Вона сподівалася, що мати не запросить свого чергового молодого коханця зустрічати з ними Новий рік. Усі вони були якимись нецікавими. Не вписувалися в їхню сім’ю. І коли мама вже вгамується?! Усе-таки майже п’ятдесят. Сорок вісім років. Ось Аліна визначилася відразу, і на все життя. Вони з Іллею ідеальна пара.
Аліна заскочила до мами зі своїми ключами, щоб заховати подаруночок під ялинку. Все треба було зробити дуже швидко. Ще ж і до подружок забігти треба встигнути, привітати. Добре хоч не до всіх по черзі – домовилися зустрітися у Марійки. А ввечері вони з Іллею прийдуть зустрічати Новий рік сюди, до мами, і Аліна подивиться на реакцію матері, коли та знайде під ялинкою свої улюблені французькі парфуми.
Засовуючи коробку подалі, Аліна зачепилася годинником за дріт гірлянди, почала вириватися і майже впустила ялинку. От же незграба! Майже не рахується: притримуючи плечем вбране дерево, вона сяк-так роз’єднала годинник із гірляндою і поставила ялинку на місце. Треба б перевірити, горить гірлянда, чи ні. Де в матері розетка? Аліна вже три роки тут не жила, встигла забути.
Розетка знайшлася в кутку, за кріслом. Любить мама собі складнощі створювати, звісно. Аліна пихкаючи відсунула крісло і полізла встромляти дріт. Ялинка горіла. Чудово! Вона нічого не зіпсувала. Витягнувши вилку з розетки, Аліна вже хотіла вибратися з-за крісла, як раптом грюкнули двері, і почулися голоси. Ну ось! Треба ж було мамі прийти зараз. Та ще й не одна. А казала, буде на роботі до вечора. Зіпсувала весь сюрприз.
Аліна вже хотіла вискочити і закричати, що вона тут. Що це вона – сюрприз. Мама налякається, або зрадіє, а потім вони посміються. Але дівчину дещо зупинило… голос супутника матері. Він був знайомий їй до болю. Ілля? А він що тут робить? Ні, треба вибиратися, а то виходить, як у поганому кіно. Напевно, мама попросила її чоловіка з чимось допомогти… вони ж сім’я, чому дивуватися? Тільки тому, що їй ніхто нічого не сказав…
Те, що дівчина почула далі, змусило її закам’яніти. Двоє в кімнаті цілувалися, та так пристрасно й самозабутньо, що можна було позаздрити. Її Ілля ніколи так не цілував. Аліна, тримаючись рукою за стіну, піднялася на неслухняні ноги. Повернулася. Вони все ще її не бачили – так були зайняті одне одним. Так, не здалося. Це й справді був її чоловік. Брехливий невірний чоловік.
— Я вам не заважаю? – грубим голосом запитала Аліна.
— Алінко?! – вигукнула мати.
— Що ти тут робиш? – пробурмотів Ілля.
— Кумедно… тільки тебе хотіла про це запитати. А ти… – вона повернулася до матері. – Не клич мене Алінкою, скільки можна говорити.
Вона довго безуспішно намагалася вийти з квартири. Мало не зчепилася з двома найближчими людьми – так вона думала про них ще п’ять хвилин тому. Ілля і мама все намагалися її зупинити, заспокоїти і щось пояснити.
— Відійдіть від мене! Пропустіть! Не чіпайте мене! Та прибери руки, негідник!
Зрештою вона зрозуміла: не відпустять. Відчувають провину і хвилюються. Сволота. Аліна повернулася до ялинки, дістала подарунок для матері, ривком розірвала упаковку. Узяла флакон, затиснула в руці, підійшла до них і пшикнула кожному в обличчя.
— Ай… що ти робиш?! Що це? – почав фиркати Ілля.
Мати, яка встигла заплющити очі, пальцем провела по обличчю, знімаючи парфуми, а потім по своїй шиї, під вилицями.
— На. – Аліна впечатала парфуми матері в груди, шкодуючи, що не може пробити наскрізь. – Подарунок тобі на Новий рік!
Вона вийшла з дому і пішла, куди очі дивляться. Телефон безперервно дзвонив. Дівчина вимкнула його і поклала у внутрішню кишеню. Подалі. Щоб не було спокуси подивитися, хто дзвонить. Або відповісти.
Бачити нікого не хотілося. Здається, планувалася зустріч із подругами… і з яким обличчям вона на неї прийде, на ту зустріч? Що скаже дівчатам? Додому йти теж не варіант. Адже туди прийде Ілля. І взагалі, квартира його, а Аліна, наївна, думала, що це їхній спільний дім. Як вона так помилилася? Як узагалі можливо настільки помилитися в людині? Сім’я… ідеальна пара… а він спить із її матір’ю, Господи, жах який! Цікаво, давно? Та яка різниця! Гидота! Гидота!
З матір’ю все ясно, у неї слабкість до молоденьких. Усі хлопці Рити молодші за неї років на десять-п’ятнадцять. Так, вона вже починає виправдовувати матір! Це ні в які ворота. Вчинити так із власною донькою… немає цьому виправдання! Питання в іншому: куди Аліні зараз іти?!
А піде вона в бар! Що роблять люди 31 грудня? Правильно! Святкують. Новий рік зустрічають. Ось вона і зустріне.
Сидячи за стійкою, Аліна методично смакувала коктейлі. Це не вирішить її проблему, звісно. Зате не так боляче.
— Дівчино, мені здається, вам вистачить. – співчутливо сказав бармен.
