Дарина тішилася, що знайшла собі чоловіка з житлом. Нині купити квартиру – справа не з легких.
Влізти в боргову яму Дарині не кортіло. Це що ж, років двадцять віддавати гроші в банк? А жити тоді коли?
А тут з’ясувалося, що в Ярослава є житло.
Точніше, не зовсім так. Воно є в його батьків. Поки він жив з мамою й татом у великій трикімнатній квартирі, куди й Дарину привів, але, як виявилося, в них є ще одна, двокімнатна, яку поки що здають.
Звісно, Дарина розраховувала, що на весілля їм цю квартиру й подарують.
Не будуть же вони здавати її чужим людям, коли власний син без даху над головою.
Та й жити зі свекрами – задоволення ще те. Вічно вказують, що робити. То йди посуд помий, то до крамниці збігай.
А Дарина не любила хатньої роботи. Сподівалася, що оскільки житло не її, то й хазяйнувати її не змушуватимуть. Але де там!
Майбутня свекруха й готувати примушувала, й прибирати. Дарина завжди кривилася, але розуміла, що живе в них і за їхніми правилами.
Звісно, вечорами вона скаржилася Ярославу.
— Твоя мамо знов заставила мене всю підлогу вимити. А в мене, між іншим, свіжий манікюр!
— Ну, ти ж удома, а ми з батьками працюємо. Це ж природно, що мама просить допомогти.
— Ти взагалі на чиєму боці? — бурчала дівчина.
Авжеж, вона не працює.
Але Дарина взагалі вважала, що гроші має заробляти чоловік. А жінка – лад у домі наводити. І Дарина точно його буде забезпечувати, от тільки у своїй власній квартирі, де все буде так, як вона забажає.
Вона вже й так, і сяк натякала майбутньому чоловікові, щоб він поговорив з батьками, і вони переїхали в іншу квартиру.
Але Ярослав відмовлявся, казав, що мамо й тато самі повинні прийняти це рішення.
Весілля оплачували батьки Ярослава.
У мами Дарини таких грошей не було, тому вона ніяк не брала участі в підготовці. Та й на саме весілля подарувала їм усього-на-всього тостер. Сказавши, що більше їй ні на що не вистачило.
Але Дарині не був важливий подарунок її мами, вона все чекала, коли ж свекри повідомлять, що дарують молодятам квартиру, і вони зможуть вже туди переїжджати.
Але коли мама й тато Ярослава виголошували тост, то жодної згадки про квартиру й не було. Більше того, вони навіть подарунка не подарували. Мама Дарини хоча б тостер! А ці що?
Замість шлюбної ночі, Дарина пиляла Ярослава.
Мовляв, його батьки – скнари. Ярослав нагадав Дарині, що вони, взагалі-то, оплатили їм весілля, але дівчина стала обурюватися ще більше, стверджуючи, що це й так обов’язок батьків нареченого.
Ще тиждень Дарина дошкуляла своєму чоловікові.
Але Ярослав не здавався, продовжував говорити, що не стане випрошувати в батьків ту квартиру. І якщо вони самі захочуть, то запропонують їм туди переїхати.
У підсумку дівчина не витримала й вирішила сама поговорити зі свекрами.
Натякне їм тонко, а якщо не зрозуміють, то скаже прямо. Це ж навіть негарно – не запропонувати синові з дружиною жити у вільній квартирі.
Увечері, коли всі вечеряли, Дарина завела розмову.
— Марино Дмитрівно, Сергію Васильовичу, у вас же є ще одна квартира.
Ярослав штовхнув Дарину під столом, але вона не звернула на це уваги.
— Є, — усміхнулася Марина Дмитрівна. — Ми її здаємо.
— Я знаю.
Дарина усміхнулася своєю найчарівнішою усмішкою, від якої будь-хто мав би розтанути.
Але, мабуть, тільки не свекруха. Недарма кажуть, що свекрухи невісток не жаліють і їх неможливо розчулити.
— Може, ми з Ярославом туди переїдемо? Все ж тепер у нас сім’я, потрібно б окремо жити.
Дарина невинно кліпнула очима. Ну не відмовлять же вони їй.
Та й напевно їм і самим незручно, що син з дружиною з ними живе.
Особисто Дарині було зовсім незручно жити з батьками чоловіка. Значить, усі у виграші?
— Дариночко, але ти ж знаєш, що цю квартиру ми здаємо. Нам ці гроші не зайві. Звісно, ми можемо вас туди пустити, але тільки як квартирантів. Тобто, вам доведеться її винаймати у нас. Але ми, звісно, скинемо ціну.
Дарина аж рота роззявила від здивування.
Де це видано, щоб син винаймав квартиру у власних батьків?!
Це що за нісенітниця взагалі?! І як їм тільки не соромно таке пропонувати?
Та й зарплата в Ярослава хоч і була не зовсім вже маленькою, все одно вагома її частина піде на оплату житла. А як же Дарина?
