Катерина плакала, підтягнувши коліна до підборіддя, вона лежала і плакала.
— Мамо-о, – у кімнату постукала донька, – у тебе все добре?
— Так-так, Юленько, все чудово, – витираючи сльози і надаючи голосу бадьорості, відповідає Катя, – все добре, донечко. Ти кудись зібралася?
— Так, мамусю, ми з Ігорем у кіно, потім посидимо в кафешці, об одинадцятій буду вдома.
— Добре, біжи.
— Точно все добре?
— Так усе добре.
Катерина чує, як грюкнули вхідні двері, Юля побігла на побачення, дівчині майже двадцять.
Двадцять…
Катя трохи заздрить доньці, вона в її роки не бігала на побачення, вона прала пелюшки, зубрила уроки, варила чоловікові борщ.
Ось якось так, враз.
З маленькою Юлькою сиділи всі по черзі, і мама з батьком, і свекор зі свекрухою, і бабусі з дідусями, навіть сестра Михайла і брат Катерини.
А Юлька он, молодець, вчиться, зустрічається з хлопцями, заміж не поспішає.
А ось тато Юльки… Він одружився.
Ну так, таке буває.
Жили собі не тужили, тут почала помічати, що якийсь смиканий чоловік став, приходить з роботи і спати, мовчить в основному, про щось думає.
— Михайлику, а може тобі в санаторій на вихідні змотатися, – пропонує стурбована Катруся.
Чоловік знизує плечима і відвертається.
Захворів, точно захворів.
Чи жарт, двадцять років майже живуть, а разом сьомого класу. Знають одне одного як облуплені.
Та видно не все знають.
Але це Катя вже потім зрозуміла.
А поки що…
Поки клопотала, щоб милого трохи підлікуватися відправити в місцевий санаторій-профілакторій.
Вийшло, як в анекдоті, не пристойному, але життєвому.
Катя пішла в магазин, наступного вечора, біля будинку, заходить, а там чоловік.
Її – Катрусі, чоловік з молоком, свіжим хлібом і дитячим харчуванням, від нуля до шести місяців…
— Мишко?
— Катрусю… я…. це… ось по хлібець прийшов.
Смішно, правда?
Через два будинки був, виявляється, “на лікуванні” Михайло, і за звичкою прийшов не до найближчого магазину, а до того, що біля його будинку, там і зустрів дружину.
Покаявся, розповів, що там, у тієї жінки в нього син, а Катя так і не зважилася на другу дитину, там син, спадкоємець.
— Ах ти граф чортів, спадкоємець йому потрібен, було б що успадковувати, – кричала несамовито Катерина, – на квартиру нехай твоя вертихвістка навіть рот свій поганий й не відкриває, зрозумів. Виписуйся і дарчу своєї частини на доньку оформлюй. Голий підеш, нехай твоя красуня тебе такого полюбить.
Михайло на все погоджувався.
Катя не заспокоювалася, вона ходила на розборки до тієї розлучниці, підстерегла біля під’їзду і відтягала за волосся, кричала на весь двір і обзивала всякими словами.
Матері, тій зміюці підколодній, висловила, яку гадину-гулянку вони виростили, у підсумку побажала їй, щоб бумеранг наздогнав, та такий, що мало не здасться.
Речі Михайлові всі з балкона викинула, попередньо порвавши і порізавши на стрічки, нехай нова дружина гардероб збирає.
Вудки його з особливим розлюченням поламала і розкидала, які документи знайшла, все на клаптики порвала, кухоль улюблений розбила молотком, била, поки не видихнулася, на крихти поскрошила.
— Відірвалася по повній, але зате заспокоїлася, – відзвітувала Катя подрузі, – зрадника не пробачу, чоловіки всі однакові.
І зажила звичайним життям, Мишка з життя свого викреслила, у доньки не дізнавалася, як він там, знала, що вони спілкуються, з колишніми свекрами спілкувалася, вони ж тут до чого, зачіски не міняла, екстремально не худнула, у всі тяжкі не пускалася, жила, як раніше, та й усе.
А тут…
Ну треба ж, поставив лайк під фото чоловік, начебто смутно знайомий, подумала, що хтось з друзів колишнього чоловіка. Подумала і забула.
Але чоловік виявився наполегливим, почав скрізь ставити лайк під фото.
А потім написав, запитав, чому вона його не впізнає, адже вони вчилися разом.
Катерина зателефонувала подружці й колишній однокласниці Тані та спантеличено запитала, хто ж цей загадковий чоловік, з таким ось ім’ям і прізвищем.
— Ти що, матір, – розсміялася Тетяна, – не впізнаєш свого залицяльника? Пам’ятаєш у дев’ятому класі до нас прийшов новенький, Генка Бойко? Та як ти не пам’ятаєш? Ще закохався в тебе, Михайло пику йому натовк, а він не відставав, поки ти йому не сказала, що кохаєш Мишка і ніхто тобі не потрібен? Він такий ще гарненький був, на нього всі дівчата западали, крім тебе. Я теж мріяла про нього.