Аліна взялася за склянку, яку він намагався прибрати, і сказала, дивлячись прямо на нього:
— Я застукала свого чоловіка, коли він ніжився з моєю матір’ю. Він зраджує мені. З моєю матір’ю! – вона розділяла слова тому, що була трохи напідпитку, і щоб надати їм ваги. – То як? Вистачить мені, чи ні?
— Зараз наллю ще. – похитав головою бармен. – Пригощаю. Співчуваю вам, дівчино.
Аліна кивнула і стала чекати чергову склянку. Раптово праворуч від неї делікатно покашляли, і приємний чоловічий голос сказав:
— Вибачте… я думав, у мене найогидніший Новий рік. Але ви перемогли.
Аліна зітхнула і повернула голову. Поруч із нею, на сусідній стілець, присів чоловік. Років тридцяти, приємний, з легкою неголеністю. Він зніяковіло посміхався. Аліна не любила розмовляти з незнайомими людьми. Раптом він з поганими намірами до неї? Але що вона втрачає зараз? У цю хвилину, коли життя її скінчилося. Коли все, що вона вважала хорошим і надійним, рідним і близьким, перевернулося і потонуло відразу. Може, така людина – це те, що їй потрібно в цей момент.
— Окей. – сказала Аліна. – Розповідайте.
— Моя наречена пішла від мене до свого начальника. Сьогодні. – зізнався хлопець. – Я Роман, до речі.
— Аліна. – представилася вона. – Так. Ваша історія явно не дотягує. Ну, будемо.
І вона потягнулася цокнутися з Романом.
Рома усміхнувся.
Вони довго сиділи в барі й говорили про свої проблеми. Багато випили, але їм здавалося, що їх не бере.
— А підемо гуляти? – запропонував Рома. – І більше не будемо про них говорити.
— А підемо! – погодилася Аліна.
Вона була настільки розслабленою, що не боялася йти гуляти з незнайомою людиною. Точніше, з тим, із ким щойно познайомилася. Аліні здавалося, що переставши обговорювати своїх зрадників, вони спіткнуться. Не зможуть спілкуватися далі. Про що говорити? Але несподівано виявилося, що базікати вони можуть на будь-які теми, легко і невимушено, немов сто років знайомі.
— У нас столик був заброньований у ресторані. – сказав Роман, коли вони вже обійшли половину Подолу. – Олена готувати не любить, а доставку зневажає. Може, підемо? Новий рік зустрінемо?
— Туди, де ти збирався зустрічати з нареченою?
— Ну, так. А що такого?
Справді, а що такого? І вони пішли.
— Чому зневажає доставку? Боїться, що їй кур’єр у їжу плюне? – поцікавилася Аліна.
Роман розреготався, та так, що їм довелося зупинитися. Коли він заспокоївся, то сказав:
— Ні. Не тому. Вважає, що доставка – це розвага для бідних.
— А ви багаті?
Він уникнув відповіді на запитання і сказав:
— Слухай, ми ж домовилися про них не говорити!
— Добре. – Аліна знизала плечима. – Йдемо у ваш ресторан.
Ресторан був якимось крутим. Але в Аліни не було сил дивуватися. Вона спокійно сіла за стіл. Вони проводили старий рік. Потім зустріли Новий… Останнє, що Аліна пам’ятала – себе на зручному задньому сидінні автомобіля. І ліс, який вони проїжджали.
Вранці Аліна прокинулася сама на величезному ліжку. У кутку стояла невелика ялинка. На вікнах були красиві штори. Вона пройшлася кімнатою, і знайшла за одними з дверей туалет із ванною. Ого! Нічого собі. Що це за санаторій? Гаразд. Треба привести себе до ладу, а потім вона розбереться.
У ванній висів шикарний халат, але дівчина проігнорувала його. Витерлася, одягнулася у свій одяг і вийшла з кімнати. Вона опинилася на другому поверсі великого особняка. Спустившись, Аліна побачила Рому, який сидів із чашкою кави перед телевізором у великій вітальні. У кутку кімнати стояла велика шикарна ялинка – під стать усьому будинку.
Він почув кроки і встав:
— Ось вона! Рятівниця моя. Що тобі запропонувати? Води? Кави? Ігристого? З Новим роком, до речі!
— А чому я рятівниця? – здивувалася Аліна.
— Ну… ти врятувала мене вчора від туги. Від вселенської туги, я б сказав.
Вона пройшла, сіла поруч із ним на диван і сказала:
— Кава!
Аліна думала, що з’явиться щонайменше офіціантка або покоївка, але Роман підвівся з дивана, сходив кудись, побрязкотів чимось і приніс дівчині каву і тарілочку з бутербродами.
— У цьому будинку немає персоналу? – запитала вона.
— Ти чого! Свято ж! Відпочивають люди.
— Оце так… – сказала Аліна, і накинулася на сніданок.
Коли вона поїла, їй раптом стало смішно.
— Ти чого?
— Я думала, ти маніяк.
Рома нахилився до неї і запитав таємничим шепотом:
— Так може, і справді?
І вони розсміялися на пару.
— Я ось чого не зрозумію! Твоя наречена, як я розумію, фанатка багатства. Так ось же, у тебе все є! Чому вона пішла від тебе?
— Ну… вона пішла теж до небідного. І там у неї кохання. А мене Олена не любила.
Аліна подумала і сказала:
— Ну й дурна!
— То що, відвезти тебе додому? Викликати таксі? Чи побудеш ще в гостях у маніяка? – запитав Рома, серйозно подивившись на неї.
Вона подумала. І вирішила залишитися.
Назавжди.
Бажаю всім Новорічного дива!
