Головна

Автор: Selena

— Я їсти хочу! — вже голосніше сказала Женя й похмуро подивилася їй услід. — Сніданок уже був, ти продрімала. Обід через дві години. Готувати мені ніколи — багато справ у саду. Допомагати ти не збираєшся. Тож терпи й чекай, — суворо відповіла Зоя Степанівна
Життєві історії 0
— Тату, ти бачив — у нас біля під’їзду така крута машина стоїть! — Женя влетіла до квартири, скуйовджена, як горобець, і тут же зупинилася. У кімнаті з
— А що я робила не так? – роздумувала вона, сидячи на ґанку власного будинку. – Сніданками, обідами, вечерями загодовувала, Петро он як погладшав, коли від мене йшов. Але ж коли я покликала його до себе жити, був худеньким як підліток, ручки в нього тремтіли, коли хвилювався. Хіба мало я йому дала любові, турботи й ніжності?
Життєві історії 0
Коли чоловік покинув Оксану Рябченко заради цікавішої та красивішої її подруги, жінка втратила сенс життя. — А що я робила не так? – роздумувала вона, сидячи на ґанку
— Ех ти! Не довіз мені онуку, впустив стару з косою в автобус. Кирило стояв перед цією жінкою, немов німий, згадуючи, що сталося за кілька хвилин до біди. — На тобі тепер чорна вуаль, не одружишся, поки собака ця цуценят не приведе
Життєві історії 0
Дрібний весняний дощик не перестаючи лип до лобового скла. Кирило подивився в ліве дзеркало, а потім на годинник. До кінцевої зупинки плестися ще годину не менше. Розмокла після
— Я тут пробуду 3 повні дні, – зателефонувала я, коли приїхала до столиці, – а на 4-й день я рано вранці поїду. Коли зручно побачитися? — Ой, давай завтра, – каже, – сьогодні я на стрижку і фарбування волосся записана, не можу відкласти. Салон дуже престижний, я за місяць записувалася, вже вибач, а завтра ввечері чекаю, набери мені тільки
Життєві історії 0
— Що ж ти ніколи в гості не приїдеш? – дорікнула мені Оля телефоном, коли я їй зателефонувала, щоб привітати з іменинами, – Ти взагалі в Києві буваєш?
— Ну що? Будете орендувати? — А чому здають? — уточнили Фесенки, вони нічого не підозрювали, будинок їм сподобався. — Господиня вирішила підзаробити. Їй будинок не потрібен, вона в родичів зараз гостює. — А… Ну, ми обговоримо… подумаємо… — сказала Олеся, відводячи друзів убік
Життєві історії 0
— Мамо, як ти могла пообіцяти будинок тітці Віці?! — Олеся в шоці дивилася на матір, Дарину Іванівну, й не знала, плакати чи сміятися. – Ми вже виклали
— По пальцях можна перерахувати, коли невістка чоловікові ці гроші віддала і сказала, що батьки переказали, я злилася, звісно, син нервував, – згадує Ірина Олексіївна. – Злилася на сватів, адже вони вмовили взяти двокімнатну квартиру, наобіцяли золоті гори і в кущі?
Життєві історії 0
— Та в тому й річ, що вони їй теж допомагали, – говорить про сватів і невістку Ірина Олексіївна. – Щомісяця, чітко з графіком, іноді більше, іноді менше,
Наталя знала, що, якщо вона купить навіть кілька шоколадок, коли в них Ліза, та з’їсть усе дочиста. І ні, вдома її добре годують, і солодощі є. Просто Ліза, начебто, не знає міри й не думає про інших. Вона могла з’їсти всю упаковку нарізної дорогої ковбаси перед телевізором. Або випити цілу упаковку соку. Та багато з чим так було
Без категорії 0
Роман був хитрим. Спочатку зачарував Наталку, а вже потім розповів, що був одружений і має доньку дванадцяти років. Познайомилися вони, як у якомусь романтичному фільмі. Наталя в обідню
— Ти що задумав? – накинувся він на сусіда – Чим тобі поганий цей будинок? — Діду Грицю, я краще знаю, що мені треба. Це мій будинок і тільки мені вирішувати, який він матиме вигляд. — Але ми з Мариною не переносимо шуму! Тобі це ясно?
Життєві історії 0
— Це що ще таке?! Для чого стільки матеріалів привіз?! – бризкаючи слиною, виглядаючи з-за дощатого паркану верещав дід Григорій. Його обличчя розчервонілося від гніву, щоки роздувалися, а
— Катрусю, з річницею! Рівно десять років, як ми сказали одне одному «так»! — Денис вручив дружині її улюблений торт і пишний букет. — Десять років… Наче вчора все було, — Катя усміхнулася. — І як вдало, що новосілля співпало з нашою датою! Цікаво, гості згадають?
Життєві історії 0
— Мамо… Скажи чесно, я твоя рідна донька? — голос Катерини здригнувся, коли вона жестом показала батькам на вихід. — Та що ти, дитинко! Ну хіба ж можна
— Господи, як же мені набридло, що вона до мене тиняється, – зітхала Наталка. – І ж не виженеш – сестра! — Авжеж, – піддакував чоловік, – дитина, не зрозумій від кого, мабуть, самій важко, от і приходить до нас поїсти, та від Ольки відпочити. Спихне її на наших дітей і сидить задоволена
Життєві історії 0
Родина Ковалів була взірцем для всіх. Дружні, товариські! Разом відзначали свята й відпочивали. За столом завжди багато жартували, не ділили дітей на чужих і своїх, і захоплювали людей

You cannot copy content of this page