— На Новий рік ми їдемо до мами, і крапка! Саме після розмови з тобою вона так розхвилювалася, що довелося «швидку» викликати! — кричав Віктор дружині у слухавку.
Ганна слухала цей крик і відчувала, як усередині все стискається. Після трьох років життя під одним дахом зі свекрухою вона нарешті насолоджувалася спокоєм у власній квартирі.
Зустрічі із Зінаїдою Петрівною вона намагалася звести до мінімуму, бо стосунки в них були — як у кішки з собакою.
Усе почалося з того, що рік після весілля вони жили в Ганни, але коли не стало батька Віктора, свекруха засипала їх благаннями. Мовляв, їй страшно й самотньо в порожньому будинку.
Віктор, людина м’яка, вмовив дружину переїхати «ненадовго», поки мати оговтається від горя. Але те «ненадовго» розтягнулося на роки.
Тільки-но вони переступили поріг свекрушиного дому, як почалися нескінченні повчання. Ганна все робила «не так»:
— Ти чим мого сина годуєш? — із порога заявляла Зінаїда Петрівна. — Від твоєї яєчні на сніданок Вітя скоро кукурікати почне!
— Зінаїдо Петрівно, Вітя сам просить її готувати, він любить яйця на сніданок.
— Та просто ти нічого іншого не вмієш, от він і погоджується на те, що дають.
Кожен день був схожим на іспит, який неможливо скласти. Не так помила підлогу, не так попрасувала, мало заробляєш…
А якщо Ганна намагалася відстояти своє право на відпочинок, свекруха ввечері обов’язково скаржилася синові на тиск, який «підскочив через Ганнину грубість».
Віктор спочатку захищав дружину, але згодом і сам почав дратуватися:
— Вона вже у віці, її не переробиш. Просто зроби так, як вона хоче, це ж нескладно!
— Вона сама не знає, чого хоче, просто чіпляється щодня! — вигукувала Ганна.
Коли в сім’ї з’явилося маля, Артемко, критика стала просто нестерпною. Свекруха вважала «злом» усе сучасне: від підгузків до каш із коробок.
— Ми своїх дітей без усяких памперсів виростили, на молоці та манці! Тому вони здорові були. А мій онук щоночі кричить, бо ти погана мати!
З часом Віктор почав підтакувати матері. Коли ж прийшов час віддавати хлопчика до садочка, Зінаїда Петрівна влаштувала таку виставу з «вмиранням», що всі знову пішли в неї на повідку.
Ганна з Віктором працювали, а бабуся «виховувала» онука вдома.
Результат не забарився: Артемко у п’ять років погано вимовляв слова. Коли Ганна заговорила про логопеда, знову почався скандал:
— Це все тому, що ти ним не займаєшся! Я не дозволю тягати дитину по лікарях і мучити його!
Терпець Ганни врешті увірвався. Вона зібрала речі, забрала сина й повернулася у свою квартиру. Віктору поставила умову: або ми сім’я в нашому домі, або ти залишаєшся з мамою.
Через тиждень чоловік повернувся, і в родині ніби настав мир. Але не надовго.
Зінаїда Петрівна не збиралася здаватися. Вона телефонувала щодня, плакала, що «невістка забрала сина». Віктор ледь не щовечора їздив до неї «рятувати від приступів». А в листопаді почалися маніпуляції з Новим роком.
Ганна мріяла про тихе свято втрьох: вогники, улюблені мультфільми, мандарини та затишок. Вона так втомилася за важкий робочий рік, що галаслива свекруха з її претензіями зовсім не вписувалася в ці плани.
— Аню, не розлучай мене з сином у це свято, — благала свекруха по телефону. — Я відчуваю, що не витримаю самотності.
— Зінаїдо Петрівно, ми приїдемо першого січня, а саму ніч хочемо провести вдома.
Після цієї розмови Віктор прийшов додому сам не свій:
— Ти можеш просто з нею погодитися? — благав він. — Вона знову «швидку» викликала через твої слова!
— Вітю, вона симулює. Скільки можна йти в неї на повідку? Артем теж не хоче до бабусі, він хоче бути вдома.
Але Віктор наполягав, і Ганна, знесилена суперечками, здалася. Вони приїхали до свекрухи ще тридцятого числа.
Свято пройшло напрочуд тихо, але вже першого січня Зінаїда Петрівна розкрила карти:
— Я тут подумала… треба, щоб ви знову переїхали до мене.
— У нас є своя квартира, — спокійно відповіла Ганна.
— Мені онука шкода! Очі дитині зіпсувала, бідний хлопчик в окулярах ходить! Я сама ним займатимуся, до школи підготую.
Ганна відчула, як закипає кров. Окуляри призначив лікар, а свекруха знову робила її винною в усьому світі.
— Я не переїду сюди, — відрізала Ганна. — І Артем ходитиме в садок. Мені не потрібна ваша квартира, у мене є власна!
Вона викликала таксі, щоб поїхати додому. Віктор знову вибухнув:
— Мама права, ти всіх провокуєш! Це через тебе в неї знову напад!
Приїхала «швидка». Лікар, оглянувши Зінаїду Петрівну, лише розвів руками:
— Зінаїдо Петрівно, тиск у вас — як у молодої дівчини. Серце працює чудово. Якщо щось турбує — запишіться до дільничного, бо ми до вас щотижня їздимо, а ви здоровіша за нас усіх.
Свекруха швиденько випровадила лікарів. Ганна з Артемком поїхали додому, а Віктор залишився «рятувати» матір. Всі свята Ганна провела з сином удвох: вони гуляли, дивилися мультики й пекли печиво. Віктор навіть не зателефонував.
Коли він нарешті повернувся, то заявив:
— Ми переїжджаємо до мами. Це не обговорюється.
— Вітю, я теж подумала… тобі справді треба жити з мамою. Але без мене.
Зінаїда Петрівна досягла свого: син повернувся до її ніг. Але дивна річ — щойно Віктор оселився в неї, інтерес до онука в бабусі кудись зник.
Їй більше не треба було маніпулювати дитиною, щоб притягнути сина — він і так був поруч.
Через місяць вони розлучилися. Свекруха переконала Віктора, що в Ганни «погана енергетика». Ганна ж нарешті відчула те, про що давно забула: тишу, спокій і справжню свободу у власному домі.
Життя — цікава річ: іноді те, що ми вважаємо втратою, насправді є початком справжнього спокою. Бо найдорожче в нашому світі — це можливість дихати на повні груди у власному домі, не чекаючи щохвилинного докору.
А як ви вважаєте, дорогі читачі, чи можна було врятувати цю сім’ю, чи втручання батьків із такими маніпуляціями — це завжди шлях до розлучення?
