All Rights ReservedView Non-AMP Version
Рідне Слово
  • Життєві історії

— Принципово не стала нічого купувати. Ні солодкого подарунка, ні якоїсь іграшки, ні сувенірів для сина з невісткою, — розповідає Тетяна Миколаївна, зручніше вмощуючись на дивані. — А навіщо, скажіть на милість, якщо воно нікому не треба

6 місяців ago

— Принципово не стала нічого купувати. Ні солодкого подарунка, ні якоїсь іграшки, ні сувенірів для сина з невісткою, — розповідає…

  • Життєві історії

— Біжить мені назустріч дівчина. Струнка така, мов берізка. У червоних бриджах до колін, кросівки на ній білесенькі, аж світяться, на голові пов’язка теж червона. А головне — волосся! Довге, чорне, зібране у хвіст, і з кожним її кроком так і гойдається туди-сюди. Ну просто дівчина з обкладинки журналу! Я тоді, геть забувши про втому, ще один круг пробіг, аби тільки її ще раз побачити. Але не вийшло. Побігла десь

6 місяців ago

Матвій залетів на кухню так, наче за ним гналася зграя собак. Важко гупаючи п’ятами по лінолеуму, він спересердя жбурнув телефон…

  • Життєві історії

Муся. Це — найголовніше. Я її годую тричі на день, але ви так часто бігати не зможете. Тож бодай раз на два дні, не рідше! Вона в мене дівчина не перебірлива… залишайте їй побільше корму. Із запасом. Вона розумна, сама розбереться, скільки їй треба. Водички — обов’язково і щедро. Звісно, було б добре щодня зазирати, їй би так веселіше було

6 місяців ago

— Отже, дядьку Анатолію, — Роман інструктував його чітко, як на плацу. — По пунктах. Муся. Це — найголовніше. Я…

  • Життєві історії

— Вона ж нам щебетала, що хлопчик богатирем на світ прийшов — цілих три з половиною кілограми! — продовжує Ольга Сергіївна. — Я ще так здивувалася, коли вони до Києва повернулися: ну не виглядало те маля на таку вагу, зовсім крихітне було. А потім мій син заглянув у його медичну картку, і пазл склався: обвела вона його кругом пальця ще тоді, як заміж виходила

6 місяців ago

— Сам він на розлучення подати поки не може, але попросив Віру звільнити його квартиру, — зітхає Ольга Сергіївна, ділячись…

  • Життєві історії

— Дам я тобі і адресу Наталчину, і телефон її новий, — трохи м’якше продовжила тітка Валя. — Тільки знати ти мусиш… Дитинка в неї з’явилася… Хлопчик… Леонід аж підскочив, мов ужалений: — Що?! Я-яка… дитинка?! — А така, дурна твоя макітро… Чекала на дитину Наталка, коли ти… втік світ за очі. Тільки-тільки дізналася про це. А як ти хвостом крутнув, то так і змовчала, ні слова тобі не сказала

6 місяців ago

...Стоячи перед дверима своєї власної квартири, Леонід вагався, ніяк не наважуючись натиснути на кнопку дзвінка. За той рік, що він…

  • Життєві історії

— Усе йому не так! І Соля не так виглядає, і борщ не такий зварила, і відповіла не тим тоном, і з роботи його, такого пана втомленого, не так зустріла. Просто суцільне невдоволення і критика! Я б такого точно не витерпіла. Та я свого часу і не витерпіла, — гарячкує Любов Василівна

6 місяців ago

— Приходжу до неї, а вона знову зі сльозами на очах. Ні, я ж усе розумію: кохання, у шлюбі лише…

  • Життєві історії

— Жіночка вона гуляща, але в ліжку — просто вогонь. Рекомендую, не пошкодуєш, — дихнув перегаром Дімон, знайомлячи Олексія з господинею. Та, привітно всміхаючись, затримала свою руку в долоні чоловіка трохи довше, ніж того вимагали звичайні пристойності. — Сподобався ти їй, — знову шепнув напарник, вибравши зручну хвилинку. — Дій, брате. Коли ще випаде така нагода розслабитися в рейсі

6 місяців ago

Дорога, що монотонно тягнулася серед укритих снігом полів, лісів та перелісків, повз поодинокі понурі села, знайома до найменшої тріщинки в…

  • Життєві історії

Вона порізала Сергіїв одяг на дрібні стрічки ножицями й залишила на столі страшну записку: мовляв, живою ти мене вже не знайдеш. — Я тоді ледь з розуму не зійшла, з ніг збилася, за ніч пів голови посивіло, — сумно всміхається Антоніна. — Знайшлася наша втікачка у подружки, аж через два дні

6 місяців ago

— Я просто розуму не прикладу, що нам тепер робити! Біда ж ніколи не ходить одна, а тут ще й…

  • Життєві історії

— Він її налаштував проти мене з першого ж дня, — тихо плаче Олена Миколаївна, згадуючи те. — Ще в очі мене не бачив, а вже втовкмачив їй у голову, що мати буде проти. І вона повірила чужому чоловікові, а не мені. Три роки минуло, як один день. Донька рідна жодного разу не обізвалася. Ні на Різдво, ні на Великдень, ні на мій день народження. Я тепер — відрізана скиба

6 місяців ago

У старому затишному дворі звичайної київської п’ятиповерхівки, де сусіди знають одне одного ще з часів молодості, а весняний вітер лагідно…

  • Життєві історії

— І зефір твій добрий, — баба Катя жувала тими зубами, що лишилися, прислухаючись до незвичного смаку. — М’який такий, наче вата. І на смак… теж як вата. — Це дуже якісний зефір, мамо! Дієтичний, майже без цукру. — Отож-бо я й чую, що вата. — Ох… Звикли ви тут у селі до свого солодющого варення, от вам усе тепер ватою здається. А цукор же такий шкідливий, особливо в твоєму віці

6 місяців ago

— Це що ти мені... знову якийсь подарунок привезла? Та навіщо? Кажу ж тобі, кажу — не витрачай на мене…

Show more Posts
Show previous Posts
All Rights ReservedView Non-AMP Version