроші за кімнату за ринковою ціною – ну навіщо з добрими людьми торгуватися, тим більше вони стали для Юлі майже як рідні.
Вікторія та Дмитро купили квартиру, відствяткували весілля, куди було запрошено й Юлію. А Віталік сам дурень, навіть якось шкода його – продав за безцінь свою частку, швидко витратив гроші, і з чуток – поїхав кудись подалі.
Хотів помститися і не вдалося, не міг півроку почекати! Ось уже точно приказка про нього – “Не рий іншому яму, сам у неї потрапиш”.
