— У тебе чудові жінки, ти люби їх, бережи. Важко це — любити й берегти, втратити набагато легше, але інших таких не знайдеш. Сім’я — вона найдорожче, що є в людини
Колись ми мешкали разом із моїми батьками у старенькому будинку, що стояв у межах обласного міста. Півроку тому, однак, батьки вирішили придбати однокімнатну квартиру на міській околиці, а
— “Дорога Вірочко!” — читає вголос. — “Отримала твій лист, дуже зраділа. У нас тут усе по-старому — робота, дім, онуки…” — А дата яка? — цікавиться Олег. — 1987 рік… — Галя перевертає аркуш. — Підписано “Твоя Тамара”. — Значить, листи тридцятирічної давності
— Галю, ну скільки можна порпатися в тих папірцях! — Олег вкотре зазирає до кімнати, де дружина розбирає коробки після переїзду. — Давай уже щось вирішуй — або
Мовляв, він мені аліменти на доньку платить, а я на них по морях роз’їжджаю, о жах! Без дитини! Як я могла, і таке інше. І йому навіть думка не ворухнеться, як я можу роз’їжджати по морях на ті величезні п’ять тисяч на місяць, які він платить
Моя добра знайома, Ангеліна, людина світла і працьовита, називає “виттям на болотах” хвилю незадоволення та претензій з боку колишнього чоловіка та його рідних. А все тому, що вона
— Ох, гріхи мої тяжкі! – промовила Клавдія, накидаючи на велике блюдо вишитий рушник. – І адже скажуть, що я жадібна! Зачекай! Вона вибрала пару пиріжків і наздогнала хлопчиська. — На! І щоб я тебе у дворі не бачила! Свято в нас! Сиди тихенько в себе, поки мати з роботи не прийде! Зрозумів?
— Іди геть!!! Я тобі кажу – йди! Чого ти тут вештаєшся?! — Клавдія Матвіївна з гуркотом поставила на стіл під розлогою яблунею велике блюдо з гарячими пиріжками
Поруч із худим Василем Ганна виглядала повною протилежністю: якась вона пухка, пишна, чи що. Її мати, зітхнувши й перехрестившись, сказала, що іншого й годі чекати. А щоб не вікувати одній, краще вже за Василя — він чоловік добрий. А діти… діти виростуть
— Що, знову Нюра ганяє своїх? — донеслося з-за рогу. — Та які ж вони «свої»? Ясно, що чужі, вдалися в батьків! Чуєш, як кричить на все село?
— Ей, ти особливо не розʼїдайся, як мамка твоя. Ти дівка гарна, а Валентина, мати твоя, смачно готує, та тільки плаття на тебе моє теж скоро мале стане, якщо жерти багато будеш, ти чого себе псуєш?
Наталя тепер недолюблювала свою троюрідну тітку Тоню. Тоня хоч і тітка їй, а старша всього років на п’ять. І в дитинстві, і в юності Наталя нею просто захоплювалася.
Мама просила на комуналку — давала на комуналку, мама просила на зуби — допомагала на зуби. На окуляри нові? Тримай. Тільки потім помітила, що ні зубів, ні нових окулярів немає й сліду. Мама з грошей старшої доньки допомагала двом молодшим: у них же діти
— Нещодавно відкрито заявили, що я на чужу дитину витрачаюся, а рідним родичам не допомагаю, — розповідає Ельвіра про стосунки з ріднею. — А кому допомагати? Мамі? Ти,
— Мати все життя по чоловіках скакала, троє дітей, крім Іллі. І всі від різних чоловіків. Не працює, живе з новим співмешканцем. Просто мрія, а не зять, так? І вищої освіти у нього немає, коледж, і працював десь незрозуміло де
— Не буде в них життя, хоча й важко це визнавати мені, а Люба взагалі цього ніяк не второпає, — зітхає Надія Сергіївна. — Чоловік мій злиться, мені
— Я з гостинцями! — промовила жінка, сунувши зятю пакет із фруктами. — Тільки їх треба швидко їсти, а то зіпсуються. Де моя внучечка? — додала вона і майстерно перевела розмову на іншу тему. — Спить, — розгублено відповіла Наталя, не знаючи, як реагувати на слова та неочікуваний візит матері. — Вибачитися не хочеш?
Мати й донька вщент посварилися прямо на весільному торжестві, і все через дріб’язкову причину: Марія Дмитрівна добряче перебрала міцних напоїв й почала поводитися вкрай непристойно. Свого зятя, Андрія,
— Тож виходить, це не вам треба було робити зліпки? — жахнулася Леся, її щоки залив рум’янець, — Чому ж ви мовчали? — А я я я я ннне встиг, я ж заїкаюся, — з винуватим виглядом сказав чоловік, — Але я вам дуже вдячний, адже ви просто якась чарівниця, справжня зубна фея! Я дуже боюся лікувати зуби, але коли ви до мене притулилися, я зрозумів, що з вами я готовий на все
Коли у Лесі питали, ким вона хоче бути, дівчина зазвичай болісно червоніла і розгублено посміхалася. Не тому, що не знала, вона давно знала. Але говорити про це було

You cannot copy content of this page