— Ви помилилися, дівчино! Який ще синочок? Наш Микита не одружений і дівчини в нього немає, що ви таке кажете? – мама говорила голосно, голос її зривався, вона помітно нервувала. Потім вона крикнула ще голосніше, хотіла, щоб він почув, — Микито, синку, та скажи ти цій дівчині, що помилилася вона, ну що це за неподобство?

6 місяців ago

— Ти що, маєш сина? Чому ніколи про це не казав? — Мамо, відчепися, я нічого не знаю, сам уперше…

Мама дієздатна, вона своє життя прожила, чому має прожити моє? Не винна нікому я нічого, це неправильно

6 місяців ago

— Я як Олена жити не можу, хоча в чомусь і заздрю, – каже подрузі Галина. – Ну як так?…

— Вибач, мамо, розумієш, у квартиру запросити не можу. Живу тут в однієї жінки, вона… ну, вона людей із моїм минулим на дух не переносить. Тобі доведеться якось самій влаштовуватися, гаразд? У мене зараз самому ні гроша за душею немає, ні копійки. Софія Іванівна спробувала щось сказати, запитати про гроші, виручені від продажу рідної хати, але син різко смикнув плечем і зник

6 місяців ago

Софія Іванівна завмерла біля знайомої хвіртки, притулившись до шорстких дощок плоту, намагаючись перевести дух. Вона мчала від автобусної зупинки, як…

На наступний ранок село вибухнуло плітками. Немов грім серед ясного неба прокотився слух: Орест відвіз Ліду на луг і позбавив її дівочої честі. А вона, бідолашна, повернулася додому за північ у розгублених почуттях і зі сльозами на очах усе розповіла батькам

6 місяців ago

Під безкраїм небом, у селі, що потопало в зелені садів та шепоті колосся, жила-була легенда. Легенда про кохання, таке яскраве…

— Нінко, ти чому посуд не помила? — суворо запитала Софія. — Я помила. Це дядько Остап знову поїв і за собою не прибрав. Мати зненацька підскочила, схопила доньку за підборіддя і різко розвернула до себе: — По-перше, називай його татом, годі кривлятися. По-друге, він — чоловік. Він нас годує. Остап не повинен прибирати. Це твій клопіт, а не його, зрозуміла?

6 місяців ago

— А ти куди зібралася? Я тебе не відпускала. Сьогодні будеш доглядати дітей, зрозуміла? Я у справах. І спробуй тільки…

— Як жінка жінку я її можу зрозуміти. Мені було 10 років, мама ще відносно молода жінка, хотілося сім’ї, тепла, чоловічого плеча поруч. Але… як матір я її розуміти відмовляюся. Як можна допускати, що твою дитину будуть так принижувати?

6 місяців ago

— Виростив, одягав, взував, виховував, ага, — усміхається Маргарита. — Так душевно все було, що я аж сльозами вмивалася постійно…

— Ну що ж, здрастуй, рідна хато, — прошепотіла вона, повертаючи ключ. Всередині пахло чимось рідним, невловимим. Вона пройшла по кімнатах, ніби перевіряючи, чи все на місці. На комоді так і лежить мамин в’язаний шалик, у кутку на ослінчику радіо, яке постійно тріщало. На стіні у рамці вицвіла світлина батьків у день їхнього весілля

6 місяців ago

Хата стояла на самому краю села, ніби притулилася спиною до лісу, а обличчям дивилася на річку. Наталя Петрівна приїхала туди…

— Та ще й ціну задерла, і про завдаток збрехала, навіщо? — лютувала кузина Жанни. — Дача не моя, — стояла Оксана на своєму. — Навіть не мого чоловіка, а його матері. А вона зобов’язана безкоштовно нам її надавати майже на тиждень? Знаєте, зараз такий час, усе продається й купується. За все треба платити

6 місяців ago

Не встигнемо й оком моргнути, як час пролетить, і ось він — Новий рік! Жанна два тижні тому в розмові…

Зрештою, нехай Ліля вже йде від чоловіка, переселяється у свою квартиру і нюхає, чим та нерухомість пахне. — І ховає її нехай твоя дочка, — лютувала Марина в серцях. — Ну, нехай собі! Нам горщики, а квартиру онучці! — Ну, ти ж знаєш, що я не зможу так вчинити, — зітхає чоловік. — Вона ж моя мама

6 місяців ago

— І що я тепер маю? Кинути її, чи що? Ліля (дочка від першого шлюбу чоловіка) до неї не піде,…

— Світлана в нас проста, домашня. Їй би борщ зварити та шкарпетки випрати, ось весь її інтелект. А про кар’єру навіть не мріє. Хоча, якщо чесно, і здібностей особливих немає. Здібностей немає. Ці слова встромилися в груди, мов ніж. Світлана згадала себе двадцятирічну — мрійливу, начитану, повну планів. Куди все це поділося?

6 місяців ago

— Кава вистигла, — буркнув Ігор, не відриваючись від телефону. Світлана мовчки підійшла до плити. Струмінь свіжозвареної кави зашипів, потрапляючи…

Show more Posts
Show previous Posts