Їй же потрібні гроші на салони краси, на ресторани! Це що ж, виходить, потрібно буде економити?
— Мамо, ми подумаємо, — не дав розкрити більше рота Дарині чоловік.
Який же скандал вона йому влаштувала в спальні.
І батьки-то в Ярослава кепські, з власного сина гроші збираються брати.
І грошей-то на весілля не подарували! І взагалі, вона тут більше залишатися не збирається!
Її сьогодні принизили!
— Значить так, — суворо вимовила Дарина, — або ти вмовляєш батьків віддати тобі квартиру, або я йду!
Ярослав, з незрозумілої причини, дуже любив Дарину. І пішов у неї на поводу.
Він постукав у кімнату до батьків, і після дозволу увійти, відчинив двері.
— Мамо, тату, може ми, й справді, поки поживемо в тій квартирі? А як станемо на ноги, то свою придбаємо.
— Синочку, — усміхнулася мати, — ти ж знаєш, що ми ніколи не заперечуємо твій вибір.
Ти вибрав Дарину, і любиш її, але нам ця дівчина не до вподоби. І ми з батьком не збираємося позбавлятися джерела доходу, аби твоїй Дарині жилося добре.
Зауваж, ми з твоїм батьком усе життя працювали й працюємо досі.
Так, ми заробили на другу квартиру, але це наша надбавка до пенсії.
— Я розумію, мамо, — вимовив Ярослав.
Йому навіть якось соромно стало перед батьками.
Він повернувся до Дарини й упевнено сказав їй, що батьки цю квартиру не віддадуть. Та він і сам у них забирати її не буде.
Дарина тут же показово почала збирати речі.
Ярославу дуже хотілося її зупинити, але він розумів, що вона не права.
Батьки й так багато для них зробили: оплатили все весілля, дозволяють жити з ними, хоча явно незадоволені невісткою.
Дарина пішла, сильно грюкнувши дверима наостанок. Мати й батько вийшли зі своєї спальні, і лише похитали головами.
Напевно, їм хотілося сказати синові, щоб він подумав, чи варто пов’язувати своє життя з такою дівчиною.
Але він знав їхню думку, а вказувати вони йому не збиралися, хоч і бажали для нього кращого.
Поживши з мамою в маленькій однокімнатній квартирі десь у Полтаві, Дарина задумалася про те, що її втеча була поспішною.
Та й гроші вже закінчувалися. А працювати вона все ще не хотіла, власне, як і її мама, яка жила за рахунок мізерної пенсії.
Тому, через тиждень Дарина зателефонувала Ярославу й запропонувала зустрітися.
— Я тут подумала, — вимовила вона, — гаразд, нехай твої батьки не дають нам квартиру.
Хоча мені досі незрозуміло, як можна так погано ставитися до своєї дитини. Їхній син без житла, зате вони з двома квартирами.
— Що ти хотіла? – зітхнув Ярослав.
Коли Дарина пішла, він страждав.
Хотілося їй зателефонувати, пообіцяти щось придумати, навіть думав влаштуватися ще на одну роботу.
Але дні йшли, й поступово Ярослав розумів, яке майбутнє їх чекає. Дарині ж завжди всього буде мало.
Притому вона твердо впевнена, що їй усі навколо повинні (ну, крім її мами).
І чи потрібно взагалі все це Ярославу? Так, він її любить, але чи можна будувати сім’ю на одній лише сліпій любові.
— Загалом, я готова повернутися до твоїх батьків. Ну й до тебе, звісно, — розсміялася Дарина. — А там, дивись, вони все ж одумаються, зрозуміють, що жити з сином і його дружиною не найкращий варіант. І ось тоді, можливо, змінять своє рішення.
— Повернутися не вийде, — сухо заявив Ярослав. — Батьки не хочуть тебе бачити у своєму домі.
— Що?! — обурилася вона. — Та вони взагалі знахабніли. І які в нас варіанти?
— Винайматимемо житло. Але однієї моєї зарплати буде замало, доведеться й тобі влаштуватися на роботу.
— Мені? На роботу? Ну вже ні. Я на таке не підписувалася!
— Що ж, шкода, — зітхнув Ярослав.
Йому й справді було шкода, тому що він дуже сподівався, що Дарина одумається.
Але краще зараз усе розірвати, ніж потім мучитися багато років. — Тоді, думаю, нам потрібно розлучитися.
Дарина лаялася, кричала, навіть, що їй не властиво, намагалася поговорити. Але Ярослав наполягав, що така модель сім’ї його не влаштовує.
Їхній шлюб протримався три тижні.
Звісно, це не рекорд, є ті, хто й через кілька годин розлучається. Але все одно це мізерно мало.
Дарина кілька разів пробувала повернути Ярослава, але той у підсумку просто заблокував її номер.
А на роботу їй усе ж вийти довелося, ніяк не хотіла вибудовуватися черга з охочих утримувати Дарину.
Ось таке буває сліпе кохання.
