— Ну, тещо, ну ти даєш, навіщо погоджувалася? — запитав маму чоловік Лариси. — Ти ледве ходиш, ми їздимо щовихідних і частіше, щоб допомагати на городі, ти раз у раз хворієш цього року, а хлопчиська взяла? — А куди його? — знизала плечима літня жінка. — Марині не до онука, сама хвостом крутить ще на повну
— Ти ж розумієш, що літню людину вже не переробиш. Мама буде повзком, але поратися на своєму городі. Та й тільки цього року вона в нас не на
Дивись, які в мене цукерки! Вчора Олег з онукою приїжджали, ось привезли. Дорогі та смачнющі, давай, пригощайся. — Ага, я бачила вчора машину Олега біля твоїх воріт. Молодець він у тебе, не забуває матір, — Валентина присіла до столу і зробила ковток із чашки. — Ох, які смачні цукерки, Тасю, і справді
Після смачного обіду Таїсія сиділа біля вікна на кухні, смакуючи чай із цукерками. Раптом погляд її впав на двір, де з’явилася сусідка Валентина, і привітно помахала рукою. Таїсія
— Мамо! У неї в квартирі бруд! І братові вона майже не готує, живуть на доставках. Хоча є і добра новина: вона каструлі нові купила. Дорогі! Я бачила такі в магазині. Треба попросити, щоб вона їх тобі віддала. Навіщо вони їй, якщо не готує
Жовч і заздрість, здавалося, виходили з кожним словом Марини, коли вона, наче господиня в чужому домі, безапеляційно розпоряджалася майном брата Іллі та його дружини. — І каструлі! Каструлі
Хто відмовиться від частки в трикімнатній квартирі, та ще й у Києві, — відповідає молода жінка. — Він на ці гроші у своєму рідному місті придбає собі дуже навіть пристойне житло, та ще й залишиться
— Я не знаю, чому маму зовсім не хвилювало все життя житлове питання, — розповідає Тамара. — Пливла за течією, мабуть. Хоча все чудово знала. — І що
— Так казала я тобі, не виходь за нього, — бурчала бабуся Олена Петрівна, — одразу видно було, що телепень і бабій ще той. До того ж випити ніколи не відмовить. А якщо замолоду прикладається до пляшки, то й далі нічого доброго від нього не чекай. А ти: «Любов, любов!», як з глузду з’їхала, їй-Богу
Алла переживала нелегкі часи. Після розлучення з чоловіком вона знову повернулася до рідного селища, де на неї чекала безмежна любов улюбленої бабусі, яка обожнювала і саму Аллу, і
— Так, звісно, у вас тіснувато, — затараторила вона, — але якось помістимося! Усього на кілька тижнів! Ми ж не чужі люди! Ну не в готель же
Наче грім серед ясного неба, пролунав у слухавці голос сестри: — Дмитрику! Братику, ти тільки не хвилюйся… Від цих слів Дмитра мороз пробіг по шкірі. Він знав: коли
«Михайле Васильовичу, я довго міркувала… Розумієте, школа змінюється. Потрібні нові підходи, сучасні технології. А у вас… ну, ви самі розумієте. Вік, здоров’я…» «Я розумію, — тихо відповів він. — Ви пропонуєте мені піти на заслужений відпочинок». «Не пропоную — прошу. За власним бажанням
Якось до дідуся Михайла Васильовича, нашого шанованого вчителя літератури, зазирнула до вчительської молода секретарка. «Михайле Васильовичу, вас до директорки, — мовила вона, — терміново». Він повільно відклав свою
Мама завжди, навіть у дитинстві, коли вони з сестрою росли, кепкувала над «ощадливістю» старшої доньки, яка складала в скарбничку кишенькові гроші, подарунки старших родичів, не витрачала, як Карина, на лимонад, чипси та шоколадки, зате потім раптом купувала собі несподівано дорогу річ
— Це треба бути зовсім без клепки в голові, — вважає Діана. — Піти у відпустку по догляду за дитиною без виплат узагалі, при тому, що в сестри
— Мамо? — розгублено запитала Олена. — Що ви тут робите? — Мирити вас приїхала, — пробурчала свекруха. — Мізків у вас як у червʼяків! Про дітей хтось із вас думав?
Чоловік зібрав речі у старий коричневий чемодан і пішов після того, як зухвала білява дівиця заявилася до них у квартиру зі знімком УЗД, що свідчив про те, що
— Забрати вони мене хочуть… забрати, — ридала Олена, аж заїкалася від відчаю. — Хто, куди забрати? — не розуміла я. — Вони… батьки. Не хочу до них, не хочу, не хочу, не хочу, — твердила Оленка, мов заведена, вчепившись у мене. — Бабуся тебе не віддасть, — впевнено сказала я. І помилилася, ох як помилилася! Ніна Василівна матір рано втратила, батько також пішов рано з життя. Тому батьки для неї були — святі
— Ну що ж, Оленко, не знайшла я той сервіз, — сказала я після безуспішних пошуків, відчуваючи розчарування. — Гаразд, Бог із ним. Головне, ікона — вона хоч

You cannot copy content of this page