Але одного разу, коли ми з Женею вже сіли читати казки і чекати, поки мама його забере, за ним прийшов молодий хлопець, виявилося, що це був його дядько, брат мами

Я завжди мріяла бути дитячим лікарем. У дитинстві лікувала ляльок, перев’язувала лапу коту, нібито його було поранено. У школі навчалася на відмінно і була впевнена, що навчатимуся в медичному вузі.

Але моїм мріям не судилося збутися. До універу я не вступила. Вирішила, що наступного року пробуватиму знову, а щоб не сидіти вдома, пішла, працювати в дитячий садок нянею.

Вдень працювала, увечері готувалася до іспитів. У моїй групі діти були дуже малі діти, і спочатку мені було з ними важко.

Потім я так до них звикла, що у вихідні навіть сумувала за ними. Сама я в дитинстві не любила ходити до дитсадка і мене батьки часто відправляли до бабусі.

Тому намагалася для малюків зробити перебування у садку максимально цікавим. Був у нас у групі хлопчик Женя.

Тата в нього не було, а мама працювала на двох роботах, і часто забирала його із запізненням. Зате хлопчик був завжди гарно одягнений.

Ми брали іграшки та влаштовували з ним ляльковий театр чи читали казки.  Такі вечори повторювалися досить часто.

Але одного разу, коли ми з Женею вже сіли читати казки і чекати, поки мама його забере, за ним прийшов молодий хлопець. Виявилося, що це був його дядько, брат мами.

Після цього він почав приходити за Женею, причому завжди вчасно. А на вихідні він запросив мене до кафе.

Я погодилася, адже він мені сподобався ще при першій зустрічі. Він почав заходити за мною ввечері на роботу і ми, забравши Женю, йшли гуляти до парку.

Незабаром ми з ним побралися. А цього року я вступила до універу, але не медичного, а педагогічного. Робота в дитсадку допомогла мені зробити вибір.