Згадала?
— Ага.
Катерина згадала, знайшла навіть альбом з фотокартками, видряпала на фото Михайлу одне око, намалювала хвацькі вуса і знайшла того Генку, ну так, хлопчик симпатичний.
Одного разу Катя відповіла йому. Зав’язалося листування.
Листувалися всю ніч, потім на другий день, на третій.
Обмінялися телефонами, Геннадій виявився цікавим співрозмовником, Катя давно так не сміялася.
Вона здригнулася, навіть Юля помітила, що мама ніби ожила.
— Матусю, закохалася чи що?
— Та ну тебе, Юлько, просто настрій гарний.
Нарешті вони вирішили зустрітися.
Гена навіть розповів, як йому було погано, коли Катерина відмовила і посміялася з його почуттів, йому навіть довелося таблетки пити, от як.
Так його зачепила байдужість дівчини, ось такий був ніжний хлопець.
За місяць Каті здалося, що вона не те, щоб закохалася, але відчуває якісь почуття до Гени.
Потім вони зустрілися в неформальній так би мовити обстановці, зустріч пройшла на ура, Катя літала.
Минуло ще три місяці, жінка вже почала замислюватися, чи не познайомити їй доньку зі своїм бойфрендом, ха-ха, як цей самий бойфренд раптом почав дедалі рідше дзвонити, проявляти зацікавленість у зустрічах, зрештою написав їй цілу поему про те, що вони не можуть бути разом, він зрозумів, що не має жодних почуттів і взагалі…
У нього є кохана жінка.
А потім прийшло ще одне сповіщення, де Гена запитував, як їй Каті? Як вона почувається, чи боляче їй?
Ось так і йому було, боляче й прикро, це їй, мовляв, бумеранг повернувся.
Ось чому Катя і ревіла, їй не було так гірко навіть після розставання з рідним і коханим Михайлом, а тут… ось гад, він використовував її, а вона дурна, у-у-у, ще й з Юлькою хотіла познайомити, зганьбилася б, у-у-у.
Зателефонувала Тетяна, випитала, чому плаче подруга, терміново приїхала, заспокоювати.
Ти чого ревеш, дурна, закохалася чи що?
— Ні, – махає головою.
— А чого тоді, за Мишком так не кричала.
— Прикро, у-у-у, використав.
— Тьху ти, бери телефон.
— Навіщо, у-у-у?
— Лист писати будемо.
— Який?
— Турецькому султану від запорізьких козаків, так, пиши.
І Тетяна починає диктувати.
“Гена, ти трохи не зрозумів, я дуже вдячна тобі за проведений час, за те, що ти послужив таким собі жилетом, витягнув мене з безодні депресії після розлучення з коханим чоловіком, тим, заради кого я тобі тоді у школі відмовила, коли тобі довелося пити пігулки”.
— У мене не було безодні депресії, – пручається Катерина.
— Пиши давай, не було і добре.
“Геннадію, я дуже сподіваюся, що ти не тримаєш на мене зла, вибач, я не втрималася і дозволила собі маленьку слабкість захопитися тобою, сподіваюся, що цього разу минеться все без пігулок, адже поруч із тобою кохана жінка.
Бажаю щастя.
Катя”.
За півгодини прийшло повідомлення від Гени, з лайливими словами, де найпристойнішими були тварина і змія.
Потім ще приходило кілька, як він ненавидить її, що вона невдячна, яка була нехороша, скажімо так, така й залишилася.
Потім усе припинилося.
Мабуть пішов за таблетками, вирішили подружки, ніжний він, Генка.
Минуло ще кілька місяців, іде Катя з магазину, про щось задумалася, гоп, назустріч їй кидається панянка, хапає Катю за рукав і починає нещадно лаяти.
— Ви що? Ви хто? – здивування жінки було непідробним, тому пані зупинилася і набравши побільше повітря в легені, вона вже почала зв’язно висловлюватися.
З потоку її мови Катерина зрозуміла, що це… “кохана жінка Гени”.
Кохана жінка колишнього однокласника Каті докоряла жінці, що та безсовісна, залізла в чужі стосунки, що Гена дуже переживає і він у депресії, всі його думки тепер крутяться навколо неї, Катрусі, яка підла тільки, поманила і знову кинула.
— А з чого ви взагалі взяли, що це я?
— А хто ж? – здивовано запитує кохана жінка Генадія.
— Так он іде, бачите, дупою крутить, це ось вона і є розлучниця, вона і мого мужика увела, вже, мабуть, і до вашого добралася.
— Це точно вона?
— Вона, вона, ви їй задайте, а зі мною краще не зв’язуйтеся, а то захворієте…
— Це чому?
— Так я ж ця, відьма…
Жінка відсахнулася і пішла наздоганяти нову дружину Михайла, ну а що, нехай поговорять.
А Катерина весело покрокувала додому, посміхаючись вечірньому сонечку, що вже майже зайшло.
